Фонд державного майна України (ФДМУ) цього року планує завершити продаж великих промислових об’єктів. У першу чергу йдеться про приватизацію ПАТ «Одеський припортовий завод» (ОПЗ), ВАТ «Турбоатом», ПАТ «Азовмаш» і ПАТ «Сумихімпром». Ці підприємства є в переліку 137 об’єктів, які заплановані фондом для продажу 2014 року. Однак для приватизації ОПЗ, «Турбоатому» і «Азовмашу» треба ще отримати дозвіл від Кабміну, а «Турбоатому» — привести діяльність у відповідність з вимогами закону про акціонерні товариства. В запасі у держави є ще блокуючі пакети (по 25%) енергогенеруючих компаній, «Київенерго» та облгазів, залишки акцій енергопостачальних компаній та пакети низки інших менш привабливих об’єктів.
Від торгів державним майном до бюджету цього року очікують близько 17 мільярдів гривень. Нагадаємо, що від приватизації 2013-го зібрали тільки 1,48 мільярда гривень, хоча спочатку планували 10,9 млрд грн (основний обсяг надходжень — від продажу акцій «Донбасенерго»).
Виконають чи ні план з надходжень 2014-го, насправді не головне питання. Адже цікавить інше: чи потрібна взагалі приватизація вище перерахованих чотирьох промислових об’єктів? Оцінити ситуацію «День» попросив президента Центру ринкових реформ, колишнього в. о. голови Фонду держмайна України Володимира ЛАНОВОГО:
— Приватизація відбувається як форма приватного захоплення державних підприємств окремими групами людей, наближеними до влади. Причому це не форма зміни структури управління власності на підприємствах, коли можна продавати акції і залучати інвестиції. Це також не форма реструктуризації старих монопольних утворень для того, аби створювати умови для конкуренції. Всі ці завдання поза межами нинішньої приватизації. Це нікого не бентежить. Просто збільшують кількість підприємств у руках окремих осіб, наближених до влади.
Нинішня приватизація — це спосіб створення олігархічних холдингів із централізованим управлінням окремими особами та перетворення всієї економіки на сукупність таких холдингів. Ті об’єкти, які ще лишаються у держави, цією владою буде розподілено між «своїми» людьми. І в результаті такої приватизації не виникає жодних додаткових можливостей для розвитку проданих підприємств. Адже на них працюватимуть ті ж директори, вони організовуватимуть роботу на старих ринках за допомогою вже наявних технологій. Але фінансові потоки розподілятимуться за новим порядком, виходячи з уявлень нових власників.
В Україні немає випадків, коли приватизували збиткові державні підприємства, аби позбутися бюджетних витрат на погашення їхніх боргів. Наприклад, «Київводоканал» збитковий, але Ахметов його купив і продовжує отримувати з бюджету дотації для погашення таких втрат.
Вище названі ж чотири об’єкти не є збитковими, а навпаки. Крім того, це унікальні виробничі об’єкти із сучасними технологіями. За нинішніх умов їх приватизація обернеться не реорганізацією, а поваленням усієї вітчизняної економіки, бо ці підприємства швидко стануть збитковими і дотаційними.
