Дошкульна поразка від румунського чемпіона на старті групового турніру Ліги чемпіонів стала два місяці тому для київського «Динамо» чимось на зразок несподіваного інфаркту. Ніхто у вересні не очікував від команди такого провалу, ніхто не міг подумати, що криза буде такою глибокою і триватиме так довго. Ганьба чотирьох поразок поспіль разом із достроковою втратою шансів продовжити боротьбу у Лізі чемпіонів висіла на динамівцях важким тягарем. Навіть виграш у «Шахтаря» в чемпіонаті України і вихід на перше місце у турнірній таблиці не був здатен повернути прихильникам «Динамо» надію на те, що кризу подолано. Слід було перемагати на виїзді «Стяуа», вирішуючи одночасно дві задачі. Перша — «помститися» за програш удома, друга — залишити собі шанс на продовження виступів у Кубку УЄФА. «Динамо» цього завдання не вирішило.
Ще перед грою довго копирсався у пам’яті, пригадуючи, коли саме «Динамо» перемагало у важливому матчі на виїзді тоді, коли це було конче потрібно. Не часто, але таке з командою траплялося. Можна згадати виграш у французького «Ланса» восени 1998 року або перемогу над турецьким «Трабзонспором» влітку 2004-го. «Стяуа» у Бухаресті, попри всю свою силу, не здавалася нездоланним бар’єром.
На полі у складі господарів поля вийшло 11 румунів, за «Динамо» ж виступало лише два представники «титульної нації» — Шовковський та Гусєв. Хоча такі гравці, як Шацьких, Гавранчич, Белькевич, Чернат, Ель Каддурі попри своє неукраїнське походження, вже давно сприймаються динамівськими уболівальниками як свої.
П’ять років тому «Динамо» обіграло «Стяуа» на виїзді в рамках кваліфікації до Ліги чемпіонів із рахунком 4:2. І цього разу на тому ж стадіоні результат міг бути схожим, причому на користь будь-якої з команд. Втративши через травми групу основних виконавців «Динамо» зіграло в Бухаресті швидше на класі, ніж втілюючи глибокі тренерські задуми чи відтворюючи награні на тренуваннях комбінації. За сумою майстерності динамівці виглядали сильнішими за суперників, але не настільки, щоб перемагати гарантовано. У першій половині гри рахунок за моментами був 3:2 на користь господарів. Саме стільки разів обидві команди не забивали із зручних ситуацій. Реально ж гол забили гості після помилки захисників і воротаря румунської команди під час розіграшу штрафного удару. Відзначився Чернат, показавши співвітчизникам свій клас.
У другій половині гри «Динамо» спробувало зіграти на контратаках, шукаючи шанс збільшити рахунок. Однак повна відсутність швидкості у Клебера та Мілевського, який його замінив, робила контргру киян не такою гострою, а названі форварди відзначилися не стільки точними ударами та передачами, скільки постійними симуляціями розраховуючи на помилку арбітра. Як наслідок — чергова симуляція Мілевського призвела до атаки, в якій румуни зрівняли рахунок, у черговий раз пройшовши через бразильський захист «Динамо». Точного удару завдав Діке.
До честі тренера киян Дем’яненка, він не став після гри, подібно до окремих свої колег, звинувачувати в усьому арбітра, який не зарахував два забиті динамівцями м’яча. Тренер визнав свою провину у невдалому виступі команди в Лізі чемпіонів. Сказав, що отримав разом із командою великий досвід, який дозволить уникнути подібного у майбутньому.
Чи можна після гри у Бухаресті стверджувати, що віце- чемпіони України подолали осінню кризу і вийшли на дійсно високий рівень гри? Навряд. Занадто незбалансовано виглядала команда в останній грі. І якби із реалізацією створених моментів у «Стяуа» все склалося так, як у першій грі проти «Динамо» у Києві, ми могли б мати ті ж самі 1:4.
Треба називати речі своїми іменами. Один із двох провідних клубів України виявився не готовим до боротьби у Лізі чемпіонів. Не пощастити може в одній грі. Нехай у двох. Коли ж команда у п’яти іграх чотири рази програє і лише один раз грає внічию, забивши за цей час аж три м’ячі і пропустивши чотирнадцять, коментувати, здається, немає чого. Ця команда, кістяк якої створив ще Лобановський у 2000—2001 роках, шість разів не змогла пройти груповий етап Ліги чемпіонів, а торік і взагалі до цього етапу не потрапила.
У «Динамо» тепер є два виходи. Або «лікувати» існуючу команду, готуючи і поповнюючи її так, як це робилося в останні вісім років, або рішуче все змінювати, зважившись на «оперативне втручання». Перший варіант може гарантувати хіба що ще кілька проривів до Ліги чемпіонів із наступним вильотом на груповому етапi. Другий варіант може дати «Динамо» нове, сучасне життя, вільне від застарілих хвороб. Залишилося лише цей варіант знайти.
