У Центрі сучасного мистецтва «Дах» відбулася прем’єра нової фольклорної вистави «Кам’яне коло» (спільно з ансамблем «Древо»). Студія «Центр сучасного мистецтва «Дах», яка досі була малобюджетною, маловідомою театральною лабораторією, схоже, знайшла спосіб посісти більш помітне місце серед інших сцен Києва.
Спосіб цей — запрошення для спільних постановок сучасних фольклорних ансамблів із професійною репутацією і нестандартним осмисленням етнографічного матеріалу. Першим і дуже вдалим досвідом такого роду став спільний проект «Даху» та етнографічного колективу «Божичі» «У пошуках втраченого часу». Коротка вистава просто зачарувала критиків, які присудили виставі й престижну премію «Київська пектораль», і нещодавно встановлену — «Київський рахунок». Очевидно, що так вагомо підкріплене визнання спонукало до подальших пошуків між ритуалом і театром.
На цей раз дахівці звернулися до фольклорного ансамблю «Древо» — одного з найбільш відомих і заслужених в Україні. Пошуком, реконструкцією та виконанням автентичного пісенного матеріалу Євген Єфремов і його підопічні займаються вже понад 20 років. А за основу нової постановки взяли народну драму, що звичайно виконувалася в різдв’яних вертепах — «Цар Ірод».
Звичайно, текст вистави, що є, по суті, плодом колективної творчості режисера Влада Троїцького та інших творців «Кам’яного кола» надто далекий від традиційного «Ірода». Творці на канонічності й не наполягають, визначивши жанр свого витвору дивовижним словотворенням «ФОпера». Скоріше, на основі вертепної драми влаштовується камерний карнавал, в якому на рівних співіснують пісня, танець, театральна гра. Тут діють маски Біса, Ірода, Циганки, Відьми, Єврея, Шинкарки, Смерті, Іуди, розігруючи життєву історію чумака Макара. Відправившись до Криму по сіль, він зазнає найнеймовірніших випробувань. Його обпоюють приворотним зіллям, а потім і зовсім труять, після смерті він втілюється в царя Ірода й нищить немовлят царства Іудейського, а потім душа повертається до чумацького тіла, але вдома мана триває — Макар, знову стаючи Іродом, має справу з бісом та Іудою, щоб згубити Ісуса... Проте, закінчується все просвітлюючим великоднім співом. Христос воскрес, отямився від страшної мани й Макар.
Скажу відразу — власне театральна якість всієї цієї фантасмагорії сильно шкутильгає. Адже «Древо» — не професійні актори, а фольклористи, збирачі народних раритетів, що мають скоріше музикознавчу, аніж співочу освіту. Там, де є необхідною хоч якась театральна дія, вони безперечно програють як виконавці. Однак ансамбль Єфремова утримує увагу глядачів завдяки іншим рисам. Це, по-перше, бездоганне знання матеріалу. По-друге — емоційне вживання в кожен рядок пісень, які складають виставу. І, нарешті, зіграність, відпрацьована взаємодія учасників «Древа» — вони дійсно працюють як гурт, єдине ціле. Саме тому «Кам’яне коло» проходить як повноцінна карнавальна вистава, з усіма необхідними атрибутами — від нестримних веселощів до смерті, від злодійства до спокути. Трагічне й фарсове тут сплетені воєдино. І не має значення, що звучить — щедрівка чи міський російськомовний романс, пародійний уривок із класичної опери чи сороміцькі куплети, похоронні заплачки чи тангоподібний мотивчик. Цей стилістичний різнобій, сам антураж вистави працюють на створення ігрової, нестримної стихії. Маски та строкаті вбрання, сценка з лялькового театру, бутафорське жорно, перетворене на травневе дерево, макети хат, сільське начиння — ми прийшли до вертепу, ми не лише дивимося, але й беремо участь.
Відчуття співучасті, причетності до радісної та легкої гри — безперечно, найцінніший підсумок вистави. Строката подорож закінчується благополучно для всіх — і для героя, і для глядачів, і для театру. Її закінчення поки що не дозволяє говорити про тенденцію. Але, схоже, саме на стику студійного пошуку, камерного сценічного експерименту й реконструйованого, ретельно виконаного обряду може народитися щось дуже освіжаюче для нашого загрузлого в безплідній серйозності театру.
