Психічне здоров’я українців різко погіршилося. Це сталося останніми роками й частково за рахунок зростання алкоголізму та наркоманії. Як стверджує головлікар Київської психіатричної лікарні № 1 Роман Нікифорук, це тільки за офіційними даними кількість наркоманів за останні 10 років зросла втричі, а алкоголіків — удвічі. Насправді ж їх удесятеро більше. Достатньо подивитися, як «стрибнула» статистика смертності від цирозу печінки, «нетверезих» аварій-злочинів і п’яних суїцидів.
Проте, як вважають експерти, «стрибнути» вона могла ще й тому, що вести облік стали скрупульозніше. Але те, що в Україні стали більше пити, — також факт. За даними МОЗ, кожні 4,5 хвилини у нас хтось помирає від алкоголізму. На диспансерному обліку з відповідним діагнозом стоять 170 тисяч людей, і щороку в країні реєструється 50—55 тисяч нових випадків. Українські лікарі пояснюють це трьома «вічними» чинниками: бідністю, безробіттям, безвихіддю... Наприклад, у Луганській області, що вважається, згідно з різними рейтингами, однією з найбільш «депресивних», відсоток алкоголізму дуже значний. Але в той же час далеко не все пояснюється рівнем життя. Представник державного Нью-Йоркського університету Тоні Брук при співпраці з асоціацією психіатрів України дійшов якраз протилежного висновку. Принаймні, як показало їхнє недавнє дослідження, любителям алкоголю байдужі матеріальні проблеми. Їм у середньому років двадцять п’ять, і вони цілком працездатні. Більше того, як показало дослідження, п’ють переважно в містах, а не в селах. І найбільш «алкогольним» регіоном визнано багатий Київ і його околиці. І це притому, що в графу «сильно п’ють» записували лише тих, хто відповів ствердно на такі запитання: Чи затримувала вас міліція в нетверезому стані?, Чи брали ви участь у «п’яних» бійках?, Чи відчуваєте постійне бажання випити?, Чи потрібен вам алкоголь вранці?. Словом, як резюмували американці, масштаби проблеми в Україні применшують, а звідси — немає ні реальної картини, ні «світла в кінці тунелю».
Не краще йдуть справи і з суїцидами — ще одним «головним болем» психіатрів. Адже в Україні на 100 тисяч населення припадає в середньому 26 самогубств. Для довідки: ВООЗ показник у 20 випадків уже вважає критичним. За словами психолога Ірини Жданової, наша проблема не лише в тому, що медичну психотерапію у нас майже повністю замінює побутова — поскаржитися на кухні сусідці. І лише близько 20% готові розповісти про свої депресивні симптоми лікарям. Просто розповісти нікому. Кількість психотерапевтів в Україні втроє менша норми. Та й ті, що є, далеко не завжди можуть називатися професіоналами.
Словом, підсумок невтішний: у психоневрологічних установах (диспансерний і консультаційний облік) перебуває близько двох мільйонів українців. На одного стаціонарного хворого держава виділяє до 10 гривень на добу. У палаті — особливо це стосується лікарень на периферії — може перебувати до 20 пацієнтів. Про норму в 7,3 квадратнi метри на людину доводиться забути. Щонайбільше, хворі мають три-чотири метри «особистої території». Водночас психіатри не приховують, що сучасні ліки, в яких список побічних ефектів зведено до мінімуму, Україні практично недоступні. Як казав раніше «Дню» Роман Нікифорук, в їхній лікарні вони становлять всього 20%. Продовжують в Україні й зловживати психіатрією. Наприклад, практично три чверті прохань, що надходять до Асоціації психіатрів України, стосуються родичів. Саме від їхньої «винахідливості» просять захистити хворі. Адже якщо на початку 90-х кривдниками були, як правило, особи сторонні, які накинули оком на квартиру інваліда, то нині вже дочки, брати й онуки. Діють вони за аж ніяк не оригінальним сценарієм: сприяють визнанню недієздатності, кладуть до психіатричної лікарні, а потім оформляють документи на квартиру.
Недавно Україна приєдналася до європейської декларації з охорони психічного здоров’я. У списку «першочергових завдань» там зазначається: «сприяти ширшому усвідомленню важливості психічного благополуччя», «боротися зі стигматизацією осіб з проблемами психічного здоров’я», «впроваджувати комплексні й ефективні системи охорони психічного здоров’я»... Щоправда, виконавчий секретар асоціації психіатрів України Семен Глузман впевнений, що цей документ нічого не дасть. «Хіба що галочку у черговому звіті, — сміється він. — Адже з такою системою психіатричної допомоги, яку має сьогодні Україна, нас не приймуть в жодне європейське співтовариство».
Проблема ж психіатричної допомоги мало чим відрізняється від проблем загальномедичних. Експерти стверджують, що необхідне грамотне скорочення ліжкового фонду та зменшення термінів госпіталізації. У цьому випадку це не лише допоможе економити бюджетні кошти. За словами Р. Нікифорука, чинник госпіталізму в психіатричних установах особливо згубний — пацієнт стає замкненим і навіть при незначних розладах легко втрачає соціальні зв’язки. Проте перед тим як скорочувати, необхідно мати щось натомість. Але навіть у столиці соціальна інфраструктура для психічно хворих практично не створена. Не вистачає інтернатів, гуртожитків, так званих проміжних будинків, де пацієнти набували б елементарних побутових навичок. Ось уже років п’ять як будівництво таких установ в Україні називають пріоритетним...
