Тим, хто жив у колишньому Радянському Союзі, ймовірно, не варто пояснювати, хто така Світлана Аллілуєва й у чому драматизм її долі та особистого життя. Це — єдина дочка Сталіна, наймолодша з його дітей (нагадаймо про двох її старших братів — Якова, який, за різними даними, загинув у нацистському полоні або поліг у боях на півночі Росії, намагаючись вийти з оточення, й Василя, деякий час — улюбленця та фаворита батька, генерала ВПС, а після смерті вождя — мало не злочинця, позбавленого всіх посад; його життя було коротким — лише 41 рік).
Довгий життєвий шлях Світлани Аллілуєвої був ущерть наповненим воістину жорстокими випробуваннями; взагалі світова історія вчить, що діти тиранів дуже часто аж ніяк не «розкошують» на владних тронах своїх батьків, а, навпаки, сповна пили гірку чашу страждань (змови, ніж, отрута, в’язниця — було всього...). Що ж стосується трагічної долі покійної, то воістину вражає навіть гранично стислий перелік основних віх її життя (втратила матір у віці 6 років, після чого вихованням малої Світлани чималою мірою опікувався особисто Лаврентій Берія; бурхливий роман — у віці 16 років! — з відомим режисером Олексієм Каплером, брутально перерваний Сталіним, який вдарив доньку, а Каплера відправив на декілька років у концтабори; після війни — цілковита ізоляція від батька, спілкуватися з яким вона могла тільки з дозволу найвищих посадовців НКВС, зазвичай, лише раз на кілька місяців, тотальний контроль з боку тих же самих «органів», і, окрім усього іншого, справді драматичне особисте життя, в яке постійно втручався «вождь», — розлучав, карав, милував; утім, десь у 1950 році Сталін заявив доньці буквально таке: «Біс із тобою, одружуйся з ким хочеш, мене це не обходить». Додамо іще, що, за свідченням самої Світлани, тиран аж до самої смерті не бажав бачити своїх онуків — її дітей...
Але, говорячи про життя Аллілуєвої, очевидно, не можна обмежуватися лише колізіями її особистих стосунків з батьком, чоловіками й дітьми. По-перше, саме цій жінці ми завдячуємо унікальними подробицями останніх годин життя Сталіна й обставин його смерті, викладеними у книжці «Двадцять листів до друга» (про ступінь достовірності цих свідчень можна сперечатися, але все ж таки без них не можуть зараз обійтися більшість фахівців з політичної історії СРСР ХХ століття). Додамо, що Світлані в момент смерті батька було неповних 27 років.
І, по-друге, багато важить те, що Світлана знайшла в собі сили зайняти свідому позицію й щодо особистого минулого, й щодо вчинків батька (хоча пояснювала його злочини насамперед жахливим та зловісним впливом Берії, «який мав більшу силу волі», ніж вождь, що є, звісно, наївним), і щодо суті порядків у СРСР взагалі. Втечу Аллілуєвої з Радянського Союзу 1967 року (перебуваючи в Індії, вона звернулась до американського Посольства в Делі з проханням про політичний притулок) теж з певною підставою можна розглядати як акт протесту з боку людини, яка все ж таки усвідомила, яким жахливим, у принципі, є життя в «силовому полі» тиранії. Аналогічним актом протесту (і щирою спробою розповісти людям правду — попри всі вимушені недомовки) є й книжка «Двадцять листів до друга», котра мала широкий міжнародний резонанс та перекладена 35-ма мовами світу.
Останні роки Світлана Аллілуєва провела в США (до цього поверталась до СРСР, жила у Великобританії, Італії, Франції), в притулку для людей поважного віку, обравши замкнений і самотній спосіб життя. Між іншим, показово, що в тих же США вже давно живе син іншого радянського лідера — Сергій Хрущов. Життя дочки Сталіна (до речі, про її смерть, що сталася ще минулого вівторка, було офіційно оголошено тільки вчора) могло б стати сюжетом для захопливого й воістину повчального роману. Може, в майбутньому хтось напише його.
