Дощ під час концерту на відкритому літньому майданчику — це практично безпомилковий тест на визнання публіки. Можна сказати, що акордеонiст Ігор Завадський цю, досить жорстку, перевірку пройшов з честю. Під час його концерту, який відбувся у рамках фестивалю «Київські літні музичні вечори», коли пішла злива, з глядачів не пішов практично ніхто. Ті, що запаслися парасольками, залишилися сидіти на жорстких дерев’яних лавах літньої естради в Маріїнському парку. Менш завбачливі перейшли під козирок сцени. Така стійкість публіки цілком логічна, бо Завадський на сьогодні — один з виняткових класичних виконавців в Україні, які дійсно загальновизнані. У свої 34 роки він пройшов і ще одне, досить немилосердне випробування для будь-якого таланту, підкоривши головні вершини на Заході. У акордеоністів конкуренція подібна до спортивної, перші місця великими мозолями добуваються. З неймовірною легкістю Ігор завоював усе, що тільки можна було завоювати у своїй категорії в Європі: «Кубок світу» (1993 рік, Португалія), «Гран-прі» (1994 рік, Франція), «Астор П’яцолла» (1994 рік, Італія), «Стефано Біззаррі» (1995 рік, Італія). У Італії ж 1995 року його увінчали свого роду короною акордеоністів — «Золотою лірою» — спеціальним призом Всесвітньої федерації акордеоністів. Тож Завадського з повним правом можна було б величати зіркою, але він ніби навмисне робить усе, щоб не відповідати цьому статусу. Досі з цілою гірляндою європейського «золота» він запросто може дати безкоштовний концерт на літньому майданчику чи навіть зіграти у підземному переході десь на «рулетці», під Майданом Незалежності. А його виконавська майстерність гармонує iз суто людською, особистою чарівливiстю. Коли він грає — відчуття таке, неначе Iгор сам вслухається в музику, це чимось схоже на пристрасть, тим більше вражаючу при такому професіоналізмі. З останнім стан справ виглядає і зовсім надприродно. Здається, немає у світовому репертуарі взагалі нічого, що б було не під силу пальцям Ігоря. На суботньому концерті не було жодного «спеціально» акордеонного твору. Всю програму переклав для свого інструмента сам Ігор. Органна інтродукція Регера, п’єса К.Л. Докена для клавесина «Зозуля», знаменита Бахова Токата і фуга ре мінор, «Зима» і «Літо» з «Пір року» Антоніо Вівальді — всі ці дуже різні опуси прозвучали повнокровно і яскраво. Втім, Завадський щасливо уникає холодної віртуозності, не підпадаючи під владу суто технічної змагальності. Наприклад, однією з перлин усього вечора стало пережите виконання найскладнішої Симфонічної увертюри Бетховена «Коріолан». Програму було вибудовано по наростаючій, і ближче до кінця звучали такі подарунки для меломанів, як «Фантазія» Моцарта, Ноктюрн до дієз мінор Фредеріка Шопена, Варіації на тему 24-го капріса Паганіні. А справжній фурор викликала «фірмова» п’єса, персональний хіт Ігоря — «Лібертанго» Астора П’яцолли Завершення ж усього вечора і зовсім було забарвлене складною сумішшю пустощів і лірики — дотепний парафраз на тему прославленої радянської «Самотньої гармоні» змінився меланхолійним «Ой, чий то кінь стоїть» і напористим маршем «Розпрягайте, хлопці, коней».
Тепер, на жаль, ще не скоро трапиться можливість почути Ігоря Завадського у Києві. Днями він вирушає на гастролі до Криму, після — до Росії, а далі на нього чекає турне у Франції, яке триватиме понад місяць. Те, що земля галів буде підкорена, — сумнівів немає. Нам же тут залишається тільки чекати наступного гарного (музичного) дощу.
