Концепція, яка об’єднує їх, видається відповідною саме абстрактному мистецтву, до якого так чи інакше тяжіють усі учасники проекту. Найпомітнішими в цій четвірці здаються Губіанурі та Бабак. Бадрі, чиї полотна вимагають дуже неспішного, вдумливого сприйняття, чим далі, тим більше схиляється до практично монохромної живописної поверхні. Те, що тут найважливіше, — нюанси, найтонші відтінки, інтимне мерехтіння смислів. Плетені з лози «фігури» та «пейзажі» Тамари Бабак безпосередніші. Тут торжествують матеріал і спосіб виконання. Уже сама назва техніки виконання — лозоплетіння — не може не зачаровувати глядача. Ручна робота — саме як достоїнство твору — тут на першому плані.
Певною мірою така властивість притаманна й роботам Віктора Хоменка. Найбільший успіх з-поміж його творів, виконаних у змішаній техніці та найбільше схожих на напівабстрактні колажі, мав «Протооб’єкт». Довгий брус дерева, покритий клинописом різноманітних отворів, був схожий чи то на якийсь шаманський пристрій, чи то на дивовижний, древній музичний інструмент. Головне — відповідав назві експозиції й надавав їй помірно ритуального відтінку.
«Напис на стіні», поза сумнівами, можна назвати успіхом, однією з найкращих виставок нинішнього сезону. У ній є та потрібна рівновага між формою й наповненням, якої зовсім не мають багато які з актуальних вернісажів. Важливо також і те, що «Напис» реабілітує ще одне добре-таки забуте положення — про одиничну й незамінну працю художника, що не тиражується. Адже робота — в її старовинному, благородному значенні — буде запитана завжди, незалежно від стильових хитросплетінь. Так само як і гарний живопис.
