Тиждень, що минає, у новинному ефірі «1+1» був відзначений не тільки гарячими новинами. Щоденний півгодинний ефір прикрашали сюжети серіалу «Історичне обличчя України». Слово «прикрашали» тут доречне, адже усе, що робить кореспондент ТСН Леся САКАДА, що спеціалізується на питаннях культури, має довершену форму і публіцистичну спрямованість. Щоправда, за словами Лесі, ідея серіалу з’явилась не у неї, а у Алли Мазур, яка нещодавно відвідала Львів і була приголомшена побаченим там. Старовинне місто залишилося у її пам’яті величним і вмираючим. Тому вона запропонувала зафіксувати негайно на плівку те, що збереглося до сьогодні і розповісти про це протягом тижня. Леся зробила чотири сюжети — зі Збаража, Кам’янець-Подільського, Чернігова та Києва. Ще два сюжети — одеський та львівський — підготували власкори. Проте тема настільки захопила саму Лесю, що у бесіді з «Днем» вона припустила, що цей «новинний» серіал може вийти за межі одного тижня.
— «День» постійно звертається до теми визначних історичних місць України, намагаючись прокласти маршрути українського «Золотого кільця». Лесю, які місця ви б запропонували включити до нього?
— Мої поїздки Україною під час підготовки цього серіалу навели на думку, що кожне українське місто може претендувати на почесне місце у цьому списку. Для першого сюжету ми вибрали Кам’янець-Подільський. Воно відоме, красиве і там прогресивний мер. Місто немає коштів на реконструкцію, тому тут розробили своє «ноу-хау»: віддають фундаменти старовинних будинків приватним фірмам з умовою, що ті під наглядом працівників історичного заповідника відтворять ці споруди згідно старовинних креслень. Для України — це перспективний, хоча й неординарний підхід. Сьогодні там таким чином відбудовано вже 28 об’єктів. У Кам’янці взяли орієнтир на туризм: з’являються готелі, кав’ярні, кількість гостей збільшується — і іноземних, і українських. Відвідавши Кам’янець, Збараж, зрозуміла, що це — непочатий край роботи, і що цей серіал може бути насправді дуже цікавим для глядача. Виявляється, що, подорожуючи Україною, можна бути щасливим і побачити багато неповторного.
На мою думку, якщо усі міста будуть забудовувати так само, як і Майдан Незалежності, то вони стануть схожі одне на одне, як квартири після стандартного євроремонту. У цьому сенсі підхід влади Кам’янця відрізняється тим, що він побудований на розумінні цінності історичного центру міста. А от у Чернігові протилежна ситуація. Там впевнені, що старовинні будинки потворять обличчя міста і їх належить знести, а на їх місці — звести багатоквартирні будинки. Вважаю, що мета роботи журналіста у цьому випадку — зробити усе для того, щоб наші діти побачили те, що ми ще встигли застати. Хоча, з іншого боку, зупинятися не можна, новітня архітектура має бути. Інша справа — де саме: в історичному центрі чи у нових районах.
— За якими законами, на вашу думку, існують люди, яким небайдуже, що відбувається з пам’ятками історії?
— З цього типу людей для мене найбільш показовим є чернігівський архітектор Андрій Карнабед. Усе його життя віддано цій справі. Його дружина, коли ми були у них в гостях, сказала, що він нічого від свого захоплення не має. Він цілими днями ходить по інстанціях, робить замальовки історичних будівель, що зникають на очах. Наприклад, будинок Рашевських був поступово знищений за останні півтора року, тому що влада не бачила у ньому нічого особливого. А Карнабед стверджує, що це — унікальний приклад дерев’яної архітектури. І наводить, як приклад, особняк Грибоєдова в Росії, який відбудували, хоча там навіть фундаменту не залишилося. А тут був фундамент і навіть стіни, проте міській владі він був не потрібний — і тому від цього будинку відомого художника і чернігівського діяча нічого не залишилося. А от пан Карнабед цим живе. У нього — великі власні архіви, фотодокументи. Він все має надію, що колись це все буде відбудовуватись. Що колись люди схаменуться. До речі, в Америці, якщо будинку 200 років, то він вважається пам’яткою архітектури. А тут будівлі набагато старші, набагато цінніші — i їх запросто можуть зруйнувати. Для мене цей чернігівський архітектор — взірець. Його позиція мені найбільш близька.
— Зараз намагаються «актуалізувати» історичні пам’ятки, роблячи акцент на туризмі, завдяки якому місцева влада і мешканці будуть зацікавлені у відродженні пам’яток. Яке ваше ставлення до цього?
— Я так само вважаю, що туристам цікавіше історичні місця, ніж новітні, хоча, якщо там зведено якийсь «супер-пупер», то може і варто подивитись, але принаймні я більше цікавлюсь історією. Проте у ставленні до пам’яток є ще інший бік. Нещодавно я дізналася, що київський мер збирається відбудувати іще 64 церкви в столиці. Це вже занадто, коли на фундаменті Десятинної церкви хочуть побудувати новітній храм. Тут треба мати почуття міри.
— Скільки, на вашу думку, людині потрібно знати про історію своєї країни, щоби стати успішним у майбутньому?
— Працюючи на ТСН, я почала ще більше любити свою країну: більше зустрічаюсь з людьми, більше дізнаюсь з історії. Починаю розуміти, в якій країні живу. І це — привід для гордості. Це — щиро. І мені здається, що чим більше українців отримує можливість дізнатися про це — тим краще.
ВIД РЕДАКЦIЇ. Леся Сакада висловила щире захоплення акцією «Дня». Отже, одним прихильником ідеї створення «Золотого кільця України», яку вже давно обговорює на своїх шпальтах наша газета, стало більше. Чекаємо на пропозиції наших читачів!
