Суходольск на Луганщині після червневої «гепатитної» трагедії поступово повертається до нормального життя. Днями в місті розпочала роботу державна комісія з контролю за цільовим використанням коштів, що виділяються. Багато зроблено, але ще більше потрібно. Дещо раніше третю річницю екологічної катастрофи «відмічали» жителі Першотравневого району на Миколаївщині. Їхню трагедію уже не називають «токсикодермічною»... Змучені відсутністю нормальної води, газу і належного медичного обслуговування, люди не втрачають надії. Поки що...
— Якби ті гроші, які виділили нашій зоні, просто роздали людям, тільки моя сім’я отримала б 25 тисяч гривень. Всі б поїхали подалі та спокійно собі жили. А так і гроші закопано в землю, і люди, як і раніше, бідують і вже не сподіваються на краще, — говорить голова сільради села Чаусове-1 Олександр Ковальський. Він — один із кількох тисяч жителів зони в Первомайському районі Миколаївської області, які пережили три роки тому екологічну катастрофу.
Дивне захворювання, яке отримало назву «токсикодермія невідомої етіології» (тобто, невідомого походження), уперше було зафіксовано в селі Болеславчик Первомайського району Миколаївської області в липні 2000 року. Звідти воно поширилося ще на чотири села — Чаусове-1, Чаусове-2, Підгур’я і Мічуріно. Характерними його симптомами стали висипання на шкірі, сонливість, головні болі, нудота. Протягом двох місяців цей діагноз було поставлено, за різними офіційними даними, від 378 до 410 жителям сіл, понад половина з яких — діти. Насправді тих, що звернулися до лікарів, було більше, однак їхнє захворювання медики визначали або як «короста», або як «алергія». Над таємницею виникнення хвороби працювало кілька комісій, які вивчали кілька версій. Наприклад, розглядалася можливість отруєння гептилом — паливом для стратегічних ракет iз знищеної поблизу Болеславчика шахтно- пускової установки — або нітратом, який у місцевій воді та грунті у багато разів перевищував гранично допустимі норми. В результаті урядова комісія зробила висновок, що причиною масового захворювання жителів миколаївських сіл на токсикодермію стало отруєння цілим комплексом високотоксичних хімічних речовин. 31 серпня 2000 року в Первомайському районі побував Президент України Леонід Кучма, який підписав указ про оголошення території уражених хворобою сіл зоною екологічної катастрофи. Подібний статус передбачав здійснення цілої низки заходів, серед яких були прокладення в села водопроводу з якісною водою, газифікація, створення фельдшерсько-акушерських пунктів, ремонт соціальних об’єктів тощо, на що було виділено 11 мільйонів гривень. Рівно через рік, коли, згідно зі звітами, всі роботи було виконано, спеціальний статус із зони було знято.
Стороннім про трагедії трирічної давності в уражених селах нагадують хіба що таблички, встановлені на колодязях: «Вживати воду заборонено». Однак місцеві жителі стверджують, що в їхньому житті відтоді ніяких змін не сталося. «Купу грошей вгрохали, а води немає, — говорить житель села Чаусове Олексій Богдан. — Як пили брудну воду, так і п’ємо — з колодязя. А що робити? Ну, ще в Бузі можна напитися. Там, до речі, кажуть, чистіша вода, ніж у колодязях». У селі Чаусове водопровідної води немає із серпня минулого року. За винятком Підгур’я, немає її і в інших селах. Водопроводи, склепані на швидку руку, порадували очі приймальних комісій, дозволили відрапортувати у Київ про водозабезпечення зони, ще якийсь час попихтіли і, перетворившись на решето, остаточно вийшли з ладу. Голова чаусовської сільради Олександр Ковальський розповідає, що водопровід у його село тягнувся без дотримання технологій. Залишившись без якісної води, жителі зони вимушені брати отруєну — з колодязів. Єдиний спосіб її захисту — кип’ятіння, в процесі якого на поверхні починає плавати шар білих пишних пластівців.
«Показушним» виявився і ремонт Чаусовської середньої школи. Хоч зовні вона тепер виглядає шикарно, навіть занадто: вражають, наприклад, люстри з численними «висюльками», більш доречні в якій-небудь спальні. «Зробили тільки поверхнево, аби фасад добре виглядав, — розповідає голова батьківського комітету Наталя Осиніна. — До даху, який вже кілька років тече, і не торкнулися. Поставили котел якийсь експериментальний, який зовсім не гріє, тому взимку уроки або відмінялися взагалі, або проводилися в приміщенні дитячого садка».
Болеславчик став першим і поки що єдиним із сіл зони, де в ході ліквідації наслідків екологічної катастрофи пустили природний газ. Навіть газопровід у селі ще відносно добре зберігся: труби з нього вирізали поки що в кількох місцях. Біда виявилася в тому, що, провівши систему газопостачання по селу, до самого Болеславчика магістральний газопровід так і не було підведено. Місцеві жителі розповідають, що перед урочистим пуском газу до системи було підключено звичайний балон із газом. Голова Миколаївської облдержадміністрації Олексій Гаркуша, що приїхав на честь такої знаменної події, запалив факел і всіх поздоровив із газифікацією села. Газифікація закінчилася тоді, коли губернатор поїхав і закінчився газ у балоні. Через якийсь час селяни стали вирізати з газопроводу шматки труб і здавати в металолом.
А створення «кущової» — на п’ять сіл — амбулаторії в результаті взагалі було покладено на Чаусовську сільраду. Колегія Первомайської райдержадміністрації та райради після численних скарг на медичне обслуговування зобов’язала сільського голову створити амбулаторію, забезпечити штатну одиницю лікаря, обладнання і машину «швидкої допомоги». Це при тому, що весь річний бюджет сільради становить 81 тисячу гривень, 60 тисяч із яких — дотація, а пошук 50-ти гривень для поздоровлення ветеранів із Днем Перемоги виявився майже невирішуваною проблемою.
— Чаусове було одним із найбільш відвідуваних сіл під час епідемії, — розповідає голова Чаусовскої сільради Олександр Ковальський, колишній вчитель, якого селяни навесні минулого року обрали на цю посаду і який отримав «у спадщину» всі біди села. — Сюди часто навідувалося начальство і вимагало рапортувати про виконання всіх заходів. А після того як відрапортували, влада вже не може докладати прем’єр-міністру, Президенту, що, мовляв, так і так, ми обдурили вас. Тобто на сьогоднішній день персона однієї посадової особи, губернатора Гаркуші, стоїть на одній шальці терезів, а на іншій — життя жителів села.
Люди в селах зони продовжують хворіти. Скаржаться на висипання, що з’являються на шкірі, запаморочення, у дітей часто з носа йде кров, трапляється непритомність. У дуже багатьох — і дорослих, і дітей — сильно впав зір.
— Дочка стала скаржитися на зір, — розповідає Наталія Осиніна. — Коли ми звернулися до лікаря в Первомайську, він сказав, що все добре, написав у картці «здорова». Потім поїхали до приватного окуліста, і виявилося, що зір на одному оці 50, а на другому — 70 відсотків.
— У моїх внуків висипають прищі — такі ж, як тоді, при токсикодермії, — говорить Володимир Поліщук. — Звертаємося до лікарів, а ті кажуть — короста, рекомендують дотримуватися гігієни. Та яка може бути короста, якщо у мене вдома у дворі баня стоїть.
Згідно з офіційною статистикою, в 1998 році смертність в Чаусове становила 8 чоловік на тисячу населення. Через рік після екологічної катастрофи, за підсумками 2001, — 19 чоловік. «На ваш запит відносно високої смертності пояснюю, що тенденція збільшення смертності спостерігається загалом по країні», — таку відповідь на свій лист отримали в сільраді з Первомайського територіального медоб’єднання.
Жити в зоні люди не хочуть, намагаються виїхати. Коли в Чаусовській школі — єдиній загальноосвітній на п’ять сіл — перед початком навчального року формували десяті класи, готувалися прийняти 32-х школярів. Iз них до цієї школи підуть тільки одинадцять…
Ті, у кого була хоч найменша можливість, із зони вже виїхали. Ті, що залишилися, вимушені боротися за своє життя. У листі, направленому владним структурам, жителі Чаусове вимагали мінімум — забезпечити їх водою і відкрити в селі амбулаторію. «У разі відмови ми будемо вживати заходів із боротьби за своє існування аж до актів громадянської непокори»,— сказано в заяві. А від себе люди додають: «Ми налаштовані так, щоб перекрити залізницю або ще щось. Щоб перекрити їм дихання, як і вони нам».
