«Нова хвиля» досягла Одеси — саме так можна розцінювати масштабний проект ведучих київських і одеських трансавангардистів, приуроченого першій річниці з дня заснування наймолодшого виставкового залу міста — Арт-центру (вул. Пушкінська, 32). Ідею цього проекту — власника Арт-центру, бізнесмена і мецената Олександра Коробчинського втілив у життя куратор виставки Анатолій Димчук.
Новий центр, де нині представлено сучасне актуальне мистецтво, створений за прикладом київського PinchukArtCentre. Він і справді не схожий на звичні виставкові зали Одеси: величезні простори приміщень у дусі постмодернізму, де брутальність нештукатурених стін і голі у своїй конструкції балочні перекриття контрастують із вишуканим мінімалізмом підлоги та меблів. Відвідувачі відзначають продуманість обстановки і загальне враження респектабельності.
«Війна зірок» має суто декларативний характер: п’ять «арт-зірок» із Києва (Арсен Савадов, Олег Тістол, Ілля Чичкан, Василь Цаголов, Максим Мамсиков), п’ять — з Одеси ( Ігор Гусєв, Василь і Степан Рябченки, Володимир Кожухар, Сергій Звара) і ще одна «блукаюча зірка» між двома полісами — Олександр Ройтбурд. Якщо насправді слово «війна» так доречне, то виражається вона в зіткненні амбіцій і живописних підходів, відмічених індивідуальною своєрідністю художників, їхньому бажанні шокувати глядача ультрасучасністю тематики і стилістики. Представлене мистецтво концептуальне за своїм прочитанням, претендує на актуальність проблематики і переважно «поп-артівске» за способом вираження. Правда, остання якість, як мені здається, більшою мірою властива саме киянам — одесити, за невеликим виключенням, більше зберігали зв’язок із традиційним живописом. Трансавангардизм, як один із напрямів постмодернізму впродовж ось уже трьох десятиліть знаходить свої продовжувачів і підѓрунтя для розвитку. Прикметна його особливість — суб’єктивна інтерпретація художньої традиції. Тут симбіоз живопису з фото-і кіномистецтвом, поп- і соц-артом (Савадов, Зарва, Чичкан) у результаті дає несподівані комбінації. У них деконструкція і нове прочитання минулого уживаються з метафізичною абсурдністю сьогоднішньої дійсності. Примітна особливість робіт — їх екстравертність, відверта демонстративність, підкреслення «сили», розширення кордонів свободи. На те він і авангард. Мені здається, що багато творів ніби просяться за межі замкнутого виставкового простору, у вуличну рекламу, ярмаркові декорації і так далі. Глядача не стільки закликають до співучасті — йому пропонують «готовий продукт», який, проте, у багатьох випадках вимагає коментарів самого автора. Що означає яскраво написаний шлем байкера з відбитою на нім люстрою, що світиться, на полотні Ігоря Гусєва: заклик романтичного устремління за межі міщанського затишку чи це натяк на абсурд нашого скаженого часу? Як зрозуміти епатажні «портрети» international-художника (учасника «Венеціанської Бієнале-2009») Іллі Чичкана «Мао» і «Че» в вигляді шимпанзе: натяк на «печерний комунізм», безглуздя і бездушшя революції чи це кепкування над символами тоталітаризму прийшлого, який став частиною масової культури? За великим рахунком самі художники, які мають солідну теоретичну підготовку, не потребують аналізу і коментарів своїх робіт, вони «вище» критики, і чим більше епатажності, тим більше уваги. Порівняно з раніше відомими фотографіями («Донбас-шоколад», «Книга мертвих»), представлені барочно-декоративні панно Савадова-живописця не викликають у глядача такого замішання і неприйняття. Але потрібно назвати речі своїми іменами: це в кращому разі компроміс щирої творчості та комерції, а сам проект — свого роду «фабрика зірок». Хтось затримається на небосхилі довше, чиясь зірка промайне на нім іскрою, але не варто шукати тут глибинне і позачасове. Нашому погляду відкривається ефектне, інтригуюче «свято для очей», красиве й інтелектуальне арт-шоу, — якщо хочете, лабораторія живопису, що розширює наші уявлення про творчі можливості, що готує, можливо, ѓрунт для нового мистецтва. Це як сон, в якому «це вже було». Але водночас це підсумок, свого роду відбір найбільш конвертованих художників в умовах малорозвиненого вітчизняного арт-ринку.
Одеське культурно-мистецьке середовище (візьму на себе сміливість стверджувати), де сильні традиції південної школи і зберігають свої позиції представники модернізму, наприклад, нонконформісти, група «Мамай», скептично сприймають «попартизацію» і комерціалізацію мистецтва. Хоча окремі представники нонконформізму 1980-х, як Василь Рябченко або Олександр Ройтбурд, легко вписалися в задекларовану концепцію.
Нове в цьому проекті — впровадження в одеський художній простір групи відомих київських художників «нової хвилі» і протиставлення їм одеського contemporary art. Цей проект, за словами його натхненника Олександра Коробчинського, покликаний привернути увагу ЗМІ до нових тенденцій в українському мистецтві, формувати ринок, адже його учасники користуються більшим попитом за кордоном, ніж у нас. Наприклад, одна з робіт Савадова була придбана на Сотбіс за 50 тис. дол.
Згадана виставка відбулася і завдяки сприянню з боку столичного PinchukArtCentre. Не випадково і співпраця з Анатолієм Димчуком, що має досвід проведення аукціонів і участі в масштабних проектах. Схоже, що Одеса й насправді стає «меккою» для нового мистецтва: піонером стала Морська арт-галерея (з 1993 р. — нині Морський арт-термінал), вже два роки під дахом АБ «Південний» діють Музей сучасного мистецтва Одеси (МСМО) і майже стільки ж NT-art галерей, експериментальний центр «Чайна фабрика». Таким чином, причорноморське місто має шанси стати другим в Україні центром актуального мистецтва, а якщо здійсниться мрія Коробчинського створити на базі Арт-центру музей, що синтезує мистецтва, — тобто шанси в цьому випередити киян. Відзначимо, що найбільш інтенсивна виставкова діяльність в Одесі там, де є меценати: МСМО, Музей західного і східного мистецтва, галерея NT-art. Приємно усвідомлювати, що в місті з давніми меценатськими традиціями в особі пана Коробчинського цей круг розширився. Аби перетворити Арт-центр на музей, потрібна постійна експозиція. У фондах вже знаходяться роботи О. Ройтбурда і О. Мазь (яку, до речі, в одному з інтерв’ю ключова фігура цієї виставки — Арсен Савадов назвав «профаном у мистецтві»). Поки «зірки» воюють, ми повинні не забувати, що живемо в полікультурному, ліберальному суспільстві, тому маємо поважати їхнє право на творчість, дивитися ВСЕ, але відбирати лише те, що відповідає нашій системі цінностей.
