Представлення нової книжки «Дня» «Сестра моя, Софія...» стало однією з найбільш яскравих подій Форуму видавців, який тривав минулого тижня у Львові. Десятки фото- та телекамер, багато гостей стояли просто в проходах під час п’ятничної презентації. Обмеження були й у часовому вимірі: 45 хвилин — це болісно мало для того, щоб обговорити такий масштабний проект, а тим паче — щоб відреагувати на всі реакції, які повсякчас зринали в залі. «Презентація книжок газети «День» на Форумі видавців вже стала хорошою щорічною традицією, — розпочала зустріч постійний автор «Дня» і викладач Львівського національного університету ім. І. Франка Юліана Лавриш. — Сьогодні перед вами зовсім нова книга «Сестра моя, Софія...», яка буде вести нас історичними та духовними магістралями між Україною та Болгарією. Цей рік — ювілейний для газети. 11 вересня редакція відсвяткувала 20 років із виходу першого номеру. 2016-й — рік читачів газети «День». Проект, який ми сьогодні представляємо, утворює смисловий ланцюжок із багатьма іншими проектами. Якщо минулого року в цій залі ми обговорювали відносини між Україною та Візантією, то сьогодні — між Україною та Болгарією. Для мене особисто, як одного з авторів, цей проект відкрив дуже багато нових горизонтів».
«Переконана, що читачі «Дня» — це золотий запас країни, люди, які мислять широкими горизонтами й здатні читати інтелектуальні тексти, — зазначила головний редактор «Дня» й автор ідеї видання Лариса Івшина. — Не лише читати, а й робити практичні кроки — підтримувати газету в її починаннях. Коли мене питають, як вам це вдається, я відповідаю — завдяки тому, що в Україні є, можливо, ще не цілком відрефлексована, не «підсвічена» свідома частина суспільства. Цей народ безумовно заслуговує кращого управління і кращого життя. Хочу подякувати всім, хто протягом 20 років читав і передплачував, поширював знання про газету. Хочу також подякувати людям, які надрукували наше видання — компанії «Адеф». Книга «Сестра моя, Софія...» — це особливий інтелектуальний продукт. Мені здається, що такої книги у нас іще не було. Цією книгою ми прагнули підкреслити потребу іншого стандарту дискусії. Переконана, що журналісти повинні говорити про те, чим живе країна, чим вона має жити, як вона повинна мислити себе в категоріях тисячолітньої цивілізації. Насправді, наша книга розповідає про Україну через призму Болгарії. Хочу подякувати упорядникам і авторам цього проекту. Серед авторів видання — дуже багато імен, якими пишається українська наука й я дуже хочу, щоб вони також стали надбанням української журналістики. «Сестра моя, Софія...» — це книга про те, чому Святослав Хоробрий хотів перенести столицю з Києва на Дунай, про взаємні впливи українців та болгар. Драгоманов, який свого часу створив у Болгарії цілу наукову школу, так підготував місцеву інтелектуальну публіку, що саме Болгарія першою визнала УНР. Народ, який сам навчився впродовж століть зберігати пам’ять про свою державність, високо цінував поривання України стати державою. Чи знають про це широкі кола українців? На жаль, ні. Саме зять Драгоманова став першим послом Болгарії при уряді УНР. Таких надзвичайно цікавих історичних фактів у цій книзі ще дуже багато. Водночас вона має дуже серйозний суспільно-політичний вимір.
ПОДРУЖЖЯ ЄРМІЛОВИХ — СЕРЕД ПЕРШИХ ВЛАСНИКІВ РЕДАКЦІЙНИХ НОВИНОК. «КНИЖКУ Я ЩЕ НЕ ЧИТАЛА, ЩОЙНО ПРИДБАЛА АЖ ЧОТИРИ ПРИМІРНИКИ, ЩОБ ВИСТАЧИЛО ДЛЯ ДРУЗІВ, — РОЗПОВІЛА «ДНЮ» МАРИНА ЄРМІЛОВА. — А ЗА БРАСЛЕТ ДУЖЕ ВДЯЧНА. ОДРАЗУ НА ЦЕ ЗРЕАГУВАЛА, ХОЧА Б ТОМУ, ЩО ЛАРИСА ОЛЕКСІЇВНА ПРИДУМАЛА РОЗКІШНИЙ ПАРОЛЬ — «ЩОБ УПІЗНАВАТИ СВОЇХ». Я ХОТІЛА Б БУТИ СЕРЕД ТИХ СВОЇХ, КОТРІ БУДУТЬ ВПІЗНАВАНІ. ВИ ЙДЕТЕ ТИМ СКЛАДНИМ ШЛЯХОМ, ЯКИЙ БОГ, ПЕРЕКОНАНА, ПОБАЧИТЬ. ЦЕ — ДУЖЕ ВАЖЛИВІ РЕЧІ»
Хочу також звернути вашу увагу на наш фірмовий браслет, який є супроводом до книги. Ювелірний Дім ZARINA спільно з нашою художницею Анною Гаврилюк допомогли реалізувати цей задум. На браслеті ви можете побачити маленьку срібну монетку, на якій зображена перша літера глаголиці — алфавіту, який ми отримали за посередництва Болгарії. Починаємо з «азів»! Це — також про книгу «Сестра моя, Софія...»
Понад те, Лариса Івшина представила аудиторію й унікальну скриню скарбів «Дня», у яку увійшли 100 листівок, на котрих — перші шпальти газети, світлини фотовиставки, карикатури Анатолія Казанського та Віктора Богорада, малюнки й обкладинки «Маршруту №1» від Анни Гаврилюк. Для міні-картин передбачено дерев’яний мольберт і «королівський олівець» від Лариси Івшиної. А ще серед скарбів — мішечок з насінням чорнобривців із с. Нагуєвичі!
Зусилля редакції не залишились непоміченими. На церемонії вручення премії «Найкраща книга Форуму-2016» книжка «Сестра моя, Софія...» отримала одразу дві нагороди — Спеціальну відзнаку малого журі «Освітяни» та Диплом Гільдії людей книги — «за мудрість як константу». І, звичайно, сама за себе говорила увага відвідувачів до стенду «Дня», яка не спадала протягом усіх днів форуму.
Пропонуємо читачам найцікавіші враження відвідувачів стенду «Дня».
НА ПРЕДСТАВЛЕННЯ НОВИНКИ «Дня» ТАКОЖ ПРИЙШОВ ВІЦЕ-КОНСУЛ БОЛГАРІЇ У ЛЬВОВІ МИХАЙЛО ГУК. «ШАНОВНА ПРЕЗИДІЄ, ПАНІ І ПАНОВЕ, Я МАЮ ЧЕСТЬ ПЕРЕДАТИ ВІТАННЯ ВІД НАДЗВИЧАЙНОГО І ПОВНОВАЖНОГО ПОСЛА ПАНА МІНЧЕВА, ЯКИЙ У ЗАХВАТІ ВІД КНИЖКИ», — ЗАЗНАЧИВ ВІН
«ПРИДБАЄМО ВАШУ КНИЖКУ І ПЕРЕДАМО ЇЇ ДО СОФІЇ»
Мирослава ПРИХОДА, доцент кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, керівник проекту «Гільдія людей книги»:
— Ми обрали цю книжку, тому що Гільдія людей книги, яка створена на кафедрі видавничої справи і редагування Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, має своїм завданням згуртовувати людей, яким не байдужа книга. Людей, які пишуть, творять книжки. Торік ми заснували премію «Гільдії людей книги». І, оскільки ми Інститут журналістики, то шукаємо книжки від журналістів чи про журналістів або для журналістів. Торік ми нагородили книжку фінського журналіста. Цьогоріч перше, що впало нам в око, — це «Сестра моя, Софія...». Ми стежили за публікаціями газети про книжку. Ще у вівторок я ретельно прочитала передмову, матеріали, і ми вирішили, що вона це заслуговує.
Ми зі студентами стежимо за усіма новинками «Дня». До речі, цього року у Софійському університеті 20 років україністики. І ми, очевидно, придбаємо вашу книжку і передамо її до Софії. Вона потрапить до студентів Софійського університету. Тож ми з міжнародною спільнотою будемо святкувати нашу розлуку колись і зустріч тепер. Газету передплачую з першого номера. Коли викладала у Польщі, мої студенти вчили українську зокрема й за матеріалами «Дня».
«ПРОЕКТИ «Дня» РОБЛЯТЬ ДЕРЖАВОТВОРЧУ СПРАВУ»
Любов ФАТУЛАЄВА, пенсіонерка:
— Ніяк не можу натішитись можливістю милуватись інформаційними продуктами мого улюбленого видання. Також зраділа й тому, що змогла потрапити на зустріч із Ларисою Івшиною та презентацію книжки «Сестра моя, Софія...». Проекти «Дня» роблять державотворчу справу, є передумовою національного прогресу. Потішив і брендовий браслет, який я хочу подарувати своїй онучці. Цей стенд моєму серцю дорогий, тому намагаюсь оглянути кожен його елемент. Нічого зайвого, все — коштовне. І навіть шипшина у вазі доповнює аристократизм усіх атрибутів видання».
«ХОЧУ ВИСЛОВИТИ ПОДЯКУ ЗА УКРАЇНІЗАЦІЮ УКРАЇНИ»
Ігор ДРОБОТ, професор Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України:
— Я вже навіть не пригадаю, відколи є читачем газети «День», — аж настільки давно почалася наша з газетою дружба. Як громадянин України, хочу висловити подяку виданню та його головному редактору — Ларисі Івшиній — за настільки ґрунтовну просвітницьку роботу, за українізацію України. На превеликий жаль, доводиться говорити саме про українізацію України, адже нашій країні в цьому напрямку ще працювати та працювати. Дуже шкода, що «День» — єдина газета в Україні, яка займається цією державницькою справою».
АВТОГРАФ ВІД ЛАРИСИ ІВШИНОЇ — ПЕРШИМ ПОКУПЦЯМ НОВИНКИ «ДНЯ». «НАШІ ЧИТАЧІ — ЦЕ ЗОЛОТИЙ ЗАПАС КРАЇНИ, ЛЮДИ, ЯКІ МИСЛЯТЬ ШИРОКИМИ ГОРИЗОНТАМИ Й ЗДАТНІ ЧИТАТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ТЕКСТИ», — ПЕРЕКОНАНА ЛАРИСА ОЛЕКСІЇВНА
«НАЙКРАЩИЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОДАРУНОК»
Дмитро ШУЛЬГА, журналіст, Кропивницький:
— Чому купив саме книжку «Сестра моя, Софія...»? Моя кума має болгарські корені, а в неї нещодавно був день народження. Та ще й її маленьку донечку звуть Софією. Щойно я дізнався, що «День» планує видати книгу про історичні зв’язки Болгарії з Україною, відразу подумав, що мушу її купити. Найкращий подарунок — це книга, а в цьому випадку йдеться ще й про таку прекрасну книгу. Минулого року, до речі, придбав триптих «Дня», до якого входить «Котел», «Я — свідок» та «Катастрофа і тріумф». Цю трилогію ми подарували нашому деканові. Ось така хороша традиція вже склалася. Книжки «Дня» — це найкращий інтелектуальний подарунок для людей, які думають і читають».
«ЯКБИ «Дню» РАНІШЕ АКТИВНО ПОЧАЛА ДОПОМАГАТИ ДЕРЖАВА, НИНІШНЬОЇ КРИЗИ НА ДОНБАСІ МОГЛО Б І НЕ БУТИ»
Анатолій ІВЧЕНКО, передплатник «Дня» з 15-річним стажем:
— Придбав новинку «Сестра моя, Софія...». Не скажу, що всі, але відсотків так сімдесят книжок «Дня» в мене є у домашній бібліотеці. Вболіваю за це видання, підтримуючи цілком і повністю його просвітницьку діяльність. Ця газета насправді займається державотворчою роботою. Дуже хотілося б, щоб врешті-решт цю діяльність почала підтримувати конкретною допомогою сама держава. «День» же своєю просвітницькою місією вимушений займатися самотужки. Якби вам ще раніше активно почала допомагати держава, нинішньої кризи на Донбасі могло б і не бути. У нас же в країні штучний розподіл на регіони, між якими недруги України намагаються розпалити ворожнечу. А «День» нашу державу намагається об’єднати, докладаючи максимум зусиль.
«День» СЬОГОДНІ НЕ МАЄ АНАЛОГІВ В УКРАЇНІ»
Мар’ян ЛОЗИНСЬКИЙ, проректор з науково-педагогічної роботи та соціальних питань і розвитку ЛНУ ім. Івана Франка:
— Дуже симпатизую цьому українському часопису, який сміливо можна назвати найкращим. Газета «День» — це видання, яке сьогодні не має аналогів в Україні. Я дуже поважаю та шаную Ларису Івшину, насамперед, за її високий професіоналізм, за її чітку позицію бачення національної ідеї України. Також хотілося б наголосити на важливості плідної співпраці факультету журналістики Франкового університету з редакцією газети «День». Ця співпраця дуже важлива для нас і, передовсім, для студентів, найкращих з яких газета бере під своє крило, виховує та дає можливість стати прекрасними журналістами.
Звичайно, придбав примірник останньої книги. З власного досвіду знаю, як насправді книжки важко народжуюся. А в газети «День» настільки велика та прекрасна бібліотека, тому це неабияке досягнення. Насамкінець хотів би привітати «День» із нагоди двадцятиліття, побажавши виданню подальшого процвітання.
«ЦІ КНИЖКИ НЕОБХІДНО ІНТЕГРУВАТИ В СИСТЕМУ СЕРЕДНЬОЇ ТА ВИЩОЇ ОСВІТИ»
Любов КІС, психолог у Львівському військовому ліцеї:
— Зізнаюся, що я є великою шанувальницею титанічної просвітницької праці, якою займається газета «День» на чолі з Ларисою Івшиною. Звичайно, не могла оминути можливості придбати останню книжку такого шанованого видання. Як такою, історією Болгарії ми, українці, здебільшого не цікавилися. Однак погляд на болгарську історію через українську призму — це вже те, що має викликати в українських читачів неабиякий інтерес. «День» знає, як це необхідно грамотно, правдиво та об’єктивно подати, тому ні на мить не сумніваюся, що знайду в цій книжці чимало нового та цікавого. Більше того, переконана, що книжки «Дня» необхідно інтегрувати в систему середньої та вищої освіти. Що більше буде молоді, яка читатиме такі фундаментальні та глибокі праці, то кращим буде майбутнє нашої держави.
«СКРИНЯ СКАРБІВ ВРАЖАЄ УНІКАЛЬНОЮ ПРОДУМАНІСТЮ СВОГО ВМІСТУ»
Галина та Андрій ЯЦЕНКИ, доценти факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка:
— Проекти «Дня» завжди особливі та символічні, а цьогорічна Скриня скарбів «Дня» вражає унікальною продуманістю свого вмісту! Це найкращий дарунок для вірних читачів, які проживають свої різнокольорові в мажорно-мінорній тональності дні з «Днем» вже двадцять років, і кожен номер газети є для них духовним скарбом. Впевнені, бо можемо це сказати про себе, що кожен шанувальник газети має вдома свою «скриню» номерів «Дня», а тепер матиме ще чудову скриньку гарного настрою та натхнення від «днівців». Одним з найцінніших скарбів у цій скрині, без сумніву, є насіння чорнобривців з батьківщини Івана Франка. Це дуже знаковий задум редактора Лариси Івшиної, бо саме зернини Франкового слова століття тому зав’язали паростки духу свободи, насіння якого сьогодні дбайливо збирає творчий колектив газети та засіває на підготовану ріллю української свідомості. Це символічний натяк для читачів, що кожен може змінити світ, перетворивши своєю любов’ю маленьку чорну насінинку на барвисту квітку!
Водночас, це й приємний подарунок Іванові Франку на 160-ті уродини, бо саме скрині та ці жовтоголові квіти він дуже любив. Зі скринями у нього були свої особливі «взаємини» ще під час навчання у Дрогобицькій школі. Малий Івась тоді квартирував у сім’ї Кошицьких-Гучинських, які продавали скрині дівчатам для приданого, тож із захопленням їх розмальовував. Скрині з «ружами» Франка, як згадував Петро Франко, мали неабиякий попит, вся майстерня була ними завалена, тож не раз малому доводилося у них навіть спати. Щодо чорнобривців, то Іван Франко, гостюючи в о. Івана Кузіва (с. Дидьова Турчанського повіту) завжди замовляв собі пиріг із чорнобривців, який йому дуже смакував (можемо це стверджувати з упевненістю, бо його готувала наша прапрабабця)!
Рецепт пирога з чорнобривців
4 яйця, 100 г масла, 100 г борошна, 100 г цукру, жменю пелюсток чорнобривців. Пелюстки розтерти в макітрі з цукром, додати жовтки, масло, борошно, окремо збити білки. Змішати всі компоненти та вилити на деко, змащене смальцем. Випікати декілька хвилин. Готовий пиріг можна посипати цукровою пудрою.
