Аби це зробити, міська влада відрядила на вулиці Малу Житомирську, 12-А муніципальну варту — у камуфляжі та зі зброєю. Зі слів Олександра Глухова, котрий мешкає у згаданому будинку, осіб 30 крокували вулицею до садиби, щоб перекрити крани.
«Вони просто відрізали трубу газову, відрізали воду, за яку я плачу, світло наче залишилося. Мене не відселили, а просто відключають комунікації, щоб я сам відселився. Відселити ж можуть тільки через суд. Відрізали комунікації, а далі можете йти на вулицю чи їхати, куди сказали. А запропонували мені один варіант — квартиру у районі Корчуватого, це за 10 кілометрів від цього місця», — розповів Олександр Дмитрович.
Історія із порятунком садиби художника Мурашка тягнеться ще з 2007 року. Тоді пам’ятний комплекс із чотирьох будинків опинився у приватній власності. Мешканців відселили, залишився, як останній могікан, Олександр Глухов з родиною. У будинку під номером 12-А мешкають і до сьогодні. Більше того, саме завдяки зусиллям пана Олександра садибу у 2012 році було повернуто у комунальну власність. Суди визнали приватизацію незаконною.
Із 2013 року будівля перебуває на балансі департаменту культури Київської міської державної адміністрації. П’ять років тому тут навіть планували взятися за реставрацію садиби, підготували відповідний проєкт, виділили кошти із міського бюджету, та раптом з’ясували, що тут досі мешкає Глухов. Це стало чи не єдиним каменем спотикання для міста, через що реставрація не відбулася і до сьогодні.
За словами пана Олександра, відселяти взялися аж тепер, хоча що заважало шукати варіанти помешкання раніше, тим паче рятувати будинки по черзі, а не всі одразу, незрозуміло. «Я запитував муніципальну варту — навіщо вас приїхало аж стільки, що ж тут таке відбувається. Нібито є заяви від департаменту культури, що тут є якісь кримінальні елементи, — зазначив Олександр Глухов. — Спочатку зробили вигляд, що мене не існує, зробили проєкт реставрації, потім з’ясували, що я тут живу, у 2017-2018 роках нічого не робили. І аж у 2020 році раптом знайшли варіант для відселення. Я ж не висуваю ніяких вимог, хай дадуть те, що передбачено законодавством, тільки не засилайте мене на старості років хтозна-куди. Я написав листа, що розумію, що рано чи пізно треба відселитися, але дайте квартиру десь поблизу. Бо з Корчуватого кілометрів п’ять тільки до метро треба діставатися. Та й починайте реставрацію, а ми будемо контролювати. Це таке спасибі за те, що зберіг будинки, відсудив пів гектара землі».
Поки що Олександр Дмитрович лишається на Малій Житомирській. «День» стежить за розвитком подій. Адже ця історія показова з кількох причин: по-перше, свідчить про ставлення міста до захисників історичної спадщини, по-друге, показує, наскільки оновлена влада готова зберігати Київ.
