Газета «День» майже ровесник нашої незалежності. Так, незалежність «дісталася» Україні в 1991 р. Проте, за великим рахунком, її очільники на початку дев’яностих не дуже то розуміли, як їм треба будувати державу. Вони й далі користувалися тим апаратом управління та й загалом спадком, що дістався з радянських часів. Лише з часом до них почало доходити, що треба щось будувати інше. Питання лише — що? Не даремно Леонід Кучма, спочатку прем’єр, а потім Президент запам’ятався питанням: мовляв, скажіть, що треба побудувати, і я побудую. Й побудував... Олігархічний капіталізм, про небезпеку і вади якого майже за сімдесят років перед тим говорив гетьман Павло Скоропадський.
«День» з’явився якраз тоді, коли й постало питання: що і як нам будувати в Україні. Ця газета не була продовженням чи то трансформацією колишніх радянських періодичних видань. Вона стала новим явищем в українській журналістиці, пропонуючи своє (направду, конструктивне!) бачення розвитку нашої держави. «День» звертався до широкого спектру тем: це і питання політики, економіки, міжнародних відносин, осмислення історії, культури, аналіз процесів у інформаційному просторі. Газета, по суті, пропонувала свою (якісну!) альтернативу тому курсу, який проводили наші керманичі, розбудовуючи олігархат. І через те вона лишалася опозиційним виданням. «День» став лектурою для інтелігентних, мислячих людей. На жаль, в Україні їхній прошарок занадто тонкий. Через те газета не стала багатотиражною, як деякі бульварні видання.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Зрештою, «День» — це не лише газета. Це ініційовані її головним редактором Ларисою Івшиною й щорічні фотовиставки, і книги з питань української історії, стосунків українців з сусідніми народами, книги важливої публіцистики тощо. Попри різні складнощі, «День» був і залишається світлим днем у пітьмі українського олігархічного капіталізму.
