Кілька днів тому волонтер київського госпіталю Євген Лєсков на своїй сторінці у «Фейсбуці» лишив звернення, що для гнійного відділення шпиталю потрібні халати операційні одноразові (стерильні), покриття операційне одноразове (теж стерильне), пакети сміттєві на 100—120 літрів, простирадла, пелюшки, рушники та різні миючі засоби. Бо ситуація така, що за останній тиждень кількість нових пацієнтів збільшилась, щодня до Київського головного військового госпіталю привозять по 20—25 поранених бійців. Лікарі оперують з ранку до вечора, підручних матеріалів не вистачає, пральня у шпиталі чомусь не працює, тому без підтримки киян не обійтись. Євген Лєсков просив усіх приносити необхідні речі на Госпітальну, 18 у відділення гнійної хірургії. Для уточнень лишив координати старшої операційної сестри Яніни. «День» вирішив уточнити, чи актуальні ці потреби і чим ще можуть допомогти кияни пораненим бійцям. Однак слухавку взяла колега Яніни — медсестра відділення Тетяна (ім’я змінили зумисно, щоб не наражати жінку на гнів начальства). Яніна саме була в операційній.
Наголосимо, потреби в халатах, покритті операційному, пелюшках-простирадлах медпрацівниця нам підтвердила. Однак порадила уточнити деталі в заступника начальника клініки ушкоджень Національного ГВМКЦ «ГВКГ» Костянтина Пендраковського. «Це — неправильний пост, я просив його закрити, це було давно актуально, просто волонтери переоцінили свої можливості. Треба було вказати потреби всього госпіталю, а не гнійного відділення», — почули у відповідь.
На уточнення, чого ж тоді бракує у госпіталі чи відділенні зокрема, медик запропонував приїхати на особисту розмову, а інакше — ніяких потреб нема, бо, може, це не журналісти турбують телефоном, а чергові волонтери. І такою підозрою та ставленням мимоволі підтвердились слова Євгена Лєскова, що фразу «госпіталь забезпечений» медики готують для преси, а насправді забороняють офіційну волонтерську допомогу шпиталю.
Медсестра Тетяна в розмові з «Днем» зауважила, що подібні вето справді неофіційно витають у повітрі: «До нас приходять знайомі волонтери, які допомагають вже кілька років, і якось ми обмовились, що начальство забороняє напряму давати якусь інформацію про допомогу, то вони самі вже роблять пости у соцмережах. Але ж потреба є, й її треба чимось закривати. Лікарям же не поясниш, що чогось немає, а хлопчикам (має на увазі військових) — тим паче. Витрати великі, на одну операцію треба чотири-п’ять халатів, три простирадла, а щодня по десять операцій. А ще ж пральня зламалась, і просто важко, у нас машинка є, ми нею від крові просто відпираємо, а в пральні вже за своєю методикою перуть та знезаражують».
Кому вірити? Чому у госпіталі відмовляються від волонтерської підтримки, редакція готова вислухати всі думки. А хто хоче підтримати вояк у шпиталі, список потреб озвучений.
