Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Голобородькові – 70!

«Сподіваюся колись повернутися до Луганська»
7 квітня, 2015 - 10:47
Голобородькові – 70

Сьогодні в одного з найвидатніших сучасних українських поетів, лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка Василя Голобородька ювілей. Йому минає 70 років. Цікаво, що насправді Василь Іванович народився на два дні раніше. Як він розповів у коментарі «Дню», того дня 1945 року у батьків, ймовірно, просто не було можливості сходити у сільраду і зареєструвати цю подію, тож згодом у свідоцтві з’явилася дата 7 квітня. Нещодавно з ініціативи «Дня» відбувся знаковий діалог Василя Голобородька і Михайла Слабошпицького (див. матеріал «В гостях «у естетичного дисидента» у № 53 від 27-28 березня ц.р.) Взагалі ж Голобродько, який тимчасово мешкає у Будинку творчості Спілки письменників в Ірпені, спілкується зі ЗМІ тепер не надто охоче. «Після переїзду з Луганська на мене накинулися журналісти, однак згодом інтерес став згасати, – розповідає письменник. – Та й я почав відмовлятися від інтерв’ю, бо говорити про ситуацію на Донбасі можу лише на підставі того, що дізнаюся з новин». Тим не менше, з «Днем», за його власними словами, Василь Голобородько готовий спілкуватися у будь-який час і на будь-які теми. Ми дякуємо Василеві Івановичу за довіру й бажаємо натхнення та міцного здоров’я!

– Василю Івановичу, 6 квітня минув рівно рік з дня захоплення будівлі СБУ у Луганську й фактичного початку окупації міста. Чи переосмисли ви якось ті події за цей час? Куди рухається Україна сьогодні?

– Першому Майдану я не дуже довіряв, зокрема з огляду на те, хто саме виходив тоді на сцену. Нагадаю, що політику Верховною Ради у ті часи значною мірою визначав Олександр Мороз… До нинішньої Революції Гідності довіри у мене значно більше. Водночас аналізувати сьогоднішні реформи складно. Для нас намагаються створити «картинку» боротьби з корупцією у верхніх ешелонах влади, але достеменно стверджувати, що вона відповідає дійсності неможливо. Сьогодні вони привселюдно одягають комусь наручники, а невдовзі цю людину вже відпускають під заставу у мільйони гривень. Але звідки у чиновника можуть бути такі кошти? Водночас як громадянин я схвалюю, що хоч щось у цьому напрямку робиться. Звичайно, за рік побудувати ідеальне суспільство неможливо. Особливо якщо 23 роки до цього ніхто навіть не намагався щось змінити. Не забуваймо, що розвинені демократії йшли до нинішнього стану 200-300 років. Наївно було б думати, що Україна з тоталітарним минулим за плечима зможе їх одразу наздогнати. Особливо з огляду на те, що 23 роки при владі були колишні комуністи й люди з посттоталітарною ментальністю. Нині Верховна Рада нарешті дещо оновилася. Не знаю, правда, чи спроможеться вона, наприклад, на зміни до виборчого законодавства. Переконаний, якщо сьогодні ми скасували б вибори за «мажоритаркою» і запровадили відкриті списки, наступний парламент був би ще кращим.

Чи виявила держава якийсь інтерес до скрутної ситуації, в якій ви опинились? Що далі плануєте робити?

– Мали місце декілька звернень відомих діячів української культури щодо мого питання, але про якусь реакцію поки що не знаю. Схоже, що ці прохання були проігноровані. Сьогодні час від часу думаю над тим, щоб повертатися – постійно цікавлюся, яка ситуація в Луганську. Там неможливо отримати пенсію. Не впевнений також, чи зможу купувати необхідні ліки, відвідувати поліклініку. Якийсь примітивний апендицит може стати великою проблемою. Водночас я чув, що у терористів є списки людей, яких вони мають затримати. Не знаю, чи є серед них моє прізвище. Власне вони могли знайти його ще в списках КДБ СРСР. Керівник обласної «Просвіти» розказував в одному інтерв’ю, що був у полоні і що в нього там нібито розпитували про мене і про сина... Нещодавно розмовляв телефоном про можливе повернення з сусідами. Вони відмовляли. Невідомо, як тепер змінилось ставлення до мене у місцевих, навіть у знайомих…

Чи стали місяці, проведені в Ірпені, плідними у творчому плані?

– Коли виїздив з Луганська, навіть подумати не міг, що мене не буде там так довго. Прихопив з собою папку з недописаними віршами. Над ними власне й працював впродовж цього часу. Крім того, перечитував матеріали з етнології, казки. На жаль, опрацьовувати їх повноцінно можливості не маю. Записую також увесь час якісь власні спостереження. Маю пропозицію від львівського «Видавництва Старого Лева» щодо видання чергової збірки. Повинен закінчити її до літа. Можливо, до наступного «Форуму видавців» вона вже побачить світ – все залежить від того, чи вдасться мені дописати необхідну кількість віршів.

Яку літературу ви б порадили читачам «Дня», щоб розвивати власне естетичне чуття?

– Відповісти на таке запитання для мене складно. Маю доволі специфічні зацікавлення й з актуальною літературою не достатньо обізнаний. Я всіляко схвалюю й закликаю всіх долучатись до народознавчих студій. Не можна ігнорувати цю тему – вона має бути присутньою впродовж всього нашого життя, вивчатися від дитсадка і до університету. Фольклор вивчають як певну суспільно-гуманітарну дисципліну, ніби це щось окремішнє. Але це – вся наша культура! Вона актуальна для всіх громадян й повинна постійно зринати у нашій свідомості. У ХІХ столітті етнографії, поряд, наприклад з історією церкви, приділяли велику увагу. Нині, на жаль, такої практики немає. Сьогодні маємо зруйнувати стереотип про те, що народознавство стосується лише минулого й вивчає якісь «пам’ятки», не пов’язані з сьогоденням. Це – невід’ємна частина нашого світогляду, не можна розглядати її як екзотику.

Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»
Газета: 
Рубрика: