Мультидисциплінарний майданчик, центр комунікації, який реагує на культурні та освітні запити громадян різного віку і сприяє формуванню української ідентичності, — таким має бути сучасний музей, вважають експерти. У цій парадигмі третій рік працює Національний музей історії України — як «музей для людей». 2018 року він візьме участь у Європейському музейному форумі, де представить свої проекти й ініціативи.
«Із 2014 року відвідуваність Національного музею історії України скоротилася більше, ніж удвічі. Щоб музей став живим, актуальним, цікавим та відвідуваним, ми оновили майже всі складові, — розповідає генеральний директор НМІУ Тетяна СОСНОВСЬКА. — Коли ми схвалили концепцію розвитку музею на період до 2020 року, до нас потягнулися молоді працівники. За два роки ми повністю змінили колишню парадигму музейної справи, яка до того була радянського формату. Ми змінили філософію: музей має працювати заради відвідувачів, відповідати їхнім запитам і вимогам. Створили багато програм і проектів, щоб відвідувачі, які прийшли до нас, навіть найменші, дізнавалися про свою історію, про ті її сторінки, які раніше були невідомими. Ми почали персоніфікувати і героїзувати тих українських достойників, про яких не розповідалося ні в експозиціях, ні на екскурсіях. Наш музей став потрібним спільноті — екскурсії для школярів уже замовлені навіть на 25 травня. У нас ще багато роботи: будемо запозичати досвід країн, які спромоглися зробити свої музеї сучасними й цікавими, зокрема, це досвід Ізраїлю, Шотландії, Угорщини, Польщі».
У НМІУ оновили форми роботи з відвідувачами: це спілкування, лекції, інтерактивна робота, квести — на будь-який вік та вподобання. Музей пропонує екскурсії Києвом. Фахівці музейної справи вважають, що такі форми роботи мають практикуватися і в обласних, і в районних музеях. Підхід до подавання матеріалу, і не тільки історичного, має змінюватися, щоб залучати якомога більше людей, щоб музей став справді цікавим місцем, у якому хотілось би провести разом із сім’єю цілий день. Тим більше, українські фонди — не гірші за європейські, працювати є з чим. Головне — прагнення до змін у музейних працівників.
