Творчість Анатолія Миколайовича мала різні творчі сфери: він реалізував себе як архітектор, художник, скульптор, поет, письменник, винахідник... Земне життя Казанського обірвалося трагічно 16 листопада 1998 року, митцю було 49-ть... але він залишив по собі десятки папок зі своїми ідеями, малюнками, кресленнями механізмів і архітектурними замальовками. Після його смерті, щотижня, протягом 10 років продовжували друкуватися у «Дні» його карикатури, які він не встиг опублікувати! І досі карикатури Анатолія Миколайовича не втратили своєї актуальності та часто з’являються на шпальтах нашої газети, а його роботи прикрасили книжки Бібліотеки «Дня». У пам’ять про непересічну особистість було видано «Альбом карикатур А. Казанського», представляючи який головний редактор «Дня» Лариса Івшина підкреслила, що «малюнки Анатолія Казанського розсунули час, стали образами, глибокими метафорами, які щоразу, через роки, повертаються до нас новою гранню його думки». І сучасний етап нашої історії — далеко не останній, в якому можуть відчитуватися роботи Анатолія Миколайовича...
Хоча він попрацював у «Дні» лише два роки — з 1996 до 1998-го, у творчості Казанського принципи «щоденності» об’єднувався з законами «вічного мистецтва». А ще художник малював комікси, зокрема, на тему редакційного життя... Від пильного ока митця не сховалися ні кризи, ні зльоти, ні падіння, через які пройшло українське суспільство після того, як художник трагічно пішов з життя, ні технічний прогрес, ні економічна стагнація. Він знав про наші (без нього) тривоги, зради й розчарування...
— Анатолій Казанський належав до тих людей, яких мені не вистачає. Його цінність, особлива виразність його особистості не тьмяніє з роками. Адже Анатолій — не лише геніальний карикатурист, але, крім всього іншого, мислитель, прогнозист, філософ. На розгадування деяких його малюнків у мене пішло немало часу, — підкреслює головний редактор «Дня» Лариса Івшина. — Знайомство з ним — було одним з моїх найбільших здобутків, коли я прийшла в газету «День». Воно відбувалося за складних для мене обставин, у газеті на той час була непроста ситуація. Анатолія активно закликали піти з «Дня», і він планував йти — адже йшла вся команда, з якою він працював, а ми з ним практично не були знайомі. Але він все ж таки повернувся. І я подумала: я зможу вистояти... Хоча він пафосних слів мені не говорив, і я йому... Лише одного разу він мені написав листівку, яка у мене зберігається. А ще є книга Антуана де Сент-Екзюпері, яку він читав, роблячи позначки олівцем — він завжди писав саме олівцем — на полях. Цю книгу читала Клара Пилипівна Ґудзик, а потім вона дісталася мені у спадщину. Ці великі люди — Анатолій Казанський, Клара Ґудзик і Джеймс Мейс — це навіть не скарб газети «День» (нагадаємо, на честь їх «День» випустив поштові марки), це величезна цінність для всього живого у країні. А взагалі філософ у газеті — тонкий, пристрасний, динамічний і з таким неймовірним почуттям гумору — це справді велика насолода. А в Анатолієві жили водночас гостра насмішкуватість, багато філософії, доброзичливості, ущипливості. Його малюнки були часто трагікомічними, часто комітрагічними, але ніколи — плоскими...
Хоча А. Казанський прожив небагато, однак, встиг створити не на одне десятиліття вперед! Його гострі, спостережливі, іронічні, досі актуальні малюнки-метафори залишаються золотим фондом не лише «Дня», а й України. І щоразу, коли ми переглядаємо вже потерті часом листки з роботами карикатуриста, дивуємося їх пророчому потенціалу.
