25 травня для переважної більшості українських телеканалів і газет пов’язувалося передусім із третьою річницею обрання Петра Порошенка Президентом України. Було багато матеріалів на цю тему — як аналітичних, так і, одверто кажучи, доволі поверхових. Але з поля зору журналістів, істориків, експертів, на жаль, майже цілком випала інша, дуже важлива дата історії. 25 травня 1989 року в Москві розпочав роботу I З’їзд народних депутатів СРСР, який працював два тижні й став тим «крутим перевалом» у розвитку колишньої імперії (а радше — переломом), після якого процеси дезінтеграції «Союзу непорушного» стали вже набувати швидкого, прискореного, а подекуди й незворотного характеру. Далеко не всі зрозуміли тоді це (хтось марив про сталіністський реванш, хтось ще поділяв з Михайлом Горбачовим ілюзію про можливість «реформування соціалізму»), але перевал було пройдено. Саме в ті дні.
Горбачов, за всього його лукавства, непослідовності й постійного запізнення з прийняттям життєво важливих рішень (чітка традиція, сучасно-«українська», між іншим!), зробив одну дуже важливу річ: він покінчив з монополією КПРС на владу, поставивши партапарат перед необхідністю пройти крізь «сито» альтернативних виборів, уперше за 72 роки (та ще й в умовах гласності, хай обмеженої). Цього виявилось достатньо, щоб важезна, «непорушна назавжди», тоталітарна «крига» дала тріщину. Була зламана «системоутворююча» зв’язка СРСР: тоталітарна партія — «кишенькові» Ради. За два роки СРСР пішов у небуття. Перший з’їзд народних депутатів відіграв тут неоціненну роль.
Не можна оминути й «український контент» з’їзду. Депутати країн Балтії, Грузії, Молдови відстоювали тоді реальний суверенітет (читай — незалежність!) своїх республік. А наші? Вони були дуже різними: Юрій Щербак, Дмитро Павличко, Сергій Рябченко, Володимир Яворівський, Петро Таланчук, котрі бажали незалежності України (ось питання: якої саме України? Втім, тоді це багато кому не здавалося головним) — і, з другого боку, депутат Червонописький, який буквально цькував на трибуні академіка Сахарова, Валентина Шевченко («На якій підставі депутати від УРСР сидять у залі з’їзду із бандерівсько-націоналістичною символікою — тризубом і жовто-блакитними значками» — її слова), доктор Касьян, який проклинав рухівців... Вони були дуже різними. Бо відбивали стан хоч і вже «розбудженого», вже зі «сміливим голосом», але вкрай дезорієнтованого постгеноцидного суспільства. За два-три роки всі ці трагічні суперечності стануть явними.
P.S. «День» ще повертатиметься до цієї теми і запрошує читачів ділитися думками, як ця подія вплинула на наше життя. Цікаво, чому I З'їзд так мало обговорюється у вітчизняних ЗМІ? Адже це розмова аж ніяк не про минуле — про дуже сучасні й актуальні речі. Надсилайте свої думки на пошту редакції: [email protected].
