Незабутнє видовище, емоції радості, гордості й розчулення, що переповнюють, атмосфера справжнього народного свята, яке зібрало небачену кількість людей, – усе це про вчорашні урочисті заходи в центрі столиці з нагоди 30-річчя незалежності України. Але, на жаль, це також – і тиснява під палючим сонцем, нестача туалетів і неможливість ні почути, ні побачити дійство, якщо ти не спеціальний гість.
Дуже влучно про вчорашнє свято написала в соцмережі одна із тих, хто теж хотів відчути свято наживо, небайдужа киянка, комунікаційниця громадської організації Аліна ДЕНИСЕНКО. «Учора мені аж клубок до горла підкотився, як спускалася бульваром Шевченка до Хрещатика. Звідусіль люди стікалися на парад. Дуже багато дітей. Усе було просто вкрите білим кольором. Я такого натовпу не бачила.
Але місто вийшло якимось катастрофічно неготовим прийняти цю кількість людей, що вийшли святкувати. Бо святкувати є що – і це дуже хотілося. З‘їхалася вся країна (чути по розмовах, що люди спеціально приїхали до Києва).
Почалося все з тисняви у метро. Не знаю, чи можна було уникнути вже зараз якось цієї ситуації, але якби у нас взагалі будувалося метро, то можна було би. А не жодної станції за період мерства Кличка. Тому що станцій не вистачає у центрі (величезні прольоти між зупинками), а на багатьох околицях їх взагалі немає.
Парад був призначений лише для телеверсії. Тому про людей, що прийдуть на нього, не подумали зовсім. На Хрещатику не було трибун для перегляду, не було додаткових яток з водою, до туалетів у закладах черги вибудувалися аж зовні. Початку параду чекали годину, а на вулиці +28. Ми стояли в тіні, під пожовкливими каштанами. Але так пощастило не всім глядачам. У телетрансляції побачила, що на Майдані в тіні сиділи політики+духовенство, а оркестр й ведучі палилися під сонцем. Мовчу про військових, які просто стояли годину.
При цьому весь натовп, який стояв не біля сцени, а це переважна кількість глядачів, взагалі не розумів, що відбувається. Інтернету ж нема, екранів з трансляцією з Майдану теж нема (так важко було це організувати? Чи вміють тільки для ТБ організовувати?)
Коли парад закінчився (так само внєзапно, як і розпочався, бо жодного звукового супроводу ж ми не чули – що це за війська, що це за техніка і тд), почали спускатися до річкового вокзалу, де мало відбуватися шоу з кораблями. Тут почалося пекло. Всі ви знаєте цю прекрасну «набережну» Дніпра, яку розділяє автомобільна дорога. Жодного тінистого дерева, бетон. Одна ятка з водою, одна з кавою, одне кафе в кручі з пивом. Макдональдс і Компот. І на всі ці точки – натовп, натовписько людей з дітьми. Один екран, який не видно через сонце. Люди повидиралися скрізь, щоб хоч щось побачити. Всіх же покликали на річпорт. От тільки втулитися там було ніде. Теж жодних трибун, на яких люди змогли б розміститися для комфортнішого перегляду.
Ми пішли далі вглиб на Поділ. На Подолі багато всього, але черги були навіть у аптеках. Все нагадувало пекло, яке ніхто (тобто міська влада) навіть не спробував розвантажити. Ясно, що це і з розвантаженням було би напряжно. Але тут навіть не подумали, що треба збільшити інфраструктурні можливості. Біля Сагайдачного якраз втулили новий туалет з табличкою «не працює». Головне – відкрити вчасно.
Хочеться всім організаторам та чиновникам влаштувати цю прекрасну user journey, яку проходить звичайний українець на День Незалежності,
якого не привозять особистим транспортом на Майдан,
не ставлять йому крісло під тентом, де є доступ до безкоштовної води,
якого не відвозять з того ж місця особистим транспортом до місця, де він може поїсти, скористатися туалетом.
Пройшовши кілька годин оцим всім, стало ясно, що рівень організації лишився на рівні 2000х років. Якось більше очікувалося від цих Тридцяти».
Подібні враження в соцмережах висловлювали й багато інших громадян, зокрема науковець Семен Єсилевський зауважив, що під час заходів біля річкового вокзалу на два кілометри набережної в масці був… лише він! Громадський діяч Валерій Пекар у своїх фб-підсумках відзначив: «телевізійна картинка – п'ять, вулична картинка (забули про гучномовці для людей, що прийшли) – три, робота правоохоронців – п'ять».
Олександр СЕРГІЄНКО, директор громадської організації «Аналітично-дослідницький центр «Інститут міста», схильний покладати відповідальність за ці прорахунки на центральну владу. «Я бачив, що людям було важко витримувати пекуче сонце. Якщо для гостей облаштували навіси, то для пересічних глядачів параду цього не зробили. Це, звісно, великий мінус. Можна було б за належної організації і враховуючи, що на це було виділено дуже велику суму коштів, зробити тимчасові конструкції на парному боці Хрещатика, щоб хоча б частково сховати людей у затінок, – говорить експерт. – До слова, коли Київ проводив одне зі спортивних свят кілька років тому, і на Хрещатику створили цілу фан-зону, тоді справді були встановлені екрани і можна було в будь-якій точці вулиці спостерігати перебіг матчу, чути його. На жаль, нинішня влада більше зосереджена на власному піарі, ніж на створенні приємної атмосфери для глядачів. Між іншим, я напередодні був на концерті «Ковчег. Україна» на Михайлівській площі, і там також не було нічого видно, тому що не було великого екрану для демонстрації крупним планом тих, хто виступає. Тож нинішня влада перш за все робить шоу для себе».
Перший міський голова Києва Леонід КОСАКІВСЬКИЙ ділиться з «Днем»: «Мені здається, що в центрі мала бути проста людина, як казали колись. Тому що герої незалежності – це прості українці, які терплять цю владу вже 30 років, і роблять навіть неможливе за цих умов». Щодо перерахованих вище незручностей для глядачів свята він зазначає: «Безумовно, все ці недоліки на відповідальності організаторів заходу. Коли готуєш якийсь масовий захід, треба продумувати всі можливі варіанти, навіть надзвичайних ситуацій. Те, про що ви кажете, свідчить про те, що, напевно, не вистачає досвіду проведення таких відповідальних заходів. Наприклад, коли прийшов Кучма з його командою, то вони сиділи в нас в адміністрації два тижні, коли ми готували урочисті збори, і дивилися, як це все робиться. Тому що вони не знали навіть цю технологію. А деякі перші заходи в Україні взагалі фінансувала міська влада, тому що в держави навіть не було на це коштів. У нас це все було поставлено на високому рівні, ніколи не було таких нарікань, як зараз, усе було чітко визначено, де хто знаходиться, де і як можна щось бачити... Організація – це непростий процес. Сьогодні міська влада якось стоїть осторонь, центральна влада сама по собі».
Тож, хоч, як стверджує Олександр Сергієнко, «Київ насправді не те що не гірший, а набагато кращий від більшості європейських міст», нам ще дуже багато треба «підтягти», щоб у свята він був комфортним для всіх.
