«Є архіпелаг української літератури — острова, які, бува, навіть не знають про існування інших островів або перебувають у стані постійної війни між собою», — так схарактеризував літературознавець, публіцист, громадський діяч Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ український літературний процес. Тож особливо приємно, коли є ті, хто своїми працями налагоджує між цими островами сучасності й минулого зв’язок. Такими книгами є, зокрема, і три томи спогадів Михайла Слабошпицького, які відомий літературознавець подарував газеті «День».
Михайло Федотович зазначає ще в анотації, що поштовхом до створення книги стали слова його лікаря: «Пишіть, аби вижити! Це буде найкраща реабілітація для Вас». Схоже, що «виживання» та «реабілітація» стосуються не тільки автора, а й багатьох представників українського літературного процесу, яких відтіснили на маргінеси тільки тому, що вони «радянські». «Потрібно більш об’єктивно до цього підходити, адже письменники не вибирали час, коли народитися. А, по-друге, ми ніби намагаємося, щоб ті люди думали так, як ми, у незалежній Україні», — пояснює Михайло Слабошпицький. Він також навів такий промовистий факт. І досі Миколу Бажана дехто оцінює тільки, як «того, хто вимагав видати Бандеру». Натомість у той час навіть його політичний опонент Євген Маланюк стверджував, що українське слово не знало такого майстра. Спогади зберігають також імена Миколи Лукаша (а «український переклад — Фермопіли української літератури її найтрагічнішого періоду», за влучним висловом Вадима Скуратівського), Павла Загребельного Романа Іваничука...
У розмові згадали й про практичний аспект діяльності Михайла Слабошпицького. Адже він, як зазначила головний редактор газети «День» Лариса ІВШИНА, ще й «перевізник» між часами — від минулого до майбутнього завдяки мовному конкурсу П.Яцика. Це не єдині теми, які обговорювалися під час зустрічі. Зокрема, згадали «покинуті питання» та історичні вузли, які, за словами Лариси Івшиної, потрібно розібрати по-новому.
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
«Ці три томи вимагають вдумливого читання і широких суспільних дискусій, бо стосуються не вузькогалузевих питань літератури, а нашого життя загалом», — зауважила Лариса Івшина. Це той культурний спадок минулого, який необхідно взяти з собою для розбудови теперішнього та майбутнього.
