Днями медіа поширили резонансну новину: постпред Константинопольського патріархату при Всесвітній раді церков архієпископ Тельміський Іов (Геча) заявив, що його церква не вважає канонічною анафему, накладену на українського гетьмана Івана Мазепу Московським патріархатом в листопаді 1708 року. «Представники Вселенського патріархату її не визнавали, адже вона була накладена з політичних мотивів як засіб політично-ідеологічних репресій і не мала жодних віросповідних, богословських або канонічних причин», — цитує Інтерфакс-Україна його інтерв’ю інтернет-виданню «Главком».
«День» звернувся до відомого мазепознавця Сергія ПАВЛЕНКА з проханням нагадати, як це «анамефування» власне відбувалося.
На початку 1700-х років Московією поширилися чутки про царя Петра І як антихриста. Вони були не випадковими. Після смерті 16 жовтня 1700 року патріарха Адріана цар не давав можливості церковникам зібрати собор і обрати нового патріарха. Фактично патріарше управління було скасоване. Усі його функції перейшли до відновленого 24 січня 1701 р. Монастирського приказу, який фактично став церковно-військово-поліцейським підрозділом при Петрові І. Він контролював діяльність церков, монастирів, збирав з них податки. За наказом Петра І в 1701 р. з багатьох церков були зняті дзвони, які були переплавлені на гармати («Четвертую часть колоколов со всего государства, с знатных городов, от церквей и монастырей отбирать и отправлять в Москву на пушечный двор, на литье пушек и мортир»). Указом від 31 січня 1701 р. монахам заборонялося тримати у келіях пера та папір.У березні 1708 року в церкви надійшов циркуляр доповідати у Монастирський приказ про тих, хто на сповіді висловлював крамольні думки про царя, сумнівався у владі («наш великого государя указ з запискою и с прикладываньем рук, чтоб всякой священник детей своих духовных всякаго чина людей на исповеди со тщанием прилежно воспрашивали, нет ли у кого из них бунту, злаго намерения и совету с кем х какому бунту и на государство какова умышления или совещания с кем на разбой и на какое душегубство»).
МАЗЕПА В ОБРАЗІ ІВАНА ПРЕДТЕЧІ В ТРОЇЦЬКОМУ СОБОРІ (М. ЧЕРНІГІВ) / ФОТО НАДАНО СЕРГІЄМ ПАВЛЕНКОМ
Петро І у насмішку над церковниками створив Всепотішний (Всешутейший, всепьянейший) собор і любив зі своїми наближеними та блазнями розважатися — одягатися в ряси та смішити одне одного кумедними сценками. У 1707 році помер київський митрополит Варлаам Ясинський. Церковники обрали нового митрополита Йоасофа Кроковського. Голова Монастирського приказу Іван Олексійович Мусін-Пушкін у цьому зв’язку запитував царя, хто його буде висвячувати, оскільки немає патріарха. Петро І давав розпорядження не тільки у цьому питанні, а й дав наказ церкві, яка перейшла повністю під його управління, проклясти гетьмана Івана Мазепу. Джерела показують, що у Москві на початку листопада 1708 р. не могли для цього оперативного дійства швидко зібрати собор, а тому скликали бояр і в протокол записали, що в анафемуванні взяли участь кілька архієреїв, які ніби брали участь у ганебній акції. Насправді за тих часів вони не могли так швидко доїхати до Москви зі своїх далеких єпархій. Так само проводилося «законно» анафемування і в Глухові. Російський дипломат-воєначальник Борис Куракін у своїх спогадах чесно зізнався, що він звозив під примусом архієреїв Гетьманщини, митрополита у Глухів для прокляття гетьмана. І хоча вони запізнилися на цю акцію, їх усіх змусили підписати звернення до віруючих про анафему Мазепи. Архієреї явно писали під диктовку російських урядовців, оскільки їхні оцінки «проклятого Мазепи» містять однакові фрази.
Проте у церквах Гетьманщини ніхто не проклинав Мазепу-благодійника до 1770—1780-х років. Доноси на священиків, старшин в усякому разі не фіксують жодного випадку, щоб у церквах виконувалося або не виконувалося подібне дійство. Лише коли у Київській митрополії повністю запанували циркуляри Синоду із Санкт-Петербурга, були уведені у практику церковного життя згадування анафемованих бунтівників.
Фактично анафемування І.Мазепи організовано, проведено у неканонічній формі Монастирським приказом — церковно-військово-поліцейським відомством Петра І, яке вже не мало нічого спільного з Московським патріархатом.
