Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Штучне життя замість... справжнього

Держава закладає 150 мільйонів гривень на протезування, а могла би на сучасні програми відновлення бійців. Чому так?
11 грудня, 2015 - 12:16
ФОТО REUTERS

Досі у пам’яті обличчя та усмішки бійців, які пройшли лікування у приватній клініці за кошти волонтерського «Народного проекту». Кілька місяців тому вони хизувалися відновленими руками та ногами. Лікарі врятували їх від ампутації, і тепер хтось чекає на одруження, хтось на появу в родині малюка. Пам’ятається, що розмова не обмежувалася лише успішними історіями одужання, тоді волонтери, бійці та медики одностайно наполягали на державній програмі, яка б фінансувала сучасне регенеративне лікування поранених. Такі технології в Україні є, на жаль, поки що в одній приватній клініці «Ілая», де медики навчилися вирощувати кістки буквально із клітин. Та, принаймні, не треба їхати за кордон.

Тепер якесь дежавю: Міністерство соціальної політики просить про створення тієї ж самої програми, стверджує, що кошти для цього є, бракує лише законодавчих змін та механізмів. Але у бюджеті на 2016 рік такої програми не передбачено. Натомість 150 мільйонів гривень (!) закладено на протезування бійців. За словами Олександри Тарасової, начальника управління у справах ветеранів та учасників АТО Міністерства соцполітики, цих мільйонів цілком би вистачило на програми відновлення кінцівок бійцям. І Мінсоц наполягав саме на цьому, щоб замість ампутації і життя із протезом держава пропонувала шанс на повне відновлення.

Поки що ж все замкнулось у безвихідне коло: за своїми функціями Мінсоц може фінансувати лише реабілітацію та оздоровлення бійців або — протезування. Відновлення кінцівок могло б фінансувати Міністерство охорони здоров’я, але у нього немає такої програми, тому МОЗ ототожнює регенерацію з реабілітацією і відправляє бійців назад у Мінсоц. «У МОЗ є лише програма на лікування за кордоном, і там усі в одному потоці, й онкохворі діти, і бійці. Із МОЗ ми спілкуємось, але є багато «але». Якщо це регенерація, то що це — лікування чи реабілітація? Якщо це приватна клініка, то лікування в ній держава не оплачує. Мають бути зміни до законодавства», — додає Олександра Тарасова.

Єдиний вихід, який наразі знайшли у соціальному відомстві, кошти на відновлення кінцівок беруть із благодійного рахунку, який відкрито за постановою №535 саме для лікування учасників АТО. Та щоб отримати цю адресну допомогу, треба пройти складну процедуру: мати медичні довідки, що державні клініки пропонують бійцеві лише ампутацію і йому справді потрібні послуги приватної «Ілаї»; ці документи має затвердити районна медична комісія, а потім міжвідомча. А сам благодійний рахунок потребує реклами та постійного поповнення, адже фінансується не з бюджету, а меценатськими внесками.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: 
Рубрика: