Для того щоб актори київських театрів в особах прочитали поки що єдину п’єсу відомого на весь світ політв’язня Кремля, організатор цього дійства Наталя Ворожбит запросила московського режисера Анастасію Патлай.
Охочих послухати п’єсу, в невеликому приміщенні «Даху» виявилося більше, аніж могла вмістити зала. Отже, не поставлений поки що на великій сцені твір читали двічі. З ініціативи Рими Зюбіної, найвідомішої київської актриси серед тих, хто взяв участь у читанні, всі присутні мали змогу написати свої побажання Олегові Сенцову на принесених актрисою листівках, а також пожертвувати на його тюремне утримання і для його родини певну суму — можновладців на цій благочинній акції помічено не було. Як наслідок, вдячні глядачі та й самі актори на прикрість політичної каральної машини Кремля накидали до скриньки майже 6000 гривень. Там, де народжується і зростає людська солідарність, нелюди рано чи пізно зазнають поразки.
Напевно, саме солідарність цивілізованого світу і додає сили й наснаги режисерові, котрий перебуває в сумнозвісному Лефортово. Ті, хто мав змогу спілкуватися з ним, розповідали ще до початку дійства, як не просто мужньо та гідно, а й артистично він тримається на суді. Влаштовуючи з кожного засідання перфоманс, примушуючи путінських невільників-сатрапів слухати вільні промови в’язня, Олег Сенцов щоразу дає світові важливий урок: можна ув’язнити тіло, але ніхто, крім нас самих, не здатен ув’язнити наш власний дух. Український режисер навіть за ґратами виявляється вільним, тоді як більшість росіян, які існують буцімто на волі, самі себе позбавляють права на свободу. Тож і така скромна порівняно зі світовими процесами акція, як читання п’єси ув’язненого митця, без сумніву, додасть йому сили та віри в людську солідарність.
Цікаво, що пророчим виявився не лише нинішній історичний контекст, не лише колізія та перебіг подій у творі кримського режисера. «Номери» розповідають про життя в умовному спортивному концтаборі, де люди позбавлені не лише елементарних прав, а й навіть імен. Коли ж говорити про свідомі та несвідомі передбачення Олега Сенцова, то, налаштувавшись на містичний лад, спостерігаємо цікаву річ: пророчими тут виявились не лише історичні процеси, а й самі цифри. Ув’язнений ФСБ український режисер повторив долю номера дев’ять, котрого в п’єсі заарештовують за дисидентські настрої, вислови і думки про звільнення від диктатури недосяжної, утаємниченої особи за номером нуль (на сцені навіть відсутній виконавець під цією цифрою). Якщо врахувати останню цифру року написання «Номерів», то можна припустити, що й вона виявилася невипадковою. Як і все в цьому світі, де будь-який наш жест чи думка мають свій сенс і призначення.
Інтерв’ю з режисером Анастасією Патлай читайте у найближчих числах «Дня».
