Останні дні минулого тижня на Волині пройшли, образно кажучи, під знаком Радзивілів. Як відомо, цей шляхетний рід кілька століть володів маєтком у містечку Олика. Місцеві мешканці досі називають приміщення, в якому жили Радзивіли, замком і зберігають гарні спогади про останнього ординатора (власника) князя Януша Радзивіла.
Друга світова війна на місці замку залишила майже руїни, які так стояли до середини 50-х років минулого століття, доки на цьому місці у 1957 році не вирішили облаштувати психіатричну лікарню. Замок відбудовували самі працівники та й, чого гріха таїти, спроможні до цього пацієнти, і відбудували, варто відзначити, так, що історично споруда зберегла свої основні риси. Проте, звісно, ніхто і не сподівався, що колись у цих стінах знову з’являться Радзивіли… Цей рід має спільну історію у Польщі, Україні, Литві та Білорусі, володів десятьма замками. Два замки – у білоруських Несвіжі та Мірі – відновлені державним коштом. В Олиці менше року тому припинено роботу психлікарні і планується велика реставрація. Поки ж приміщення замку навіть не опалюється, але Оксана Важатко, директор Волинського краєзнавчого музею, у якої тепер «ключі від замку», споруду передано на баланс музею, повідомила, що все ж будуть опалювати. Бо справді, якщо ці каземати лишити без опалення, що з ними за зиму станеться…
Три роки тому в Олиці побував Мацей Радзивіл, представник шидловецької лінії роду. Цього ж разу з ним приїхала дружина Анна-Марія, представниця олицької лінії Радзивілів. Напевне, для знайомства з палацом в Олиці, в якому у 1935 році народився її батько, Фердинанд Криштоф Януш Радзивіл, його дочці варто було б приїхати навесні чи влітку. Коли у листі і дерева перед замком, які ще пам’ятають Радзивілів, а з протилежних до центрального входу воріт відкривається неймовірно красивий краєвид, можна побачити і залишки алеї, якою в’їжджали у замок князі… З приміщення вже півроку вибралася психлікарня, а та печальна аура і запах, які супроводжували цей заклад, ще не вивітрилися. Та все одно це був ДІМ її роду. Цікава деталь: коли свого часу в Дубинках біля Вільнюса в усипальниці кальвіністського костелу знайшли людські кістки, то були думки, що це можуть бути останки князя Миколи Радзивіла Чорного. Визначити це можна було, лише порівнявши з ДНК прямого нащадка, бажано жінки. Таким нащадком є пані Анна-Марія. Проби ДНК співпали. Тому недавня гостя оличан княгиня Анна-Марія Радзивіл – прямий нащадок у 15 коліні того князя, який всередині XVI століття і почав будувати в Олиці кам’яний замок. Між нею і Миколою Чорним – пів тисячі років…
АННА-МАРІЯ І МАЦЕЙ РАДЗИВІЛИ У ХУДОЖНЬОМУ МУЗЕЇ / ФОТО ПРЕССЛУЖБИ ОБЛАСНОЇ РАДИ
І стоїть же ще в Олиці родинний костел святої Трійці, в якому також побували гості. Його реставрують за підтримки польського Фонду культурної спадщини, президент якого Міхал Лащковський також приїхав із Радзивілами. Він зміг показати високим гостям ту досконалість, з якою відбувається реставрація колегіати, робота вже захоплює. І це найбільший реставраційний проєкт, що фінансується за рахунок польських фондів за кордоном.
Але питати пані Анну про враження від Олики, вважаю, некоректно, то надто особисті враження.
***
Проте в Художньому музеї, куди наступного після Олики дня завітали Радзивіли, пані Анна найперше попрямувала до портрета Януша Радзивіла, свого предка, і опісля на знімку впала в очі їхня разюча подібність. Без сумніву, знайомство з експозицією Художнього музею також стало хвилюючою сторінкою візиту. Зоя НАВРОЦЬКА, завідувачка музею, розказала, що ті перші, трирічної давності, відвідини паном Мацеєм були взаємно корисними. Вже тоді він допоміг атрибувати деякі портрети. Для Радзивілів наш Художній музей – наче збільшений родинний альбом. Вони високо оцінили музейну збірку, а зараз особливо зацікавили речі, які стали експонатами виставки «Скарби Олицького замку». «Ми маємо у фондах чимало фотознімків з архіву Радзивілів, які дуже рідко експонуються, то пан Мацей і пані Анна так їх розглядали, коментували, наче справді зустрілися з родичами. Для нас це лише історичні особи, для них – їхні предки», – ділиться Зоя Навроцька.
Наш музей має унікальну річ – генеалогічне «Древо Радзивілів», створене у 1740–1742-х роках гравером Пітером Боссе, у Польщі є ще два таких древа. Але створені на папері, наше ж – вишите шовком. Власне, основа музею – твори, врятовані з олицького замку Радзивілів перед Другою світовою війною. Врятовані працівником Волинського краєзнавчого музею Анатолієм Дублянським, який пізньої осені 1940 року їздив в Олику (в якому квартирували радянські солдати) і машиною вивіз 300 одиниць безцінних речей. Шкода, що сьогодні, коли пішла мова про реставрацію Олицького замку, про Дублянського мало і згадують. Були часи ж, коли його ім’я планували присвоїти Волинському краєзнавчому музею, і це було б цілком заслужено. Без Дублянського не мали б що показати сьогодні не лише Радзивілам, а й відвідувачам.
У знак подяки за збереження спадщини роду пан Мацей подарував Художньому музею безцінне видання – каталог виставки, яка експонувалась у замку Великих князів Литовських у Вільнюсі (Литва) із жовтня 2019 року по січень 2020 року. Це була найбільша в історії виставка, присвячена родині Радзивілів. Під час виставки експонувались і експонати волинських музеїв. Одним з її організаторів був і Мацей Радзивіл.
Князя і княгиню приймали на Волині на високому рівні. З ними зустрілися в обласній держадміністрації, а голова Волинської обласної ради Григорій Недопад разом їздив в Олику, брав участь у розмові у телекомпанії «Аверс», в Художньому музеї, мав кілька зустрічей з ними у своєму кабінеті. Поляки зацікавлені у відновленні Олики, пан Мацей поділився досвідом відновлення палацу у Несвіжі та Мірі, як ці невеликі білоруські міста стали нині центрами туризму, отримали великі інвестиції завдяки своїй історичній спадщині. Президент польського Фонду культурної спадщини Міхал Лащковський повідомив, що польська сторона може надати своїх експертів і фахівців як у підготовці проєктної документації, так і в проведенні реставрації та формуванні музейних експозицій. А фонд профінансує їхні консультаційні послуги. Також поляки готові прийняти наших фахівців у себе і показати, як проводиться реставрація, повернення до життя таких історичних об’єктів у невеликих населених пунктах.
Участь нащадків Радзивілів у цій справі дуже важлива. Ми можемо повчитися у них і ставленню до своєї історії. Читала, як пан Мацей Радзивіл вперше, ще за часів Союзу, побував у Білорусі, в місті Несвіж, як пішов у костел, в крипті якого було понад сім десятків саркофагів з останками Радзивілів. Підтвердження 400 років перебування тут предків справили на нього велике емоційне враження. Думаю, що і нинішня поїздка в Олику та відвідини Художнього музею також зворушили душі князів. А нам лише варто пам’ятати і усвідомити, що Олика – це наша спільна історія.
