Міністерство енергетики та вугільної промисловості України прогнозує, що 2017 року виробництво уранового концентрату в країні зросте проти 2016 року на 21,5% (на 215,9 тонни — до 1,221 тисячі тонн). Як повідомляє сайт міністерства, прогноз на 2018 рік: 1,501 тисячі тонн (+22,9% до 2017 року), на 2019 рік: 2,48 тисячі тонн (+65,2% до 2018 року), на 2020 рік — 2,48 тисячі тонн. Ці дані свідчать про те, що Україна має намір і надалі все більше сходити з російської атомної «голки», використовуючи для виготовлення ядерного палива урановий концентрат власного виробництва. І щодо цього Україна навіть випереджає багато країн колишнього соцтабору, прийнятих нині до Євросоюзу.
На відміну від п’яти європейських країн, де працюють АЕС, побудовані за радянськими або російськими проектами, тільки Україна успішно реалізовує вимоги ЄС про диверсифікацію постачань палива. Про це сказав у недавньому інтерв’ю EURACTIV.com віце-президент компанії Westinghouse Майкл Кірст. Характеризуючи діяльність компанії в Україні, топ-менеджер зауважив: «Ми дуже активні в Україні й дуже пишаємося нашою роботою там. Зараз ми перебуваємо у стратегічних відносинах із Україною». За словами Кірста, Westinghouse цього року забезпечить шість завантажень для 13 українських енергоблоків ВВЕР-1000, що покриє близько 30% усього вироблення атомної електроенергетики країни.
Нагадаємо, 2016 року Україна купила ядерне паливо на загальну суму $548,8 мільйона, що на 14,7% (понад $94,7 мільйона) менше вартості його імпорту 2015 року. За даними Держстату, за цей період для українських атомних електростанцій було куплено паливо російського виробництва більш ніж на $386,7 мільйона, шведського виробництва (компанії Westinghouse) — майже на $162,3 мільйона. Таким чином, частка закупівель ядерного палива у «ТВЕЛ» (РФ) скоротилася в грошовому еквіваленті до 70,5%, а у Westinghouse (Швеція) — зросла до 29,5%.
Як розповів віце-президент Westinghouse, у контракті компанії з НАЕК «Енергоатом» на постачання ядерного палива є також пункт щодо форс-мажорних обставин. Якщо з певної причини станеться недотримання постачань з боку іншого постачальника, то компанія Westinghouse зобов’язалася поставити Україні все необхідне їй паливо самостійно. «Ми надали Україні гарантію безпеки, — зауважує Кірст, — якщо їм буде потрібно, ми тут. І ми віримо, що це взаємна вигода. Україна розповіла нам, що з нашою співпрацею їхні ціни знизилися, а продуктивність палива зросла, оскільки Westinghouse почав конкурувати з існуючим постачальником».
А тим часом в Україні нині завершується робота над створенням проекту енергетичної стратегії до 2035 року. Наскільки вона відповідає вимогам ЄС щодо диверсифікації постачань ядерного палива? І наскільки її норми конкретизовані? Про це «День» розмовляв з одним із учасників розробки цього документа, експертом Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова Володимиром Омельченком.
Експерт підтвердив, що Енергостратегія, що створюється в Україні, повністю враховує вимоги Євросоюзу щодо диверсифікації джерел постачань енергоносіїв, у тому числі й для вироблення електроенергії на атомних електростанціях України. Щодо деталізації, то, за словами експерта, вона в такому документі не завжди доречна і можлива. «Але в стратегії чітко сказано, що диверсифікація — це одне з пріоритетних завдань енергетичної безпеки України, — наголосив Омельченко і додав. — До 2035 року стратегічна мета України диверсифікувати постачання всіх видів палива до 30%, у тому числі, звичайно, і ядерного». Виходить, що диверсифікація такого джерела енергії як ядерне паливо, згідно з планом стратегії вже практично виконана.
При цьому експерт зауважує, що повністю відмовитися від російського ядерного палива, хоч як би нам того хотілося, в умовах війни у найближчі три-чотири роки практично неможливо. «Це, звичайно, буде зроблено в перспективі, якщо відповідатиме інтересам національної безпеки й узгоджуватиметься з економічними параметрами. Зараз у нас немає відповідних виробничих потужностей. Хоча компанія Westinghouse працює над цим, у неї теж немає зараз можливостей повністю закрити це питання. І вони, скоріше за все, не обіцяють зробити це прямо зараз, а лише в разі форс-мажору і не до 2020 року. Це, повторюю, більш віддалена перспектива. До того ж, що окрім Westinghouse ядерне паливо для диверсифікації постачань нам більше ніхто запропонувати не може, хоча на цьому ринку є й інші серйозні компанії».
В Україні, скоріше за все, доведеться будувати завод для фабрикації ядерного палива у себе, вважає експерт. «Раніше такі плани були з Росією, але вони нічим не закінчилися, — нагадує він. — Проте на цьому етапі та досягнення рівня диверсифікації в 30% нам може бути достатньо. В цьому випадку ми вже критично не залежатимемо від постачань із Росії й отримаємо сильнішу переговорну позицію в цьому питанні».
Говорячи про розвиток атомної енергетики в Україні, яка останнім часом становить усе більшу частку в загальному обсязі генерації електроенергії, Омельченко все ж зауважує, що доводити цю частку до 60% атомна промисловість може лише протягом якогось відрізку часу, такого критичного, як зараз. На його думку, частка атомної енергетики на рівні 50% є на сьогодні оптимальною. Адже щодо ядерної генерації енергія АЕС є чистою. «Але є тут і компонент ризику, пов’язаний з виведенням АЕС з експлуатації, — зауважує експерт. — Тут можуть виникнути питання. Дехто вважає, що і захоронення відпрацьованого ядерного палива створює екологічні проблеми».
«Та все ж ми вважаємо, що в цілому атомна промисловість як генерація повинна вважатися чистою, — додає Омельченко, — хоча в деяких європейських країнах на це дивляться трохи інакше. Але ж ми стратегії пишемо не для них, а для себе. У них свої інтереси, а нам потрібно орієнтуватися і на міжнародні тренди і на можливості, що є у нас, — робити так, як вигідно громадянам України. Скажімо, ми не можемо відразу перейти на зелену енергетику або закрити ядерні електростанції — ми не Німеччина. У нас планується добудова двох блоків на Хмельницькій АЕС і продовження термінів експлуатації працюючих блоків. А після 2030 року постане питання і про відновлення будівництва нових атомних блоків, оснащених реакторами нових типів. Але про вибір реакторів поки не йдеться — це робитиметься вже після 2025 року. Зараз це неможливо. Тому що наукова думка розвивається дуже швидко. Зрозуміло одне, що ці нові блоки вже, скоріше за все, не будуть ВВЕРами».
Головний фахівець з питань енергоефективності компанії High-tech Engineering, лауреат Державної премії України в галузі енергетики Борис Костюковський брав участь у створенні першої та другої Енергостратегій України. Він також зауважує, що у проекті Енергостратегії України до 2030 року є індикатор — не більше 30% палива від одного постачальника. На його думку, щоб остаточно уникнути монополізму «ТВЕЛ», Україні потрібно шукати, окрім Westinghouse, ще одного постачальника, укладати довгострокову угоду, вирішувати проблеми утилізації та захоронення відходів. «Але для цього доведеться витратити не один рік, — передбачає він. — Тут багато потенційних ризиків для компанії, яка за це візьметься. Це, зокрема, довгий процес кваліфікації палива. А крім того, сьогодні не зовсім зрозумілі перспективи нашої атомної енергетики, яка може не вписатися в енергетичний баланс країни в тому разі, якщо ми будемо зобов’язані і зможемо дати поштовх бурхливому розвитку поновлюваних джерел енергії — сонячної та вітрової. Адже АЕС не призначені для того, щоб регулювати неминучі коливання потужності цих генерацій».
Виходить, Україна має сьогодні невеликий вибір? У цих умовах експерти висловлюють ще думку і про те, що до тих пір, поки країна не може дати старт масовому поширенню альтернативних джерел енергії, потрібно цінувати те, що маємо, у тому числі, в першу чергу, атомну енергетику. Експерти вказують, що з неї потрібно зняти так звані диспетчерські обмеження (через що, наприклад, нещодавно виведено для гарячої зупинки один із блоків Запорізької АЕС) і забезпечити вона вихід на ті регіональні ринки, де відчувається дефіцит потужностей. І тоді Україна отримає додаткову електроенергію і для внутрішніх потреб, і для експорту. Зійшовши з російської голки, вона цілком спроможна стати істотною частиною електрогенерації Європи.
