Спад промислового виробництва та відтік капіталу з держави спричинили обвал гривні. Аналітики сходяться на тому, що одна з найбільших помилок державної політики в сфері економіки — це структура промислового виробництва. Основним джерелом надходження валюти в державу була і залишається металургія. Звісно, прорахунки Нацбанку та спекулятивні оборудки комерційних установ відіграли свою негативну роль у девальвації гривні, але все ж таки головною причиною було величезне негативне торгове сальдо. А ось однією з причин відносної стабілізації на валютному ринку стали не тільки кредити МВФ, а й велика кількість реалізованих контрактів на продаж зерна за кордон.
За даними Держкомстату, за період липень — листопад 2008 року вартість експорту зернових становила 2,4 млрд. доларів США.
За матеріалами прес служби Кабміну, експорт зерна з початку 2009 року становить 23 млн. тонн, що в 6,2 разу більше показника за весь минулий рік.
У травні експорт зерна з України становив близько 1,8 млн. тонн.
Це мільярди доларів, зароблені Україною.
Враховуючи перспективу зростання дефіциту на світових продовольчих ринках, розвиток сільського господарства в Україні міг би стати основою для вирівнювання торговельного сальдо й зміцнення національної валюти.
Які проблеми необхідно вирішити для динамічного розвитку сільськогосподарського виробництва? Розмова на цю тему в нас відбулась із директором агрофірми «Ольгопіль» Павлом КАЛЕНИЧЕМ.
Це господарство розташоване на півдні Вінницької області й основний напрям його роботи — вирощування зернових та олійних культур.
— Окресліть основне коло проблем, які повинні бути вирішені для забезпечення стабільної роботи агропромислового комплексу.
— Якщо на це запитання відповісти лаконічно, то можна звести фактично до трьох слів — це: кадри, технології, інфраструктура.
Звісно, факторів, які впливають на нашу роботу, значно більше, але є три основи, на яких тримається будь- яке виробництво.
— Скажіть, які з цих питань мають відноситись до компетенції держави, а які ви можете вирішувати на рівні об’єктів господарювання?
— Не можна проводити чіткої межі й розділяти сфери відповідальності на селі по такому простому принципу: ось це повинні зробити ми, а це — держава. Більшість питань ми повинні вирішувати разом. Інакше кажучи, спільно робити загальну справу.
Тим більше, що всі проблеми міцно пов’язані.
Як приклад, можна навести кадрове питання. Сьогодні в сільському господарстві для ефективної роботи має використовуватись найсучасніша техніка. Звісно, щоб експлуатувати та обслуговувати цю техніку, потрібні висококваліфіковані працівники з хорошою освітою. А якщо людина має добру освіту та відповідну кваліфікацію, вона вимагає кращих стандартів життя на виробництві та в побуті. А це вже питання інфраструктур: сільські працівники повинні мати ті ж умови, що й жителі міст. Тобто в першу чергу — дороги, водогони, газопроводи.
Ми працюємо на перспективу і приділяємо значну увагу розвитку інфраструктури. Допомагаємо громаді села чим можемо. Наше господарство можна назвати досить міцним, але зробити все ми не в змозі. Я вважаю, що держава в першу чергу повинна вирішити питання доріг.
— Як ви ставиитесь до питання власності на землю? Яким чином воно вирішене і як впливає на результати роботи конкретно вашого підприємства?
— На сьогодні сільськогосподарська земля залишилась єдиним серйозним ресурсом, який поки що не розподілено між олігархами. Це є головним ризиком в нашій роботі. Будь-яка зміна правил на ринку землі може привести до непередбачуваних наслідків. Ми вирощуємо врожай на орендованих у селян землях, платимо орендну плату. Не можу сказати, що теперішня ситуація є ідеальною з погляду ефективності господарювання, але ми прийняли ці правила і навчились працювати в такому правовому полі.
На моє глибоке переконання, розпаювання земель взагалі було великою помилкою і кроком до нищення сільського господарства. Я сам є жителем села, власником паю і засновником сільгосппідприємства. Тому добре знаю цю проблему з різних точок зору. На мою думку, орендарями землі мають виступати не великі холдинги, а аграрні господарства, створені в селі, які б на конкурсній основі орендували землю в сільської громади і платили, відповідно, орендну плату. В цьому випадку можливим став би соціальний розвиток села, його благоустрій. І не довелось би спостерігати, як воно бідніє і вимирає.
Практичний досвід показу — там, де держава починає наводити лад, змінюючи правила гри, ситуація, як правило, погіршується. Я є противником скасування мораторію на вільний продаж сільськогосподарських земель. Гадаю, скасування цього мораторію потягне за собою масовий розпродаж селянами своїх паїв. Суб’єкти господарювання не в змозі будуть придбати ці паї через брак коштів. Земля стане об’єктом накопичення капіталу і товаром для перепродажу. Таким чином, може скластись ситуація, коли землі будуть виведені з користування на довгий час. А це повна руйнація сьогоднішніх господарств.
Навіть при збереженні мораторію через 15—20 років власниками землі стануть люди, далекі від села, можливо, навіть іноземні громадяни. А це є вже питанням національної безпеки.
Важливість цієї проблеми вимагає нових підходів із врахуванням досвіду європейських держав. Основною для її вирішення може стати довіра людей до влади. Сьогодні рівень цієї довіри робить неможливим здійснення будь- яких реформ.
— Чи достатньо ви забезпечені сільськогосподарською технікою? І яка частина цієї техніки є вітчизняною?
— Спілкуючись з різними людьми, в тому числі — представниками влади, в мене склалось враження, що аграрний комплекс чомусь вважають низькотехнологічним і примітивним виробництвом. Але це далеко не так. Для того, щоб виростити хороший урожай, використовуються найсучасніші технології.
Коли говорити про техніку, то нам в першу чергу потрібні якісні агрегати, які були б в змозі забезпечувати сучасну технологію оброботку землі. Тому основну частину отриманого прибутку ми направляємо на технічне переоснащення. Маємо сучасні трактори, комбайни, сівалки, інші агрегати. Зокрема, один трактор ХТЗ вітчизняного виробництва. Хотілося, щоб частка вітчизняної техніки була більшою, але її якість не відповідає сучасним вимогам. Для мене це є незрозумілим парадоксом. Ми вміємо будувати ракети і літаки. А лапу до культиватора потрібно привозити з Америки, тому що вітчизняна має ресурс міцності в ...рази менший. Оприскувачі ми купуємо бразильські, трактори та комбайни — німецькі. Сівалки — французькі тощо. І коли трапляється якісний зразок вітчизняної техніки, то це скоріще виняток, ніж правило. От вам і проблема, яку повинна вирішувати держава.
— Наскільки прибутковим є сьогодні виробництво сільськогосподарської подукції?
— Велика кількість видів аграрної продукції та технологій виробництва, в принципі, дають можливість кожному господарству вибирати найрентабельніші та перспективніші напрями роботи. На даний час для нас найбільш вигідним є вирощування ріпаку, пшениці та сої. Але для збереження родючості землі потрібно керуватись аграрною наукою, застосовувати сівозміну. Тобто ми вирощуємо практично всі культури, які культивуються в нашій місцевості, але особливий акцент робимо на тих, що приносять прибуток. Рентабельність найбільше залежить від двох основних факторів. Перше — це погода, а друге — кон’юктура ринку. В 2007 році ми мали сильну посуху і, як результат, поганий врожай. Рік закрили фактично з великими збитками. А в 2008 році завдяки хорошому врожаю вдалось перекрити борги і ортимати непоганий прибуток. Рентабельність виробництва склала 38,1%.
Кілька років тому основною культурою в нас був цукровий буряк, якого ми сіяли більш як 1000 га. Для вирощування цієї культури в нас є вся необхідна техніка, і найголовніше — ми дуже добре навчились це робити. Але сьогодні буряк став збитковим. Ним ми засіяли тільки 130 га.
Сільгоспвиробник за сприятливих умов може отримати хороший прибуток, але й ризик втратити врожай або не мати можливості продати його за сприятливою ціною дуже великий. Ось тут держава може спрацювати як регулятор ринків і має допомогти селянам із страхуванням ризиків.
А взагалі потрібно працювати з душею. Тоді буде повага і вдячність від людей. А це такі цінності, які завжди трансформуються в результат.
— Отже, маючи найбільші у світі площі чорноземів і працьовитих людей, ми маємо всі шанси бути лідерами в аграрній сфері. Поштовхом до позитивних змін на селі може бути з боку держави допомога в будівництві доріг місцевого значення та інших об’єктів інфраструктури, продовження мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, допомога селянам в технічному переоснащенні, регулювання ринку сільгосппродукції та страхування ризиків.
А село обов’язково віддячить за таку підтримку. І стане основою продовольчої та економічної безпеки України.
