Українські законодавці цими днями зробили ще декілька спроб внести зміни в систему регулювання ринку зерна. Пропозиції, як завжди «від серця», а не від «розрахунку» — від повної заборони експорту, до його стимулювання. Очевидно, що такі спонтанні спроби нововведень, та ще в розпалі маркетингового року, не додають стабільності, а лише збільшують без того надмірну амплітуду коливань аграрного ринку. Ці пропозиції нічим не схожі на практику, що склалася в Європі. Важко знайти їм і наукове обѓрунтування. Тож, може, варто придивитись до того, як регулюють ринок зерна, молока, цукру в Європі?
Сучасна аграрна політика єврейських країн, навіть найновіших членів ЄС, має чітку структуру та принципи діяльності. Попри звичайні та зрозумілі, а ще глибоко шановані національні відмінності, політика щодо аграрної сфери та села має більше спільного, ніж відмінного. Один із перевірених і детально опрацьованих складників цієї політики — регулювання аграрного ринку.
На сьогодні в країнах ЄС діє доволі цілісна, уніфікована регуляторна схема, підкріплена відповідними інституціями на національному та загальносоюзному рівні.
Спробуймо розглянути розвиток і становлення європейської моделі регулювання аграрного ринку на прикладі Чеської Республіки. Хай вас не насторожує вибір Чехії — в усіх 27-ми країнах загальна схема та механізми регулювання є, як ми вже зазначали, доволі схожими.
Майже одразу після відновлення Чеської Республіки, в перебігу економічної реформи 1991 року створено Державний фонд ринкової регуляції (ДФРР). Цей фонд: а) визначав перелік видів продукції, ринок яких регулювався; б) визначав рівень інтервенційних цін; в) визначав тривалість регулювання щодо кожного виду продукції; г) визначав рівень експортної дотації; д) визначав рівень змінного імпортного мита; є) здійснював експертизу подань на експортні або імпортні ліцензії.
Друга особливість — незважаючи на промисловий характер країни, чехи не прагнули регулювати все. Перелік продуктів, які регулюватимуться, оголошують заздалегідь, і він, як правило, дуже обмежений: зерно лише продовольче, молокопродукти (окрім масла та сухого молока), час від часу — молодняк свиней, окремі види м’ясної худоби, картопля на технічні цілі, хміль. Досвід Чехії свідчить, що кращий спосіб регулювання — превентивні заходи щодо обмеження виробництва, а не закупівля надмірної кількості продукції.
Як бачимо, така перехідна модель державного фонду ринкової регуляції була б прийнятною у вітчизняних умовах на період підготовки до вступу у ЄС. Для цього можна зробити модернізацію і реструктуризацію Аграрного фонду та сформувати для нього нове нормативно-правове регулювання. Найважливіше забезпечити дотримання хоча б таких принципових вимог: а) подвійна підпорядкованість Мінагрополітики та Мінфіну під загальним наглядом Верховної Ради (з чітким представленням опозиції) та зацікавлених професійних об’єднань; б) єдиний і виключний перелік механізмів регулювання аграрного рику в рамках лише цієї інституції; в) публічний і відкритий характер діяльності на засадах конкурсу, часткової самоокупності та економічної доцільності; г) обмеження втручання усіх гілок влади у діяльність, внесення змін та доповнень до правил діяльності лише до початку господарського року.
Очевидним наслідком розвитку аграрної політики у Чехії в частині вдосконалення регулювання аграрного ринку і наближення його до вимог ЄС стало створення 2000 року на базі ДФРР нової інституції — Державного інтервенційного сільськогосподарського фонду (ДІСГФ). Це не тільки данина змінам, але й наближення за сутністю до загальноєвропейських інституцій (Європейський фонд сільськогосподарських гарантій). Відтепер ДІСГФ має завдання: а) забезпечувати надання фінансової допомоги для регулювання ринку; б) здійснювати інтервенційну закупівлю визначених видів продукції за інтервенційною ціною; в) фінансувати зберігання та, можливо, необхідну переробку цієї продукції; г) виконувати реалізацію нагромаджених запасів продукції; д) надавати субвенції для підтримки експорту, запроваджувати систему виробничих квот.
Водночас слід пам’ятати, що регулювання аграрного ринку недешеве задоволення, а саме фінансування не терпить звичної у нас неритмічності. Все повинно діяти, як добре змащений і доглянутий механізм з міцно накрученою пружиною. Досить декількох відхилень — і ринок не збалансується, а гроші буде витрачено. Щоправда, у витратах на регулювання ринку чеські, польські чи французькі аграрники не покладаються лише на вітчизняні ресурси. Приблизно чверть витрат Фонду вже зараз покривається коштом спільного бюджету ЄС. А зовсім скоро, бо Чехія все ж таки проходить перехідний період адаптації, ця частка зросте навіть до 70%. Є що сказати нашим «любим ворогам» євроінтеграції! Бачили б це все, а ще краще — відчули б на собі наші селяни. Польські, чеські чи словацькі хлібороби це не лише відчули, але й успішно пожинають плоди!
Цікаво, що фонд веде справи як вправна фінансова інституція, тому не дозволяє собі лише просити у бюджету «дай та дай». Уже зараз це потужний учасник фінансового ринку з сукупним капіталом понад 11 млрд крон, та великими товарними запасами. Апарат працівників перевищує 700 осіб, але очевидно, що усі вони працюють не для «папірців», а для справи. Майже десятину витрат ДІСГФ уже покриває власним коштом, однак не соромиться за потреби брати й кредити (30%). Все — як ведеться у ринковій економіці. І тут ще дивина: у фінансовому менеджменті фонд навіть залучає за конкурсом зовнішнього консультанта — відому міжнародну консалтингову групу.
А результат, як-то кажуть, є чим поміряти. Бо для кожного регулювання ДІСГФ встановлює контрольні індикатори ефективності. Для прикладу, 2002 року завданням регулювання було визначено «стабілізація ринку, збільшення цін та грошових надходжень у продовольчому ланцюгу...». Відповідно, індикаторами ефективності визначено: «збільшення цін для сільськогосподарських виробників» та «збільшення грошових надходжень виробників». Які результати отримано? Мовою статистики: закупівельні ціни на молоко зросли на 9,9%, на живу худобу на м’ясо на 5,7%, картоплю технічну на 8,7%, солод ячмінний на 4,1%. Загальне зростання грошових надходжень сільськогосподарських виробників перевищило 530 млн крон. Не важко зрозуміти, що фонд виконав завдання, а кошти витратив не марно.
Успішна діяльність ДІСГФ та подібних інституцій викликають довіру в Європейської комісії, тому подібні структури часто стають платіжними агенціями ЄС. Тобто саме через них ідуть так звані загальні союзні виплати, на сьогодні — прямі дотації на площу угідь та голову умовної худоби. Такі платежі — основний фінансовий ресурс фонду, що становить до 50% його кошторису. Незважаючи на видиму заможність, ДІСГФ проводить політику ощадності та раціонального фінансового менеджменту. Посудіть самі: частка управлінських витрат на утримання доволі значного апарату та керівних органів Фонду становила лише близько 3% усіх витрат. Ось де зразок раціонального витрачання суспільних коштів за належної організації інституційної складової та чіткого суспільного контролю!
Очевидно, що Україна, розбудовуючи власну систему регулювання аграрного ринку, мусить враховувати досвід країн Європейського Союзу. А в основі європейської моделі — формування цілісної, підконтрольної публічної інституції та її регіональної мережі.
Українська аграрна система має бути інтегрованою в європейський господарський простір, що неможливо зробити, не адаптувавши та не модернізувавши відповідним чином вітчизняну аграрну політику. При цьому видається, що найважливішою складовою реформування аграрної політики є все ж таки інституційна розбудова.
