Обсяг світового ринку високих технологій сьогодні оцінюють у $3 трильйона, причому майже третина його припадає на США. А в Україні внутрішній ринок високих технологій досі навіть не сформований. Тоді як питома вага української наукомісткої продукції на світовому ринку не перевищує 0,1%. Україна, як і раніше, інтегрується в світову економіку з допомогою сировинної бази та дешевої робочої сили. Більш того, структурні зміни у виробництві протягом останніх років призвели до помітної втрати позицій високотехнологічних і наукомістких галузей української промисловості. Досить сказати, що частка високотехнологічної продукції в структурі ВВП знизилася з 3,1% в 1998 році до 0,7% у 2003 році (за попередніми даними). На групу високотехнологічних галузей припадає лише 4,5% випуску продукції, 5,8% залучених і 4% здійснених інвестицій.
Україна, по суті, опинилася біля останньої межі: якщо сьогоднішнє відставання від світової спільноти не ліквідувати, то країна може залишитися аутсайдером у глобальній економіці, основним двигуном якої є високі технології. На думку доктора економічних наук Володимира Сіденка, в Україні склалося спотворене конкурентне середовище: можна безбідно існувати, привласнюючи собі природну ренту, і не вкладати гроші в ризиковані проекти, пов’язані з високими технологіями. На думку Сіденка, в загальному економічному зростанні останніх років немає інноваційного чинника.
Директор Центру дослідження науково- технічного потенціалу й історії науки ім. Доброва Борис Малицький зазначає, що навіть прихід інвестицій не стає стимулюючим чинником: вони в основному прямують на підтримку виробництв третього технологічного устрою, а не вищих четвертого, п’ятого та шостого. З одного боку, констатує Б. Малицький, уряд розробляє інноваційну модель структурних змін в економіці, а з іншого — фактично прирікає економіку на відставання. З тією самою непослідовністю діє, зі слів Б. Малицького, і Верховна Рада, спочатку ухваливши Закон «Про інноваційну діяльність» і передбачивши в ньому низку пільг, а потім припинивши його дію прийняттям закону про держбюджет.
Настав час провести повну інвентаризацію всієї нормативно-законодавчої бази, що регламентує інноваційну діяльність, — вважає екс-віце-прем’єр України Володимир Семиноженко. При цьому він звертає увагу на те, що на розвиток закону про інновації уряд не розробив жодного нормативного акту, включаючи такий важливий напрям як венчурне фінансування.
На відміну від України, що продовжує сповідати старі підходи до реалізації науково-технічних розробок, розвинені країни успішно рухаються шляхом створення національних інноваційних систем. У їхній основі, як указує директор Інституту економічного прогнозування НАНУ Валерій Геєць, лежить тиражування високотехнологічної продукції, що стає товаром, доступним для масового споживача. Це досягається завдяки тому, що система охоплює не тільки розробку інновації, а й формування на неї підвищеного попиту, що дозволяє окупити вкладені кошти. Геєць вважає, що аналогічну систему слід створити в Україні протягом найближчих 3—5 років — поки в країні є ресурс економічного зростання.
Ці статистичні дані та висновки «озвучували» під час «круглого столу», присвяченого розвитку ринку високих технологій в Україні. У підсумковому документі, прийнятому учасниками, зокрема вказується, що одним із пріоритетних напрямів розвитку ринку високих технологій є створення технологічних бізнес- інкубаторів, хай-тек-територій, кластерів і інших складових знаменитої Силіконової долини. Про це ж говорили «Дню» і фахівці ринку високих технологій під час нещодавньої міжнародної конференції, присвяченої розвитку інформаційного суспільства. Відповідаючи на запитання про можливості створення в Україні соціополісів, президент Фонду «Інформаційне суспільство України» Андрій Колодюк відзначив, що сьогодні окремі елементи цієї структури в Україні є, проте між ними немає координації, «немає зав’язки в один ланцюжок», що перетворює соціополіс з назви на працюючий механізм. На думку президента центру муніципального менеджменту «Хабітад» Олександра Затолокіна, створенню українських соціополісів заважає відсутність в Україні ефективного державного менеджменту: «Україна — не бідна країна, в неї високий технічний, науковий і кадровий потенціал, але відсутність оптимальних управлінських рішень не дозволяє їй стати в один ряд із сусідами».
На жаль, питаннями побудови інформаційного суспільства здебільшого займаються громадські організації, а держава тільки декларує прихильність цьому курсу, слабко підкріплюючи її практичними кроками. Тому, попри те, що Україна займає п’яте місце в світі за кількістю сертифікованих програмістів, обсяги експорту комп’ютерних послуг залишаються незначними: в 2003 році, за даними Мінекономіки, вони становили 0,2% від загального обсягу експорту послуг. Коментуючи «Дню» ці показники, О. Затолокін сказав: «Говорити про інформаційне суспільство ще рано. Попри величезний кадровий потенціал, Україна в цьому напрямі просувається повільно. Київ й обласні центри вирвалися вперед, але, як кажуть на флоті, рух ескадри визначає швидкість найменшого допоміжного корабля... А регіони поки що помітно відстають».
