Напередодні чорнобильських днів тема ренесансу ядерної енергетики стає особливо актуальною. Зокрема, про нову концепцію розвитку паливно-енергетичного комплексу України йшлося наприкінці минулого тижня на зібранні Українського ядерного товариства (УкрЯТ).
При цьому атомники, здається, згодні взяти на себе основний тягар щодо зростання енергетичних потужностей країни. «Концепція розвитку ПЕК на 2006 — 2030 рр.», створена науковцями при координації Інституту енергетики НАНУ, передбачає, що для забезпечення прогнозованого попиту на електроенергію (з урахуванням експорту) до 2030 року необхідно збільшити потужність генеруючих електростанцій до 88,5 млн. кВт. Найреальнішою схемою для цього, вважають ядерники, може бути нарощування виробництва електроенергії атомними електростанціями до 52% від загального обсягу при нарощуванні потужностей АЕС удвічі — до 29,5 млн. кВт.
Розв’язати це завдання можна буде, спорудивши значну кількість нових атомних блоків або подовживши строк експлуатації існуючих ще на 15 років. Міжнародні експерти проти подовження строків, уважаючи це серйозною екологічною загрозою. Крім того, реалізація цього плану потребує значних фінансових ресурсів.
За оцінками УкрЯТ, на розвиток та функціонування паливно-енергетичного комплексу до 2030 року необхідно витратити в електроенергетиці — 487,8 мільярда гривень, а в ядерно-паливному комплексі — 21,7 мільярда гривень. Різниця досить відчутна, хоча реалізація проекту дозволить підвищити енергетичну безпеку країни й, зокрема, створити в країні стратегічний резерв нафти та природного газу для використання в надзвичайних ситуаціях та для ринкового регулювання цін.
Атомна промисловість також працює над диверсифікацією джерел палива. Якщо раніше в Україні використовувалися лише виключно російські паливні елементи, то тепер на одному з реакторів Південноукраїнської атомної станції пройшло випробування паливо американського виробництва (фірма «Вестінхауз»). Як зазначив академік-секретар відділення ядерної фізики та енергетики НАНУ Іван Неклюдов, за попередніми даними альтернативне паливо не поступається російському. «Але, водночас, я не впевнений, що воно буде кращим чи дешевшим», — зазначив він. Однак, ще один постачальник украй необхідний, і в цьому ніхто не сумнівається. І проблема тут не в ціні. «Країна, що виробляє більше 50% електроенергії, повинна опікуватися власною безпекою при виробництві електроенергії», — зазначив народний депутат та президент УкрЯТ Володимир Бронніков. Якщо в російського виробника трапиться якась системна помилка чи проблема, то через це Україна не може зупинити наші енергоблоки. «Ми просто не можемо собі дозволити таку залежність», — резюмував В. Бронніков. Отже, альтернативний постачальник — це, насамперед, гарантія енергетичної безпеки. Крім того, в Україні є програма створення власного, але не повного ядерного циклу. Однак вона може почати діяти лише тоді, коли будуть вироблені техніко-екологічні умови на той випадок, якщо Росія, згідно зі своїми політичними чи іншими рішеннями, припинить приймати відпрацьоване паливо з інших країн.
Перед українськими ядерниками стоїть також завдання перетворити Чорнобильський комплекс на екологічно безпечну систему. Досі багато хто вважає, що це замість українців зробить світове співтовариство. За словами В. Броннікова, «як і 20 років потому, Чорнобильська трагедія все ще сприймається як привід чергового посипання атомниками голови попелом». Але безпека ЧАЕС лежить більше в політичній площині, ніж у науковій. Тому що немає державної програми, яка б гарантувала виділення відповідних технічних, наукових та фінансових ресурсів для реалізації плану, який можна назвати «Безпечна ЧАЕС». «Досі жодний уряд не зміг сконцентрувати зусилля спеціалістів для розробки цієї програми», — стверджує В. Бронніков. На його думку, насамперед слід чітко визначитися, що робити з радіоактивними відходами. «Ми повинні зробити четвертий блок безпечним з екологічного погляду», — наголосив він і відзначив, що також немає економічних ресурсів для того, аби правильно зберігати використане ядерне паливо. Нині серед українських АЕС цій проблемі дала раду лише Запорізька. Там є безпечне ліцензоване сховище. Однак в основному відпрацьоване ядерне паливо вивозиться в ту ж Росію. Згідно із законодавством РФ, там не можна зберігати радіоактивні відходи, вироблені на території іншої країни. І Росія в найближчому майбутньому не планує переробляти наше паливо. Згідно з домовленостями, ми повинні забрати назад свої ядерні відходи та перепоховати їх у себе. А як це зробити — завдання не з простих.
Невирішеним залишається також питання енергозбереження. Згідно з концепцією, до 2020 року Україна повинна довести до світового рівня своє споживання енергоресурсів. Сьогодні, за даними науковців, три чверті виробленої в нас електроенергії вилітає в трубу. Чи можна це назвати ренесансом? Радше, це — спроба реанімації, зазначили атомники.
