Протистояння з «тінню», про яке так давно і безрезультатно говорять в Україні, схоже, все-таки виходить на фінішну пряму. Щоправда, і сьогодні ще невідомо, коли і чим закінчиться цей бій. Зрозуміло лише одне: слідом за країнами Європейського Союзу Україна має намір рішуче скорочувати сферу обігу готівки і всіляко стимулювати безготівкові платежі за товари. Багато залежить від того, яким буде опір тіньового сектора, який має величезні ресурси і можливості. Тому влада, напевно, не збирається йти напролом. У законопроекті «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (про функціонування платіжних систем і розвиток безготівкових розрахунків), прийнятому в першому читанні місяць тому з подачі Нацбанку України, регулятор лише допускає можливість введення обмежень на використання кешу в Україні. Директор Департаменту інформаційних технологій і платіжних систем НБУ Наталія Синявська звертає увагу на те, що «нині обмежень немає, і цей законопроект також не вводить такого обмеження — він лише говорить про те, що це можна буде зробити».
Інакше кажучи, законопроект запалює перед готівкою червоне світло, а перед безготівковими грошовими відносинами відкриває зелене. Але не тепер. Поки що і перед населенням, і перед банками горить жовте — стояти і готуватися до руху. За словами директора Генерального департаменту грошово-кредитної політики НБУ Олени Щербакової, «історично у нас дуже висока частка розрахунків готівкою. Не можна швидко відрубати і сказати, що робимо тепер лише так. Треба створити культуру, а потім просувати цей продукт далі». Зокрема, Щербакова спростувала інформацію, що фігурувала в деяких ЗМІ, про те, що в Україні порогом для готівкових розрахунків стануть 20 тисяч гривень. «Про жодні суми не йдеться — це питання навіть не виносилось на обговорення правління (НБУ. — Авт.)», — говорить директор департаменту.
Проте можна не сумніватися, що на державно-політичному рівні головна причина неспішного рішення цього питання зовсім не в культурі — на носі вибори. І хто ж упроваджуватиме у цей період нововведення, які можуть зачепити, а то й зневажити інтереси щонайменше 30—40%, а то й 50% населення країни?
Тим часом у країнах Євросоюзу, де фінансові системи тріщать під натиском глобальної кризи, змушені діяти в цьому напрямі, не озираючись на політику. Так, цього року Італія ввела заборону на оплату готівкою покупок на суму понад 1000 євро. У Греції, де економічна ситуація набагато складніша, поріг дозволеної до оплати готівки — 1500 євро, а в Бельгії, столиця якої Брюссель є ще й столицею європейської бюрократії, цю заборону зафіксовано на рівні 5000 євро.
Не стоїть осторонь процесу витіснення готівки з фінансового обігу навіть Росія. Остаточного рішення там ще немає, але суму кешового ліміту вже названо. Це — 20 тисяч доларів. Порівняймо: у нас із політичних міркувань поки що бояться говорити і про суму у вісім разів меншу. Напрошується висновок: справа не лише в політиці, а ще й у прямих інтересах значної частини політичного класу, яка не цурається різних аспектів тіньової економіки. Достатньо нагадати, що ще 2010 року уряд України ухвалив постанову, що зобов’язала торгівлю, громадське харчування і сферу послуг приймати спеціальні розрахункові засоби (електронні картки). Понад рік тому вони повинні були стати законними засобами платежу, нарівні з готівкою, у всіх містах із населенням понад 100 тисяч осіб (за винятком малого бізнесу), а з початку 2012 року і цей виняток ліквідували. Проте й сьогодні, навіть у столиці, картки приймають далеко не скрізь (у деяких магазинах, включаючи розташовані на Хрещатику, немає не те що банківських терміналів, але й елементарних касових апаратів).
Утім, перехід від кешу до безготівкових розрахунків в Україні підтримується не лише центробанком і урядом, але й дуже впливовим співтовариством комерційних банкірів, кровно зацікавленим у тому, аби всі грошові кошти, які мають обіг у країні, повернулись у лоно банківської системи. Так, голова правління «Укрсоцбанку» Борис Тимонькін запитує: «Чому в нашій країні лише 10% економіки сплачує всі 100% податків?». Відповідь, за його даними, саме в розрахунках готівкою. У результаті, скажімо, ліквідність українських банків становить лише 40 мільярдів гривень, тоді як у нас у країні їх ходить 200 мільярдів. На думку банкіра, з переходом на безготівкові розрахунки банківська система отримає додатково 100 мільярдів гривень ліквідності. Тимонькін вважає за необхідне позбутися кешу, але водночас зазначає, що банківська система чинитиме опір монопольній системі електронних платежів, створюваній Нацбанком.
Голова банку «Фінанси і кредит» Володимир Хливнюк називає принципове рішення про максимальне скорочення готівкових розрахунків абсолютно своєчасним і висловлює впевненість у тому, що його буде реалізовано. «З точки зору Нацбанку — це велика перемога, — впевнений банкір. — Ми нарешті станемо справжніми банками», — говорить він. Характеризуючи безготівкові розрахунки, Хливнюк зазначає, що це «дуже добре з точки зору макроекономіки, і з точки зору мікроекономіки — дуже зручно». Щоправда, банкір не дуже-то вірить, що створювана Нацбанком система платежів нормально працюватиме: «Через два-три роки ми розумітимемо, що відстаємо від ринкових систем, що розвивають себе, інвестують, заробляють і працюють ефективніше». Говорячи про політичну складову відмови від готівкових розрахунків, Хливнюк звертає увагу на те, що «50% чорного ринку воднораз ніхто в безготівкові розрахунки не переведе. Ментально до цього наша країна не готова».
Генеральний директор внутрішньодержавної небанківської платіжної системи України «ГлобалМані» Олександр Тютюн, відповідаючи на запитання «Дня», говорить: «Сьогодні в Європі або Росії вже нікому не треба доводити важливість стратегії, спрямованої на розвиток національних платіжних систем, тому що це безумовно перспективно і для держави, і для учасників ринку фінансових послуг, і для споживачів. Останні заяви представників Національного банку про пріоритетність такого курсу в Україні вселяють оптимізм. Якщо ж у середовищі фінансистів і присутній скепсис щодо розвитку вітчизняних платіжних систем, це свідчить, швидше, про недалекоглядність та інертність мислення». Створення на державному рівні належних умов, які дозволяють українським системам конкурувати з міжнародними, на думку Тютюна, приведе до значного зниження комісій за платежі і грошові перекази, що вигідно банкам-учасникам платіжних систем. І у громадян з’явиться вибір. Тільки за минулий рік українці, які працюють за кордоном, перерахували на батьківщину понад 7 мільярдів доларів, переважно за допомогою систем, створених нерезидентами. У результаті сотні мільйонів доларів у вигляді комісій осіли за кордоном. «Наш аналіз показує, — зазначає Тютюн, — що вітчизняні платіжні системи можуть як мінімум удвічі знизити комісії, що існують на ринку трансграничних переказів, і забезпечити приплив десятків мільйонів гривень до бюджету». Фахівець здивований позицією НБУ, який не квапиться з видачею валютних ліцензій українським платіжним системам. Адже йдеться про приплив валюти в країну. Причому не про мільйони, а про сотні мільйонів доларів щороку.
