«Нам їсти нічого, а ви про майбутнє думаєте», — такою, за словами глави тимчасової комісії з питань майбутнього Верховної Ради Олексія Скрипника, була перша реакція багатьох людей в Україні на створення в парламенті цієї комісії. На противагу такій примітивній точці зору народний депутат цитує японських мудреців, які стверджували, що успіх у політиці забезпечується думками про майбутнє.
«Проте, у нас і досі, — говорить Скрипник, — немає зв’язку між нашим стратегічним баченням, планом розвитку й річними програмами. Усі ці документи не пов’язані й не скоординовані». Щоправда, цей висновок був лише частково підтверджений директором департаменту економічної стратегії та макроекономічного прогнозування Мінекономрозвитку та торгівлі Наталією Горшковою. «Незважаючи на те, що Мінекономрозвитку разом із співвиконавцями перед кожними виборами президента розробляє середньостроковий прогноз на весь час каденції глави держави, він практично відхиляється — не приймається через ті чи інші причини», — говорить вона.
«Лише один раз, — продовжує Горшкова, — здається 2002 року, був схвалений прогноз розвитку економіки України до 2004 року. Це був єдиний в історії незалежної України середньостроковий прогноз, прийнятий урядом. Короткострокові прогнози приймаються щороку. Останній — на 2016 рік, а також прогнози на 17-й, 18-й і 19-й — був прийнятий 2015 року. Ми спеціально додали 2019-й (оскільки п’ятирічний прогноз не був навіть розглянутий), щоб хоча б показати, як виглядає цей документ».
При цьому громадянам доступні лише дві сторінки — основні показники — і всі думають, що це весь прогноз. Але насправді це дуже грунтовний документ, що визначає сценарії розвитку і комплекс взаємопов’язаних макропоказників». Горшкова дійшла висновку, що в Україні є законодавча база для складання коротко- й середньострокових прогнозів, є практика цієї роботи, і навіть є зв’язок прогнозних документів з програмними.
Директор департаменту порушує також питання заполітизування прогнозів, адже їх затверджує Кабмін. «Прогноз — це не програма, — говорить вона. — Він не може прийматися до виконання. Це передбачення на випадок, якщо буде реалізована низка припущень, що в нього закладаються. І коли Кабмін його схвалює, то це звучить так, що так і має бути. До того ж і під час узгодження в міністерствах виникають не просто питання, а й виявляються різні політичні бачення. Скажімо, один міністр вважає, що недостатньо підвищили соціальні стандарти, інший — що тарифи низькі й не дозволяють розвиватися тій чи іншій галузі. У процесі узгоджень вимальовувався такий компромісний варіант, який не завжди є найкращим...»
Зокрема, за словами Горшкової, до прогнозів під бюджет закладаються базовий і кризовий або песимістичний сценарії. Раніше формувався ще й оптимістичний сценарій, але сьогодні він поки залишається «за кадром». Чиновниця називає довгу низку держустанов — співвиконавців прогнозу, в якій чомусь не знаходиться місця ні Мінфіну, ні, наприклад, Міносвіти і науки, ні Академії наук.
Засновник школи мерів, помічник мера Миколаєва Руслан Рохов бачить майбутнє України в децентралізації, але говорить про її проблеми. І серед головних називає низьку здатність керівників на місцях давати гідні відповіді на виклики часу. «Без власного сценарію майбутнього ми приречені бути ресурсом для тих, у кого він є», — зазначає експерт. Він упевнений, що в майбутньому конкуруватимуть між собою не країни, а саме міста. Для цього потрібні якісні лідери на місцях, які знають, яким має бути місто, щоб бути конкурентоспроможним, залучати інвестиції, технології та людей, здатних створювати цінності. І ці лідери потребуватимуть якісного персоналу, здатного писати й реалізовувати проекти. У Миколаєві, за його словами, вже створено агентство, яке працює над стратегією розвитку міста. При цьому він наводить приклад неспроможності держслужбовців органів місцевого самоврядування Донецької області, які виявилися не в змозі розробити проекти, що дозволяють використовувати величезні кошти — що перевищують мільярди гривень, передбачених обласним бюджетом. Чи зможуть такі люди працювати на майбутнє?
«Щоб вийти на рівень розвинених країн, — говорить голова парламентського комітету промислової політики та підприємництва Віктор Галасюк, — нам треба мати темпи зростання удвічі більші, ніж у цих країнах, щонайменше 7%. І це не популізм, а мінімальна планка, яку можна побачити в дослідженнях МВФ, де таке зростання називають стаціонарним режимом для України, тоді як наша амбіційна мета має становити 10% зростання на рік».
Він підкреслює, що експорт у 38 мільярдів доларів для країни з сорокап’ятимільйонним населенням — це практично нічого, й порівнює Україну з Чикаго, де виробляється на 56 мільярдів доларів високотехнологічної продукції.
«У такому режимі, як сьогодні, ми можемо існувати ще дуже довго, — прогнозує глава комітету, — перетворюватимемося на сировинну колонію і все далі розходитися в траєкторії руху і з Європейським союзом і з Азією. Це для нас неприйнятний сценарій. Модель нашого майбутнього й нашої співпраці з партнерами має будуватися не на необхідності отримання від них риби, а на моделі інноваційного розвитку. Тут є інтелект, земля й інші ресурси — все необхідне для успіху».
