Прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер пообіцяв, що на зустрічі «великої вісімки» 6—8 липня в Гленіглсі (Шотландія), на якій він головуватиме, основну увагу приділятимуть двом найбільш важливим і довгостроковим глобальним проблемам — бідності в «третьому світі» та глобальному потеплінню.
Протягом тривалого часу ці питання, здавалося, суперечили одне одному. Світ, що розвивається, звісно, не хотів жертвувати своїм розвитком заради глобального суспільного блага, особливо в світлі того факту, що Сполучені Штати, найбагатша країна світу, не бажають пожертвувати навіть дещицею свого розкішного способу життя.
Група держав, що розвиваються, нова коаліція країн тропічного поясу, очолювана Папуа — Новою Гвінеєю і Коста-Рікою, виступила зараз із новаторською пропозицією, пропонуючи не лише підкоритися обмеженням із викидів парникових газів, а й демонструючи, яким чином це можна зробити так, щоб сприяти розвитку цих країн.
Країни, що розвиваються, протягом тривалого часу забезпечують життєво важливе глобальне суспільне благо: вони є охоронцями глобальних природних багатств. Їхні тропічні ліси — величезний резервуар біорізноманіття, до того ж ліси є найбільшими поглиначами вуглецю, скорочуючи рівень CO2 в атмосфері.
Я працював у Міжнародній експертній групі зі змін клімату в середині 1990-х років, готуючи огляди за науковими даними про масштаби збільшення викидів парникових газів і їхні економічні і соціальні наслідки. На той час уже були більш ніж переконливі докази існування серйозної проблеми, що потребувала уваги, а дані подальших років — такі, що стосуються, наприклад, швидкого танення полярних льодовиків, — стали могутнім підтвердженням цього висновку. Майже чверть загальної кількості парникових газів, що виділяються в атмосферу, зумовлена зміною режиму землекористування, головним чином вирубкою лісів, і ця величина порівнянна з викидами США від спалення викопного палива (серед усіх країн США роблять найбільший внесок у викиди парникових газів).
Зберігаючи свої тропічні ліси, країни цього регіону роблять людству неоціниму послугу, за яку вони досі не отримували жодної винагороди. Але особливо після підписання Кіотського протоколу ми можемо хоч би частково достойно оцінити їхні заслуги у справі захисту навколишнього середовища: регулювання вмісту вуглекислого газу (якби вони не зберігали своїх лісів, концентрація вуглецю в атмосфері була б набагато вищою).
Кіотський протокол привів до створення нових ринків для обміну квотами на викид вуглецю, таких, як Європейська схема обміну викидами (ETS). За нинішніх цін на квоти регулювання вмісту вуглецю в атмосфері тропічними лісами, ймовірно, становить не меншу, а то й більшу цінність, ніж уся міжнародна допомога, що надається в цей час країнам, які розвиваються. Фактично бідні допомагають багатим.
Біорізноманіття та стабільність клімату — це глобальні суспільні блага. Вигоди від їх збереження для світу загалом набагато більше, ніж вигоди від експлуатації країни на зразок Папуа — Нової Гвінеї (ПНГ). Уряд ПНГ хотів би зробити правильний вибір — зберегти своє природне багатство для майбутніх поколінь. Але офіційні особи вважають, що в цей час вони не мають вибору.
У Кіото (з різних причин) припустилися величезної помилки. Хоча країни можуть отримувати винагороду за висадження лісів, вони не можуть отримувати її за запобігання вирубці лісів. Країни на зразок ПНГ, таким чином, отримали б подвійну вигоду, якби спершу вирубали свої вікові листяні дерева, а потім посадили їх знову. Але в цьому немає ні економічного, ні соціального сенсу. Ці країни треба стимулювати до збереження своїх лісів. (Як завжди, необхідно вирішити кілька технічних питань, що стосуються моніторингу та вимірювання, але за допомогою сучасних технологій зробити це легко.) Щонайменше на ринках на зразок ETS необхідно зараховувати скорочення викидів, отримане завдяки забороні вирубки лісів.
На жаль, за відсутності такої програми країни, що розвиваються не мають ні коштів, ні стимулів підписатися під програмою збереження. У понад 60 країнах, які розвиваються, де ростуть тропічні ліси, проживають зараз близько 2,7 мільярда осіб. Вирубка листяних лісів для цих людей — єдиний спосіб звести кінці з кінцями, навіть якщо їм у цей час дістається лише 5% від остаточної вартості цієї деревини, скажімо, в Нью-Йорку.
Деякі пропонували почекати з вирішенням цього питання до 2012 року, коли повинен набути чинності переглянутий протокол. Але чи можемо ми чекати? За нинішніх темпів зведення лісів спільний внесок лише Бразилії й Індонезії в підвищенні концентрації парникових газів майже на 80% нейтралізує скорочення викидів, досягнуте завдяки Кіотському протоколу.
Що особливо вражає в новій ініціативі про тропічні ліси, то це те, що походить вона від самих країн, що розвиваються, і є вираженням їхньої творчості та почуття суспільного обов’язку. Країни, що розвиваються, готові взяти на себе такі ж зобов’язання, як і Європа, Японія, а також інші розвинені промислові країни (крім США), щоб уникнути можливої глобальної катастрофи.
Наприклад, Коста-Ріка вже показала, що система виплат за послуги з охорони довкiлля (такі, як збереження природних лісів) може як сприяти його збереженню, так і стимулювати економіку.
Винагорода країн, що розвиваються, за ці послуги з охорони довкілля стала б одним зі способів суттєвого збільшення допомоги — і водночас створила б для цих країн правильні ринкові стимули. З глобального погляду, найкращий спосіб використання цих ресурсів полягає в збереженні лісів, що можливе навіть за контрольованої вирубки.
Це ініціатива, навколо якої можуть і повинні згуртуватися всі країни. У світі, розділеному на багаті та бідні країни, країни, зосереджені на захисті довкiлля та зосереджені на розвитку, — ця ініціатива може об’єднати нас усіх. Лідери «великої вісімки» повинні прислухатися до цього заклику.
