Редактор відділу «Економіка» газети «День» відкриває нову рубрику «Розмова з капіталістом». Наш герой — сучасний український капіталіст. Довкола таких, як вони, у суспільстві багато міфів і негативу. Але такі, як вони, багато в чому визначають еволюцію чи деволюцію нашої країни: створюють робочі місця, диктують правила національного бізнесу, формують його традиції... Хто вони? Чим живуть? Як дивляться на питання, що стоять перед країною? Про це та багато чого іншого ми говоритимемо з нашими героями.
Перший гість нової рубрики — Степан Петрович Івахів. Співзасновник бізнес-групи «Континіум». За даними Державної податкової служби України, станом на січень 2012 року до холдингу «Континіум» входило 224 компанії. Серед найбільших — торговий дім «Континіум-Галичина», «Західна нафтова група», «Континент Нафто Трейд» (ТМ WOG), Західна молочна група (ТМ КОМО), Молочна компанія «Галичина», Херсонський нафтопереробний завод.
Бізнес-партнер Степана Петровича — нардеп Ігор Єремеєв. Їх навіть охрестили братами-близнюками. Але, на відміну від пана Єремеєва, про Івахіва суспільству відомо дуже мало. Він, якщо так коректно сказати, до цього часу залишався в тіні свого більш «медійного» партнера.
2012 року Степан Петрович став народним депутатом України по одномандатному виборчому округу №21 (м. Ковель, Ковельський, Ратнівський, Старовижівський, Шацький райони). Нині пан Івахів — позафракційний. Хоча йому часто закидають «прихильність» до фракції Партії регіонів. Мовляв, по більшості принципових для партії влади законів Івахів голосує синхронно з біло-синіми. Та й 2010 року його обрали депутатом Волинської обласної ради за виборчим списком Волинської обласної організації Партії регіонів.
Народився Степан Петрович Івахів 24 січня 1968 року в селі Андріївка Буського району Львівської області. Закінчив Український інститут інженерів водного господарства (тепер — Національний університет водного господарства та природокористування) у місті Рівному, за фахом — інженер-будівельник. Каже, що будувати дуже любив. Пригадує, що вперше пішов працювати в будівельну бригаду в сьомому класі. «Там і хороші кошти можна було заробити на підсобних роботах, і мені це подобалося», — розповідає.
Бізнесменом, пригадує, став «по молодості». «Це була чи не єдина можливість себе реалізувати, щоб не йти по шаблону», — каже Івахів. Адже, за його словами, щоб стати кимось, за тих часів «треба було йти по лінії партії». «А це ніколи мені не імпонувало. Я завжди тримався від комуністів подалі», — розповідає наш інтерв’юер. Тож коли в 1990-х з’явилася можливість реалізувати себе як особистість, вони з другом (Ігорем Єремеєвим) скористалися нею. «Почали 1990-го, а вже 1992-го зареєстрували компанію», — пригадує Степан Петрович. Мотивація заробити кошти була великою, зізнається, але ще більше хотілося реалізації, «на місці не сиділося».
Степан Івахів, за підрахунками різних рейтингових агентств, входить до двадцятки найбагатших депутатів нинішнього парламенту та до сотні найбільш впливових українців.
Кабінет, який виділили пану Івахову для роботи в парламенті, маленький (площа, на око, — не більша чотирьох метрів квадратних), скромний інтер’єр. І зовсім не скажеш, що в ньому працює чоловік, статки якого «Форбс» оцінив у 170 мільйонів доларів США. Власне, там ми й записували наше інтерв’ю.
Степан Петрович зустрів нас усмішкою, поспіхом одягнув піджак. Пояснив: «Мама з дитинства навчила: в присутності жінки чоловік має бути в піджаку». Депутат-бізнесмен вибачився за скромність інтер’єру, в якому нас зустрів, мовляв, у Раді перший рік, тому «на нічого краще ще не заслужив». Але в цій скромній кімнатці скоро зробить ремонт.
Степан Петрович невисокий, рухливий, безпосередній у спілкуванні, з типово українським обличчям, багато усміхається, жартує і... філософствує. Каже, щоб відповісти на запитання, хто він і що собою являє, «треба поїхати на Волинське Полісся» і скуштувати фірмову страву — «ковбасу, пальцем пхану».
Прикметно, що газета «День» — це перше загальнонаціональне видання, якому Степан Петрович дав інтерв’ю.
Почали розмову з актуального — атмосфери сесійного залу політичного сезону, який настає під знаком євроінтеграції.
— Що можете сказати про новий політичний сезон? Працювати зараз важче?
— Настрій у парламенті з перших днів його роботи й аж до підписання Угоди про асоціацію буде набагато конструктивнішим, ніж був до цього. Зрозуміло, що кожна політична сила використовуватиме голосування за євроінтеграційні закони у своїх цілях: вносити зауваження, коментувати тощо.
До початку політичного сезону я мав зустріч із волинськими журналістами й попереджав — сесія почнеться складно: доленосні кроки в бік ЄС чи МС не можуть проходити гладко. Прогнозовано, що найбільше протистояння буде демонструвати фракція комуністів або ж окремі регіонали у звязку з неоднорідністю цієї фракції. І це ми вже побачили.
Зізнаюсь, я гадав, що все відбуватиметься складніше.
— Що ви очікували?
— Я вважав, що протистояння поглядів у фракції Партії регіонів буде гострішим. Не знаю, що на них вплинуло більше, — зустріч із Президентом чи партійна дисципліна.
До речі, я тут в коридорах парламенту зустрів колегу з ПР після «побаченння» з Віктором Федоровичем у «Зоряному», з нашої розмови я зробив висновок: може, регіонали й мають різні думки, але голосують усі однаково.
— Пакет євроінтеграійних законів — це досить серйозна річ. Ви встигаєте ознайомитися з тим, за що голосуєте?
— Я — із тих депутатів, які озброєні хорошою командою кваліфікованих помічників. Зі мною працює дванадцять осіб на постійній основі. Крім того, ми залучаємо юридичні компанії, які роблять для нас експертизу.
Є добрий вислів: потрібно спішити, не поспішаючи. Де ми були до цього часу? Пам’ятаю, дуже довго обговорювали «волю Президента», «позицію влади на питання, куди йти». Одна політична сила заявляла, що ми йдемо в Євросоюз, а «опозиція» у відповідь кричала, що вони лукавлять. Хіба не таку ситуацію ми мали ще на минулій сесії парламенту? І навіть газети випускали передовиці з матеріалами — обман чи не обман, що влада веде Україну в ЄС?
А потім настав той момент, коли практично в усіх політиків зник сумнів щодо того, що ми йдемо в ЄС. І от ми наздоганяємо те, що надолужили. А дорогою ще дехто намагається отримати додаткові бонуси та дивіденди.
Стовідсотково багато законопроектів із євроінтеграційного пакета потребують доопрацювання. Виникають недоліки передусім через суб’єктивні фактори. Авторами цих законопроектів є Кабінет Міністрів, те чи інше міністерство, депутати тої чи іншої фракції. Одним словом, — живі люди чи конкретні організації. І це, на жаль, природно, коли той, хто є автором, пробує закласти туди свій інтерес. Я не говорив би тут про бізнес-інтерес. Може, звісно, є й такий, але рідко. Це — переважно інтереси тої структури, яка ініціює цей законодавчий акт. Природно, що Міністерству доходів та зборів хочеться зробити такий закон, із яким йому буде легше працювати, простіше в ручному режимі регулювати щось.
— У ручному режимі? Ви точно говорите про єврозакони?
— Це — логіка нашого чиновника. Звідкіля в того чи іншого міністра може з’явитися європейське уявлення про державне регулювання? У школі не вчили, в університеті — теж, практичних знань немає... Думає так, як звик.
На мою думку, сьогодні, як ніколи раніше, настала потреба повної концентрації усіх політичних сил, щоб вносити адекватні поправки, активно виносити їх у зал, провівши попередні переговори з депутатськими фракціями. Щоб не було так, як із законопроектами на минулій сесії. Наприклад, як приймався Закон «Про трансферне ціноутворення». Я, мої колеги Ігор Єремєєв, Оксана Продан, Наталія Агафонова та інші підготували ряд поправок. Ми розуміли, що такий закон Україні потрібен, бо він є у всьому світі, але в тому варіанті, в якому його було внесено на розгляд Верховної Ради, він містив перекоси. Так от, коли на голосування винесли поправки, не вистачило голосів, щоб їх внести. Із простої причини — депутатів не було в парламентській залі. Багато опозиціонерів просто вийшли.
Я познімав свої поправки, щоб не виглядати смішним, коли зачитують, а нема кому голосувати, — опозиція не голосує, а в регіоналів Чечетов команди не отримав.
— Це — халатність?
— Це така була «політична воля». Опозиція демонстративно відмовлялася працювати, просто виходила із зали, демонструючи свою «політичну позицію».
— Як і у разі винесення на голосування питання висловлення недовіри уряду?
— Дякую, що ви мене розумієте. Я це запитання часто чув на окрузі. Прості люди більш відверто говорять ніж політики. Вони розуміють, що їх дурять такими «маневрами».
— А ви особисто підтримали б відставку уряду тоді — й тепер?
— У мене запитань до пана Азарова не менше, ніж у будь-якого опозиційного політика. Тоді треба казати, що є проблема номер один, два чи три, сідати, витрачати кожен свій час, але зобов’язатися голосувати, а не займати позицію «поговорили, розійшлися й полили брудом тих, хто не голосував, але чужих, своїх «обороняємо».
Не секрет, що те, як хто голосуватиме по тому чи іншому питанню, ми знаємо вже за добу. Ми ж між собою всі спілкуємось.
Моя позиція проста — не треба думати, що наш виборець, який працює на селі, не розбереться в тих чи інших політичних питаннях. Він викопає картоплю, сяде й розбереться.
— ...Якщо матиме доступ до якісної інформації, а не того, чим сьогодні наповнений наш медіа-ефір у переважній більшості.
— Інтелігенція схильна розглядати ті чи інші речі у певному ключі. А люди в сільській місцевості серцем відчувають.
— Повернімося до ваших запитань щодо прем’єра. Озвучите їх?
— Не розглядатиму дрібниць, бо ми заплутаємось, їх дуже багато. А з «великого» — Микола Янович Азаров завжди був фіскальним чиновником. Я не вважаю, що в Україні прем’єр-міністром має бути фіскальний чиновник.
Якби наш прем’єр розумів, що таке ринкові механізми управління державою, то питань до урядової політики було б значно менше.
Є жарт до цієї теми: — Що потрібно, щоб було не так? — Оксфорд закінчити. — То я ж закінчив. — Та не тобі, а твоєму прадіду.
Прем’єр міністр України мав би бути внутрішньо молодшим, мислити сучасними критеріями.
— Тобто, на вашу думку, особа Азарова на посаді прем’єр-міністра України не відповідає...
— ...сьогоднішнім потребам економіки країни. Так!
— Президент і влада не бачать перешкод для підписання Угоди про асоціацію з ЄС. А ви як парламентар бачите?
— Думки матеріальні. Давайте не будемо про це говорити, бо я боюся, що ці побоювання матеріалізуються. Я дуже хочу, щоб шанси були 100%.
— Пане Степане, ви — бізнесмен. Вам, як нікому іншому, добре відомо, що оцінка ризиків — це невід’ємна частина планування проекту і запорука його успіху.
— Особисто я робитиму все, щоб допомогти євроінтеграційному руху України. І я оцінюю наші шанси на підписання Угоди про асоціацію з ЄС як дуже високі.
— Як народний депутат — голосуватимете за євроінтеграційні закони і виконуватимете їх як громадянин, так? А як бізнесмен? Що український бізнес сьогодні може зробити, щоб допомогти країні підписати Угоду у Вільнюсі?
— Зціпити зуби і не жалітися на труднощі. Підприємець має розуміти, що, можливо, варто зараз недозаробити заради того, що чекає на країну в майбутньому.
— І що там нас чекає?
— Чим швидше Україна інтегрується в європейську сім’ю, тим краще. Ми швидше переживемо проблеми у відносинах із РФ. Станемо нормальною країною, яка вмітиме конкурувати на цивілізованих ринках.
— Що є, на вашу думку, головним викликом для українського бізнесу в імплементації Угоди про асоціацію з ЄС?
— Бізнес скаржиться на штучно створені проблеми у відносинах з одним із наших ключових торговельних партнерів — Росією. Я глибоко переконаний, що це може бути вічний процес, але чим швидше ми підпишемо Угоду, тим швидше російська сторона втомиться генерувати ці проблеми.
— Добре сподівання, зате ваш колега із Партії регіонів В’ячеслав Богуслаєв не поділяє вашого єврооптимізму. Він каже, що його «МоторСіч» не зможе працювати на європейському ринку, а після підписання Угоди про асоціацію з ЄС втратить доступ до російського. Що ви можете порадити йому?
— Мені прикро, що є народні депутати, які сьогодні ставлять на шальки терезів питання майбутнього країни та свій бізнес-інтерес. Будь-яка країна із пострадянського простору, яка інтегрувалася в ЄС, спромоглась вижити і продовжити далі співпрацювати з РФ.
У мене є знайома, котра мешкає в Польщі. І от вона якось мені сказала: «Унія навчила нас жити по-іншому, вона спонукала нас боротися й виживати».
До бізнесу: якщо ви не впевнені у своєму товарі, реконструюйте виробництво, змінюйте технології... Не примушуйте країну підлаштовуватись під ваші застарілі технології.
СТЕПАН ІВАХІВ: «ЯКБИ НАШ ПРЕМ’ЄР РОЗУМІВ, ЩО ТАКЕ РИНКОВІ МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВОЮ, ТО ПИТАНЬ ДО УРЯДОВОЇ ПОЛІТИКИ БУЛО ЗНАЧНО МЕНШЕ» / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Не секрет: я прийшов у Верховну Раду з бізнесу. Ті компанії, акціонером яких я є сьогодні, безпосередньо пов’язані з російським ринком. Нам постійно закривають чи відривають кордон. Але проблеми з російською стороною не є для мене аргументом того, щоб я не голосував за євроінтеграційні закони.
— Підконтрольна вам бізнес-сгрупа «Континіум» реалізовує свої товари на європейському ринку сьогодні?
— Ні.
— Плануєте це робити після підписання Угоди з ЄС?
— Переконаний, що ми й після підписання будемо постачати продукцію на ринки країн Митного союзу. Європа ж торгує з РФ.
— Чи стала для вас сюрпризом поява групи «Континіум» у переліку підприємств, товари яких російська митниця визначила як ризикові?
— Політик я ще молодий, але в бізнесі маю великий досвід. У мене вже сон не пропадає від таких новин. Бізнес — це постійне вирішення проблем. Я вже звик до постійних проблем із російським ринком. Не вважаю це нормальним, але звик до того, що таке відбувається.
— Чи не простіше вийти на інший ринок. Більш прогнозований, більш цивілізований?
— Звичайно. Але сьогодні для нас неможливо поставляти товари на європейський ринок. По-перше, ЄС не бачить доцільності в наших продуктах. По-друге, ми не витримуємо багато європейських вимог. Передусім, політика Міністерства аграрної політики та продовольства не відповідає вимогам ЄС. Перше питання — якість сировини.
— Як народний депутат, ви ж маєте право законодавчої ініціативи, яка виправила б ці проблеми...
— Основна маса моїх законопроектів, які я сьогодні готую до реєстрації, спрямована саме на це. Але завдань набагато більше, аніж я зареєстрував. Нині я терпляче чекаю, коли ми проголосуємо всі євроінтеграційні закони, і тоді буду плідно працювати над винесенням моїх законодавчих ініціатив у зал. Я маю широке розуміння, що потрібно робити в тому чи іншому напрямку.
— Порахували збитки «Континіуму» від дії російських митників?
— Навіщо? Щоб хвилюватись?
— А хіба це не є частиною нормального бізнес-процесу?
— Після того як став народним депутатом, я відійшов від операційної діяльності групи «Континіум». Я є акціонером. Займаюсь окремим питаннями, що сприймаю більше як хобі: компанія будує різні об’єкти, а я за фахом — інженер-будівельник, тому консультую час від часу в питаннях будівництва.
Я цікавлюся ключовими показниками діяльності підприємства. Отримую відповідні звіти. Можу приємно констатувати, що та команда, яка залишилася, добре виконує свої завдання.
Я нарешті знайшов для себе позитив у тому, що став народним депутатом. Дві сесії поспіль знаходив лише негатив. Окрім нового досвіду та спілкування з широким колом людей, маю на увазі на окрузі, а не тут, я побачив позитив у тому, що ми віддали компанію в руки менеджерів, а ті змогли себе реалізувати.
— Ви входите до двадцятки найбагатших депутатів парламенту нинішнього скликання. Зазвичай до появи у великій політиці бізнесменів такої ваги, як ви, люди ставляться досить скептично. Передусім скепсис викликає питання, чиї інтереси відстоюватимуть такі бізнесмени у парламенті — справді країни, чи все ж свої. Крім того, такі люди є більш уразливими в питаннях стійкості політичної позиції, на них може впливати влада через бізнес тощо. Мотиви, якими ви керувалися, балотуючись до ВРУ?
— Я — бізнесмен першого покоління. У нашому роду я — перший, хто почав власну справу. І я змирився з тим, що доведеться взяти увесь негатив, який викликають у людей великі гроші.
Мені це питання ставили вже багато разів до виборів. Я провів близько 650 зустрічей.
Так от коли мене запитували про мотив, я відповідав (і позиція моя не змінилася), що дуже багато негативу викликає на себе людина, яка займається у нас бізнесом. І чим ти успішніший, тим більше негативу. Я не жалію, що я вибрав таку професію. Компанія «Континіум» не взяла ні одного бізнес-об’єкта ні в держави, ні в якогось іншого підприємця. Ми просто брали кредити, будували, віддавали борги... Це, на мою думку, — правильний цивілізований шлях ведення бізнесу.
Коли закидають, що «Континіум» постачає нафтопродукти на «Укрзалізницю» (йдеться про повідомлення журналістів-розслідувальників та ГО «Центр протидії корупції», що підконтрольна нардепам Єремєєву та Івахову група «Континуум» виграє тендендери за завищеними цінами на поставку нафтопродуктів для держпідприємства. — Ред.), я запитую: а може якесь державне підприємство робити це? Всі постачальники у нас приватні на цьому ринку. Сьогодні ми постачаємо, критикують нас. Завтра буде хтось інший, будуть претензії до нього. Сьогодні ми — найкращі.
— Але ж критикують за інше...
— Що б не казали, я пишаюся тим, що ми цілий рік постачаємо пальне для державного підприємства. Повірте, це досить ризикова справа. І далеко не кожен приватний підприємець візьметься за це. Стабільно постачати продукт за сталою ціною цілий рік — це виклик. Ми десь виграємо, а десь втрачаємо.
— До речі, про критику. Ваша остання законодавча ініціатива з Ігорем Єремєєвим, вашим бізнес партнером, колегою по парламентській залі, скасувати або ж відтермінувати набрання чинності закону «Про внесення змін до деяких законів України про виробництво моторних палив з вмістом біокомпонентів» № 4970-VI від 19 червня 2012, дала привід для ваших атипатиків, щоб вказати на те, що цей законопроект розроблено в інтересах вашого бізнесу — АЗС мережі WOG.
— А чому вони не критикують, коли Івахів Степан Петрович вносить поправки в законопроект, який стосується ринку молочних продуктів?
Підписуючи згаданий вами законопроект, я розумів, що такі звинувачення будуть. Але поясність мені, де ця пряма користь для «Континууму»? Є користь для ринку, а є користь для контрактної компанії «Континіум»...
— От, власне, «Континіум» не встигає до 1 січня 2014 року підготуватися до нового закону, і от її акціонери вносять такий законопроект...
— А хто встиг? Ви знаєте тих, хто підготувався? Я — ні. Хіба той, хто вніс попередній закон. Вони точно порахували свій інтерес. А про ринок хто подумав? У Законі чітко вказано, у всі нафтопродукти і внутрішнього виробництва, й імпортні повинен додаватися біоетанол об’ємом в 5%. А якщо імпортний нафтопродукт купується вже з 5% біоетанолу? Що робити? З одного боку, є закон, який каже, що зобов’язаний, а з іншого, якщо ти це зробиш і зіпсуєш якість пального, то автомобілісти тебе «знайдуть».
Я не проти цього закону. Але давайте забезпечимо, щоб ми могли всі норми виконувати. Зараз ми не готові. І питань ще є багато: подвійна сертифікація, технічні умови, оподаткування нового продукту, його якість. Я готовий хоч завтра запроваджувати норми цього закону. Тільки переконаймося в тому, що готові постачальники і продавці пального, і ми не нашкодимо споживачу.
— Чому всі ці моменти не було враховано, коли законопроект № 4970 розглядався у ВРУ?
— Тому що фахівців немає.
