Ситуація для малого бізнесу в Україні геть скрутна. Такого невеселого висновку дійшов «День» у статті під аналогічною назвою (№154 від 31 серпня). Однак ми подумали, що таке узагальнення, зроблене в основному виходячи з ситуації хай у великих, але лише двох містах, може лише частково відповідати тому, що робиться у нашій сорокамільйонній державі. Чи не розповідаємо ми про якісь винятки, не характерні для країни в цілому?
Тож «День» попросив своїх кореспондентів зробити опитування у регіонах країни, щоб подати читачеві більш певну картину бізнесового життя в умовах, коли перевірки взагалі заборонені, а проте лунають непоодинокі взаємні звинувачення як від контролюючих органів проти підприємців, так і навпаки.
Втім, підприємницький клімат визначається не лише стосунками названих сторін. Держава в цілому нині вкрай зацікавлена в тому, щоб створити для бізнесу найкращі умови роботи і отримувати віддачу у вигляді податків. Наскільки відповідні декларації відповідають дійсності? Читайте про це у матеріалах наших кореспондентів.
ХЕРСОН
«СКЛАДНО ГОВОРИТИ ПРО МОЖЛИВIСТЬ РОЗШИРЕННЯ БIЗНЕСУ»
Михайло ЛИНЕЦЬКИЙ, підприємець, депутат Херсонської міської ради:
— Якщо брати останні півроку, то в роздрібній торгівлі є невеликі позитивні зрушення. Але в моєму випадку — торгівля дитячими товарами — це сезонне покращання. Весна-літо — сезон, коли батьки більше гуляють із дітьми на свіжому повітрі й потребують велосипедів, колясок, самокатів, нового одягу і так далі. Важко говорити за ситуацію щодо всіх, хто займається роздрібною торгівлею, але, порівняно з осінню та зимою минулого року, ситуація була значно гіршою. Щомісяця продажі падали на 5—10%.
Із точки зору стосунків із контролюючими органами, то мораторій на проведення перевірок досі діє. Справді, ми не відчуваємо жодного тиску, як це було, наприклад, 2012 року, коли я був головою виборчого штабу опозиційної партії, і на наступний день після виборів у мене була комплексна перевірка. В колі підприємців, з якими я спілкуюся, також говорять про відсутність «наїздів».
Є негативна тенденція щодо торгівлі на ринках. Кілька моїх знайомих припинили свою діяльність через високі ставки оренди за місце й загалом невигідні умови. Вони шукають себе в інших сферах діяльності. Хтось став моряком, інші займаються торгівлею овочів і фруктів, хтось пішов на так звані стихійні ринки, де менше навантаження щодо оренди. У той же час, знаю це по депутатській роботі, бюджет міста отримує, як на мене, значно менше від місцевих ринків, ніж там збирають з людей.
Щодо цінової політики, то люди поступово звикли до того, що все подорожчало, а курс долара тримається на рівні 25 гривень. Уже немає нервової реакції на цінник. Я б назвав це примарною стабільністю, адже щойно починаються коливання курсу, люди йдуть купляти щось наперед. Наприклад, чекають на немовля в жовтні, а за товаром приходять у серпні.
Ще відзначу важливий момент — відсутність кредитування. Дуже великі відсотки й загалом умови не вигідні для бізнесу. Тобто доводиться розраховувати тільки на власні сили, власний прибуток, і складно говорити про можливість розширення бізнесу. Я особисто користувався програмою кредитування Європейського банку реконструкції і розвитку, але цього року припинив. Гадаю, влада має звернути на це увагу й допомогти малому та середньому бізнесу в отриманні вигідних кредитів.
ЗАКАРПАТТЯ
«ГОСТРА ФIНАНСОВА НЕДОСТАТНIСТЬ»
Іван БУШКО, власник підприємства «Перлюкс-Україна», яке займається експортно-імпортними операціями товарами побутової хімії та продуктів харчування, Закарпаття:
— Як на мене — легальний малий і середній бізнес в усій країні почувається однаково важко, а наявна регіональна специфіка є не надто значною. Говорячи лікарською термінологією, малий і середній бізнес в Україні повально «хворіє на гостру фінансову недостатність», яка поступово призводить до паралічу всього економічного організму.
Причин для такого плачевного стану є надто багато. Це — корупція на всіх щаблях влади, надання преференцій певній категорії виробників, монополізація ринків, виготовлення та продаж контрафактної продукції та підробок і десятки інших. Та все ж найголовнішими факторами, які сьогодні істотно впливають на згортання малого і середнього бізнесу, є відсутність обігових коштів для його розвитку.
Після стрімкої девальвації гривні та зростання цін практично на все, при фактичній консервації доходів, купівельна спроможність населення зменшилася в рази, що надзвичайно негативно відобразилося на отриманні прибутків, які є основною складовою для розвитку бізнесу. Ситуація дійшла до того, що окремі підприємці не можуть навіть підтримувати операційну діяльність, покривати наявні виробничі витрати. Друга складова — відсутність доступного для абсолютної більшості малого і середнього бізнесу банківського фінансового ресурсу.
Певні сподівання для поповнення власних обігових коштів вітчизняні підприємці пов’язували з можливістю виходу на європейські ринки, де купівельна спроможність населення є куди вищою. Однак і тут на нас чатували пастки у вигляді квот на ввезення окремих видів продукції. Наприклад, свою експортну квоту на ввезення до країн ЄС концентрату виноградного і яблучного соків Україна використала впродовж неповних двох місяців — ще в середині лютого, а понадквотовий експорт вимагає від українських підприємств сплати ввізного мита.
Щодо регіональних особливостей... Останнім часом закарпатцям, через наше географічне розташування та регулярні скандали на митницях, приклеїли ярлик контрабандистів. Хоча, як бачимо з кримінальної хроніки у ЗМІ, контрабанду лише виявляють на кордоні, а власниками контрафактної продукції здебільшого є «внутрішні» області України. Однак близькість кордону, суттєва різниця в цінах на більшість товарів, особливо підакцизних, із сусідніми країнами та відсутність вдома робочих місць спонукає значну частину працездатного населення займатися «човниковою» контрабандою. Але ці «приховані інвестиції» майже не спрямовуються в економіку. За виторгувані на контрабанді гроші закарпатці зводять собі будинки, купують дорогі авто, зводять приміщення для здачі в оренду та вирішують інші майнові питання. Чи не єдина галузь економіки, де «працюють» такі гроші, це ресторанно-готельний бізнес і сфера розваг. У виробничі процеси такі гроші практично не йдуть з однієї причини — їхні власники не мають для цього відповідних знань і практичної підготовки.
ВОЛИНЬ
«МАЛИЙ I СЕРЕДНIЙ БIЗНЕС НА СЬОГОДНI В СТАНI КРАХУ»
Так вважає ковельський підприємець Ігор ПІНІС, якого колеги по бізнесу обрали головою громадської організації підприємців і працівників приватного сектору Ковеля. Він пройшов три Майдани, допомагає українським військовим і вважає, що й нинішня влада боїться самостійних і самодостатніх людей. Його обирали керівником об’єднання «Волонтери Волині». Це — об’єднання трьох десятків волонтерських груп, двох сотень людей, які реально займалися та займаються конкретною допомогою українській армії, переселенцям із зони неоголошеної війни, родинам учасників бойових дій на сході України. Ігор Пініс та його соратники стояли біля джерел створення Ковельського центру допомоги 51-й бригаді. Завдяки їхній підтримці в Ковелі видали найбільше на Волині землі для учасників АТО.
«До Податкового майдану я підійшов уже з досвідом боротьби за права підприємців. Тоді на Волині створили структуру, яка мала виконати реконструкцію кількох потужних ринків. Вона виграла тендер, не маючи відповідної промислової бази, і собі в субпідрядники взяла дві фірми, які їй у тендері програли. Тобто саме вони й мали виконувати роботу... Тоді на ковельському ринку, в районі так званого Брестського пасажу, встановлювали маленькі магазинчики, мав свою «точку» і я. Нас поставили перед фактом: ви — вільні, ми знайдемо кому перепродати ваші торгові місця, — розповідає Пініс. Каже, коли очолив протест підприємців, йому пропонували досить хорошу суму «відступного». «Натомість ми організували людей, були акції протесту... І ми першими в Україні відстояли свої робочі місця, маленький бізнес, і не лише свій. Підприємці — це самодостатні люди, які нічого не вимагають від держави, а тільки дають їй. Їх бояться, бо вони були основою і «помаранчевого» Майдану, і Податкового майдану, і Революції Гідності. Волонтерський рух на 90 відсотків тримається на малому бізнесі. Це підприємці одягнули й нагодували армію, вони могли дозволити собі власним коштом поїхати на Майдани, вони самі пережили всі важкі для держави часи. Нині ж у нашому регіоні (та, мабуть, не тільки в нашому) малий і середній бізнес переживає стан краху. Значно впала купівельна спроможність населення, того прошарку, котрий і був основним споживачем нашого бізнесу. Раніше ми не потребували допомоги держави, основна думка була: «Аби бодай не заважали!». Проте податковий тягар, який накладали уряди як Азарова, так і Яценюка, просто знищує підприємців. Я спілкуюся з багатьма людьми, які знайшли свою нішу в малому чи середньому бізнесі, які годують свої родини, дають роботу іншим людям. Головне, що зараз ці люди не мають оптимізму, не мають абсолютно ніякої впевненості у майбутньому свого бізнесу. А отже, вони не знають, як виживатимуть завтра. Основне, що чую зараз від колег, — протриматися ще місяць, ще два...»
