Коли мова заходить про товарні біржі, то ті, хто звик бувати на базарах, уявляють собі селянина з мішком зерна і селянку з бідоном молока. А до них черга... Насправді тут і дійові особи і масштаби зовсім інші. Біржа — це місце, де зустрічаються посередники-брокери і покупці. Саме вони формують попит і пропозицію на той чи інший товар, а, отже, і його ціну. Біржова ціна, за визначенням, справедливіша за ціну, яку встановлено адміністративно. Та все ж нинішній біржовий ринок в Україні далекий від ідеалу. Як і в усьому, тут також необхідні докорінні реформи. Про те, які зміни настануть після цього, «День» розмовляв зі старійшиною цього ринку, заслуженим працівником сільського господарства, генеральним директором Асоціації «Союз бірж України» Борисом БЕРЕНШТЕЙНОМ.
— Капіталізм і ринок в Україні починалися створенням бірж. А як вони живуть сьогодні, скільки їх і які через них проходять грошові і товарні потоки? Яку приблизно частину ВВП країни ці потоки становлять?
— Справді, щойно Україна стала незалежною, то перше, що у нас почало виникати, це біржі й комерційні банки. Сьогодні у нас існує три категорії бірж: товарні, фондові та валютні. Фондових бірж дуже небагато. Це усім відома ПФТС, а також іще дев’ять бірж, розташованих у Києві, Дніпропетровську і Миколаєві. В інших регіонах діють їх філії. В основному усі ці організації належать іноземному капіталу і в період кризи їх нечисленність стала плюсом для нашої країни. Оскільки фондовий ринок погано розвинений, то ми на ньому і втратили порівняно небагато. А ось товарних бірж в Україні більше 570, тоді як, скажімо, у Росії їх лише 43. І це тому, що там існує орган, регулюючий товарний ринок. У нас цю функцію рік тому доручено Мінекономіки, яке, на жаль, до сьогодні у цьому напрямі практично нічого не робило. Наприклад, зерно, що йде на експорт, обов’язково повинне продаватися через біржу. А регулювальник повинен би за цим стежити, але як це зробити, коли бірж, так би мовити, як грязі. Для прикладу, у США 11 фондових бірж і 30 товарних, вірніше навіть універсальних. Як мовиться, відчуйте різницю. В Англії — п’ять бірж, а у Швейцарії, Швеції, Голландії — по одній. І їм вистачає... А у нас біржі працюють під дахом багатьох міністерств, а тому і розмножуються із такою швидкістю. Право акредитувати біржі має і Фонд держмайна, і Держподаткова адміністрація, і ще низка міністерств. Проблема у тому, що інколи наші біржі створюються лише під якусь одну операцію. Благо, великих зусиль для цього не вимагається. Аби створити біржу в Україні, у кишені потрібно мати лише 500 гривень. (Статутний фонд не передбачено). У результаті процвітає корупція, і загалом біржовий ринок важко назвати прозорим. Правда, якщо якісь біржі стають під крило певних міністерств, то це його можна вважати контрольованим. Але тут ми, мабуть, зайшли дуже далеко. Законом про підтримку сільгоспвиробництва у країні було створено державну біржу. Така установа існує лише у ще одній країні світу — у Білорусії. І коли ми розповідаємо про це колегам з інших країн, це викликає, як мінімум, посмішку, а найчастіше — нерозуміння.
Ви запитуєте, яка частина ВВП проходить через наші біржі. Я просто назву суми, і ви все зрозумієте. Через товарні біржі України проходить трохи більше 30 мільярдів гривень... Правда, є у нас і великі біржі. Це, наприклад, Київська агропромислова, Чорноморська... На них припадає 30 — 40% названої суми. У Київської агробіржі, наприклад, останніми роками оборот сягає 5 — 6 мільярдів гривень за рік. А це якраз бюджет столичної області.
— Це, так би мовити, лідери. А чим є середня українська біржа? Це рентабельне підприємство? Чи можна говорити, що ринок у країні настає тоді, коли у ній багато бірж, усіляких і різних?
— Я б не пов’язував такий кількісний показник з якістю ринку. Та й про рентабельність бірж говорити особливо не доводиться. Адже згідно із законом біржа — неприбуткове підприємство. Це означає, що її прибуток не може розподілятися між засновниками, а йде на розвиток підприємства. У принципі, біржу можна порівняти зі звичайним ринком, наприклад, із Бессарабським. Говорити про його рентабельність дуже важко, тому що заробляє там продавець. Так само і на товарних біржах: там заробляють брокери, які перебувають між продавцями і покупцями і знімають якийсь відсоток вартості. Для бірж рівень доходу при проведенні аукціонів встановлено законодавчо. Він становить лише 0,5% від вартості товару. Але велика кількість бірж веде до того, що на практиці біржовий відсоток на багато груп товарів знижується у 10 разів і становить 0,05%.
— Так працює конкуренція?
— Так, конкуренція висока — це основне. І це, мабуть, єдина перевага, пов’язана з такою кількістю наших бірж.
— А чи можна порівняти українські біржі з біржами країн Заходу?
— Неможливо порівнювати. Ми відстали, як і в інших сферах діяльності, надто сильно. Сьогодні усі світові біржі об’єднуються в єдині електронні системи. Минулого тижня за дорученням уряду я з групою фахівців виїжджав до Франції, аби вивчити можливість включити у таку систему і український біржовий ринок. У Європі система Євронекст уже діє (туди входить низка великих національних бірж — Нью-Йоркська, Лондонська, Паризька і ще дев’ять інших європейських бірж). Що це дасть нам? Ми дістанемо можливість лобіювати інтереси українських товаровиробників. Де-небудь у Нью-Йорку можна буде побачити, що пропонує для продажу Україна: наприклад, якусь кількість зерна. І за цінами, які склалися на ринку, покупець його купуватиме, як мовиться, у режимі реального часу. Зараз ведуться відповідні переговори. І, я думаю, найближчим часом, нам удасться зробити прорив на світовий ринок. Адже країні потрібно, аби її біржі працювали не лише на внутрішньому ринку. Це дуже важливо ще й для того, аби повною мірою використовувати переваги, які ми отримали, вступивши до СОТ.
— Найближчий час — це скільки? Рік, два?
— Уже в серпні до нас приїжджає група експертів Євронексту. Ми спільно визначимо терміни. Але зазвичай така робота займає рік-півтора. Це не означає, що «до того» нічого не зміниться. Вестимемо підготовчу роботу: готувати документацію, фахівців, електронні програми. Все розбито на етапи. І після кожного ми будемо усе ближче до поставленої мети.
— Біржі на початку 90-х років минулого століття узяли на себе в Україні деякі функції Держплану і Держпостачу. Які сьогодні виникають стосунки між біржами і державою?
— Я вже розповідав про співпрацю бірж із міністерствами, для яких біржовий ринок відіграє роль регулювальника деяких компонентів. Це влаштовує і Антимонопольний комітет. Він створив такі умови для ринку лісу і ринку цементу, що у виробника немає іншої можливості продавати свої товари інакше як на біржах і за реальними цінами. Тобто усі ці підприємства вийшли з тіні. Так само свого часу поводився і російський антимонопольний орган, і лише після того, як навели лад, регуляторні функції передали аналогу наших Держфінпослуг. Я можу констатувати, що приблизно третина українських міністерств звернули увагу на біржі і використовують відповідні механізми. Ви, напевно, помітили, що Міністерство екології і природного середовища з біржами працює не так уже й тісно, але їх механізми використовує досить активно: проводять конкурси з продажу прав на видобуток корисних копалин. Я сподіваюся, що подібна співпраця і надалі зміцнюватиметься і розвиватиметься.
— А чи не намагається держава таким чином монополізувати окремі ринки?
— Монополізувати можна лише одним шляхом: створивши якусь державну установу, яка підмінятиме біржі. Я вже розповідав вам про державне підприємство з назвою «Аграрна біржа», яке було створене п’ять років тому. Його створили не згідно із законом про товарну біржу, а за спеціальним законом про підтримку сільгоспвиробника. Але це було лише прикриття. Закон прописав функції цієї установи: проведення фінансових і товарних інтервенцій, формування продовольчого резерву, а також організація ф’ючерсного ринку в нашій країні. Не зробили нічого. Ведеться лише тупа реєстрація контрактів. Ця держбіржа як суб’єкт підприємництва вмирає. А щоб утриматися, намагається відзначитися на рейдерському полі і монопольно, не без допомоги держави, підім’яти під себе певні сегменти ринку агропродукції. Річ у тім, що у згаданому законі про держпідтримку визначено групу об’єктів цінового регулювання. Це вже само по собі нонсенс: як тільки держава береться за ціни, то або товар зникає, або ціни ростуть, а то й обвалюються. Ми, наприклад, раніше вважали себе цукорницею Європи, а як нас тепер трясе? Те ж саме з житом. Один рік вирощуємо його більше, інший — менше. І поступово його витісняють із наших полів технічні культури. І те саме жито ми сьогодні не знаємо куди діти: 300 тисяч тонн лежить в аграрному фонді. А три роки тому цей продукт був у дефіциті. Тоді дали під нього держдотації, не визначивши, а скільки ж жита потрібно країні. Ось це зерно і лежить сьогодні мертвим вантажем. І це — не єдиний такий приклад. Узяти виробництво спирту. Колись в Україні було сто спиртозаводів. Попит на горілку не впав, але заводи стоять, а Росія завозить спирт, наприклад, із Куби, замість того, щоб брати його в нас — як мовиться, через дорогу. Ми ось радіємо, що вийшли, скажімо, на третє місце у світі по експорту зерна, на перше по соняшнику... А чи не ліпше виробляти із цього фуражного зерна м’ясо, яке ми у величезних кількостях ввозимо? І навіть шрот, який колись мав у країні величезний попит, іде на захід як джерело корму для тварин...
— Як це може позначитися на рівні інфляції у країні?
— Якщо Україна продаватиме сировину, а не товари з високою доданою вартістю, і все більше ставатиме сировинним придатком Європи, то наша промисловість і сільське господарство раніше чи пізніше взагалі деградують. І ми завозитимемо з-за кордону для наших дітей сухе молоко для дитячого харчування та інші подібні товари. Зараз вивозимо соняшникову олію, а потім купуватимемо все більше пальмової. Подумати лише. Ми радіємо, що данці завезли нам технологію виготовлення свинини. Адже свинина — це наш традиційний продукт. Сьогодні її все менше. Отже інфляція ще не найбільше зло.
— Скільки узагалі бірж потрібно країні? Конкуренція може дати відповідь на це запитання? І яким бачиться вам в ідеалі біржовий ринок?
— У першу чергу біржі потрібні продавцям. У них має бути місце, де виставити товар і ознайомити з ним і з умовами продажу покупця. Але чому значна частина наших товарів продається на західних біржах? Наприклад, «Каргіл» уже й зараз продає українське зерно і страхує свої ризики на Чиказькій біржі, пропозиції по нашому ячменю можна побачити на французькій біржі. Отже відповідь про кількість бірж дасть лише попит. Хочеш продавати? Акредитуйся, виставляй товар і продавай. Причому ти продаєш не на якійсь конкретній біржі, а в біржовій системі. І покупець може з’явитися найнесподіваніший. А поки що у нас так виходить: виставив на біржу товар, а потім ще й домовляєшся, за якою ціною він продаватиметься. Це просто смішно. Відверто кажучи, багато товарів продаються з якимись додатковими умовами. А у новій електронній системі зникає посередник, який раніше працював, як у нас говорять, в ямі.
— І скільки відсотків наших бірж може відмерти?
— Я думаю, відсотків дев’яносто дев’ять. Річ у тім, що включитися у цю систему буде не просто: будуть потрібні чималі гроші. Україні, за підрахунками експертів, ця система коштуватиме приблизно 25 мільйонів євро. Хто ці гроші вноситиме? Звичайно, шукатимемо інвесторів. До проекту вже готові підключитися деякі банки. А біржі, на мою думку, 25 мільйонів не потягнуть. Це для нас чимала сума. До речі, у п’ятницю Євронекст почав проект із Варшавською біржею, приблизно такий, як ми хочемо здійснити в Україні.
— Тобто у наших бірж сьогодні, з одного боку, є перспективи. А з іншого — ні?
— Я би сказав, що хороші перспективи є у біржової ідеології. А біржі завчасно ховати не варто. Як тільки стане ясно, що біржовий ринок не просто працює, але й прогресує, з’являться нові біржі. А старі, частенько створені під якісь корупційні схеми, звичайно, помруть. Я вам скажу, що сьогодні кожен керівник, який себе поважає, а тим паче депутат, має свою біржу. Я не хочу називати прізвищ, але в Інтернеті їх легко виявити.
— Якою вам бачиться ідеальна біржа майбутнього?
— Тут все повинно робитися швидко. Від акредитації до продажу. І настільки ж швидко повинні йти платежі за товар. У нас найстрашніше таке, що продавець, здавши свій товар на реалізацію, скажімо, до супермаркету, гроші за нього отримує через три місяці. Наша нова біржова структура не займатиметься вимиванням оборотних коштів виробників. Окрім того, сучасна біржа повинна також страхувати від ризиків.
— А що за ситуація була з продажем автомобілів на біржах?
— Сенсу у забороні таких операцій, за великим рахунком, немає. Річ у тім, що багато урядових організацій продають свої автомобілі... у цілях економії. Це, звичайно, порожня справа. Тому що після таких продажів автомобілів стає ще більше. Та і їх марки — щораз крутіші. Проте було вирішено продавати автомобілі на конкурсах або аукціонах. Обрали найлегший і найшвидший шлях — аукціони. Але коли наша рідна міліція зрозуміла, що це схема вигідна, чи не кожен міліцейський чин завів собі власну товарну біржу. Стоїть собі біля МРЕО (Міжрайонний реєстраційно-екзаменаційний відділ) звичайний кіоск. А на ньому напис: товарна біржа. Ви приходите і оформляєте там контракт, причому, як правило, із втечею від податків. На такій біржі могли визначити, що «жигуль» чи навіть «мерседес» коштує 100 або 500 гривень. А насправді ви платили за нього справжню ціну. Але за мінусом податків. Та все ж, по-моєму, забороняти не варто було. Тому що втечу від податків однак не подолали. Тепер просто дали заробити нотаріусам, які беруть 5% від вартості авто. А на цих скороспілих біржах із людей брали набагато менше, ніж тепер нотаріуси. Хоча корупція, звичайно, була набагато більшою... Але це вже справа правоохоронних органів.
— Яка роль бірж у сільськогосподарському виробництві та експорті його продукції?
— На Заході сільськогосподарська продукція взагалі ніколи не продається безпосередньо, оминувши біржі. Деякі країни узагалі живуть лише за рахунок такої торгівлі, зокрема, зерном і м’ясом. І ми мали не так давно можливість поїсти буйволятини з Латинської Америки. Але ціни формуються лише на біржах. Поняття «договір» немає взагалі. Там створено великі сільськогосподарські кооперативи, які обслуговують виробників. Кожен має справу із 20—30 тисячами фермерів і виходить із їх продукцією на біржу (в електронну систему). А у нас проблема в тому, що виробник спочатку вирощує продукцію, а вже потім думає, як її продати. Там такого немає. Фермери вивчають кон’юнктуру ринку і, виходячи з неї, вирішують, що потрібно вирощувати.
Цього року на світовому ринку цікава ситуація: на ринку буде великий дефіцит пшениці (приблизно 7,5 мільйона тонн). Отже, і українські селяни, і біржові брокери можуть відзначитися...
