Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Бюджетний розрив

може стати негативним сигналом для інвесторів
3 липня, 2004 - 00:00

Для останніх днів характерні події, спрямовані на активізацію фіскальної політики, і тісно між собою пов’язані. Йдеться про вироблену парламентом і схвалену Президентом (не без критичних зауважень) корекцію бюджету, про відомий указ Президента (про невідкладні заходи щодо підвищення ефективності стягування ПДВ), виконання якого не лише допоможе наповнити бюджет-2004 додатковими доходами, але й буде мати наслідки для успішного складання та виконання бюджету майбутнього року, а також бюджетної резолюції, яка є своєрідною прикидкою основного фінансового закону наступного року. Зв’язок між цими подіями робить особливо актуальним фіскальна реформа. Вона набирає темпів, як один з напрямів структурної модернізації другого покоління. А сенс останніх полягає в тому, що яким би активним не було зростання економіки, його треба стримувати. Бо вже тепер зрозуміло, що інерції минулого руху йому недостатньо. Потрібен новий імпульс структурної трансформації. Його й буде отримано у зв’язку із вказівкою Президента знизити до 15% податок на додану вартість. Це може стати великим кроком у потрібному напрямку. Я сподіваюся, що його обов’язково буде зроблено і він принесе відчутні результати.

У цьому плані бюджетна резолюція, прийнята парламентом, виглядає дещо блідувато. Вона повинна була б жорстко зобов’язати уряд підготувати бюджет 2005 року на новій податковій основі. Я маю на увазі, зокрема, доповнення минулорічної новації, пов’язаної з податком на доходи фізичних осіб, зниженням ставки ПДВ. Причому 15% ПДВ я вважаю оптимальним рівнем, що забезпечує комфортне середовище для бізнесу і прийнятні умови для формування бюджету лише за умови скасування пільг та відновлення справедливості при його адмініструванні, а також лібералізації самого бізнесу (входу та виходу з нього). Для підприємця проблема ПДВ не стільки навіть у його ставці, скільки в тому, щоб мати можливість без зайвої тяганини і вчасно отримати передбачене законом відшкодування цього податку.

Проведену урядом та парламентом корекцію бюджету особисто я сприймаю як крок, який повинен мати досить відчутні для економіки наслідки. Перша половина року переконливо показала, що реальні макроекономічні показники істотно перевершили очікувані. І корекція свідчить про визнання цього факту нашим суспільством. Тепер додаткові доходи і витрати стали об’єктом законодавчого оформлення і, як кажуть просунуті економісти, транспорентності, що означає прозорість усіх відносин. І це — хороший знак того, що і в нашій країні проростає економічна демократія. Корекцію бюджету можна вважати своєрідною атестацією України як країни, в якій підвищується роль законодавців у контролі над бюджетним процесом, а не лише над його підсумками.

Усі пам’ятають, що в ході відповідної дискусії пропонували зібрати до бюджету набагато більше, ніж ті 4,5 мільярда, якими тепер повинна поповнитися його прибуткова частина. Це благородний намір, але ще далеко не факт, що й ці 4,5 мільярда буде зібрано. Тому що кореляція між податковою базою, яка обчислюється як похідна від макроекономічних показників, і прибутковою базою, яка вилучається діючою фіскальною системою до бюджету, на жаль, не еластична. Це було характерним не лише для поточного, але й для попередніх років. Наприклад, торік макроекономічні показники були вищі від прогнозних, але податкова система не впоралася з адмініструванням та мобілізацією додаткових ресурсів для бюджету. А ще минулого року виникла нова для України проблема — додаткові доходи з’явилися, але їх не зуміли вчасно витратити. Утворився надлишок, що негативно позначилося на банківській системі, у якої були проблеми з управлінням коливаннями ліквідності.

У зв’язку з цим хочу повернутися до указу Президента про поліпшення збирання податків. Саме в ньому названо конкретні заходи, що дозволяють перевести істотні доповнення до бюджету з області розрахунків у реальні гроші. Взаємодія Казначейства та Нацбанку в цьому році в узгодженні зусиль щодо підтримки ліквідності в нормальному тонусі поки здійснюється прекрасно. Не зурочити б у зв’язку з додатковими витратами.

У зв’язку з цим про ще одну бюджетну проблему. Як відомо, зміни до бюджету збільшили його витрати на 8 мільярдів гривень, а доходи — тільки на 4,5 мільярда. Як до цього ставитися? Я б, звичайно, віддав перевагу тому, щоб і доходи, і витрати виросли однаково. Для країни краще мати бездефіцитний бюджет. Тому що дефіцит, який наближається до 3%, — це не дуже хороший сигнал для інвесторів. У них він викликає сторожкість, а від нас вимагає додаткових роз’яснень про те, з яких джерел буде профінансовано цей бюджетний розрив. Добре, що цього року у країни з’явилися додаткові кошти, отримані внаслідок приватизації.

Економісти знають, що для виходу зі стану кризи та повернення до стійкого зростання багато країн вдавалися до дефіциту бюджету до 3% і навіть більше, покриваючи його за рахунок зовнішніх та внутрішніх позик. Про це свідчить сучасний, зовсім нещодавній досвід США, Німеччини, Франції. І все-таки на збільшення дефіциту доцільніше йти у фазі економічного циклу, яка характеризується послабленням зростання. А ось наша країна пішла на це в умовах, коли зростання прискорюється, і навіть порівняно з макроверсією, яку закладено до бюджету. Отже, я беру на себе сміливість стверджувати, що контекст рішення про дефіцит є за своєю суттю швидше політико-економічним, ніж відповідає вимогам економіки і як науки, і як практики. Адже дефіцит бюджету, за моїми розрахунками, збільшено в два рази, до 2,4% ВВП (а якщо додадуться також і муніципальні київські запозичення, то й до 3%). При цьому хочу підкреслити: це пов’язано не з якимось послабленням зростання, а з бажанням у конкретних передвиборних політичних умовах скористатися плодами кращої макродинаміки, ніж та, на яку розраховували. І законодавці затвердили такий дефіцит, керуючись не лише економічними міркуваннями. І все-таки я не можу не втриматися від того, щоб не послатися на одне із золотих правил економіки. В умовах зростання краще віддавати борги і мати профіцит бюджету. А в періоди спаду вигідніше створювати нові борги для покриття дефіциту бюджету, спрямованого на відродження економічного зростання.

І все-таки хоч дефіцит і є далеко не однозначним сигналом про становище в країні, в його нинішньому обсязі він на ціновій ситуації не позначиться, тобто для країни та її населення він не небезпечний. Адже його буде профінансовано грошима, отриманими від приватизації, тобто так званими забезпеченими грошима (валюта, обмінена на гривню, або гривня, яка вже в обігу в економіці). Надмірного монетарного тиску на національну валюту, який би збільшив ризики інфляції, ми при цьому не отримаємо. Щоправда, дещо зросте тиск на її курс, тому що резерви Нацбанку виростуть і, відповідно, гривня стане ще міцнішою. Але у Нацбанку є досить інструментів, за допомогою яких він і тепер уже «шліфує» реальний обмінний курс від можливого надмірного зміцнення. Втім, небезпеки залишаються. Якщо додаткові гроші, залучені до бюджету, повністю підуть на споживання, — інфляційні ризики будуть великими. Якщо ці кошти будуть використовуватися на розвиток, — ризики будуть мінімальними. А при змішаному варіанті, то це, що називається, золота середина. Але нам необхідно передбачити і можливість ослаблення зовнішнього попиту на українську продукцію (наприклад, внаслідок охолодження економіки Китаю). У цьому випадку дефіцит і «гроші на розвиток» послужили б цінну службу як своєрідний стабілізатор в умовах коливання зовнішнього попиту. У будь-якому разі гроші від приватизації найбільш доцільно використати на так звані публічні товари, які створюються силами всієї держави, — на нову інфраструктуру, тобто дороги, транспорт, інноваційні та інвестиційні проекти або на погашення зовнішнього боргу, що дозволило б нам розвивати власний ринок цінних паперів.

Але найбільшою нашою проблемою при реалізації бюджету буде збір додаткових коштів від платників податків. І тут я хочу зробити упор на якісній складовій. Це завдання повинно стати епіцентром дискусії в суспільстві, оскільки з’явилися деякі ознаки ослаблення динаміки зростання. Я сьогодні не можу пророчити, що ВВП в цьому році буде зростати надшвидкими темпами. Але треба розуміти, що 11-відсоткове зростання без істотного поліпшення податкового адміністрування не покриє приросту доходів, передбачених бюджетом. Саме на цю обставину доведеться звернути першочергову увагу і уряду, і парламенту, і, звичайно, податковій системі.

Валерій ЛИТВИЦЬКИЙ, радник голови Нацбанку України
Газета: 
Рубрика: