Схоже, що трагедія з нашим літаком у Луганську істотно змінила політичну і військову ситуацію не лише на сході України, але й у високих київських кабінетах. Можливо, що згодилися на тристоронню контактну групу та щоденні перетрактації під тиском Європейського союзу і США, але, в принципі, це нічого не змінює. Українське керівництво вкотре пішло на повідку в європейських політиків, найбільше бажання яких — домогтися хоч якоїсь розрядки на Донбасі. Другим не менш гострим бажанням, особливо в провідних європейських столицях, є відсутність необхідності переходити до наступного рівня санкцій проти Росії.
• Якщо насправді європейські лідери поставили Путіну умови, щоб він до 27 червня згорнув підтримку сепаратистів і терористів на сході України, то часу в російського національного лідера залишилося зовсім небагато. Звідси активізація дій терористів, проникнення танків і важкої артилерії, колони БТР та іншої техніки річкою, яка протікає через український кордон. Москва гарячково прагне довести, що Україна failed state — держава, яка не відбулася. Найближчим часом Донбас від неї від’єднається і в кращому для європейців разі перетвориться на нову версію Придністров’я. Як наслідок, є ненадійним партнером — найперше в газовому питанні. І взагалі, з ким у Брюсселі 27 червня збираються підписувати економічну частину Угоди про асоціацію? Як кажуть, зайвий клопіт.
• Друга мета Путіна й агресивного крила в його оточенні — це максимально можливе в чисельному відношенні перекидання так званих добровольців, а насправді найманців, псів війни на Донбас. Сили місцевих терористів зменшуються, і їм потрібне підкріплення. Воднораз російські регіони звільняються від кримінального елементу, небажаного Кремлю націоналістичного непотребу, пасіонарних противників російської влади, готових у будь-яку мить узятися за зброю вже всередині країни. І чим більше їх загине в Україні, тим краще для Путіна, тому що після краху так званих ЛНР і ДНР уцілілі найманці хлинуть назад і почнуть шукати винуватців. А знайти їх буде не дуже важко. Крім того, перекидається списана військова техніка. І все це за гроші Януковича та його приспішників. Дешево і сердито.
У Москві до цих пір ніяк не усвідомили помилковості своєї української політики. Навіть якщо хтось у Києві і хотів якось знайти спосіб перемовин із Росією, то тепер це просто неможливо. Замість деморалізації в Україні відбувається мобілізація суспільства, яке усвідомило необхідність рішучих, у даному випадку військових, дій проти терористів і їхніх приспішників.
• Друге, що в Білокам’яній не усвідомлюють, — це завданий нею удар по погоджувальній частині українського істеблішменту в особі колишніх і нинішніх регіоналів разом із комуністами. Останні de facto витиснені з політичної сцени, а Партія регіонів нестримно маргіналізується. Якщо у когось із ставлеників Ахметова, Єфремова, Колесникова та решти були ілюзії, що рано чи пізно з ними почнуть розмовляти про втихомирення Донбасу, то стараннями Кремля все це кануло в Лету. Колишні господарі регіону повинні більше думати про своє власне майбутнє як у прямому, так і у переносному розумінні. Чим більше Росія втручається в справи України, тим гірше політичне становище згаданих лідерів.
Москва втратила всі важелі впливу на Київ. І найкраще підтвердження — провал перемовин щодо газу.
Технічно вимога сплатити борги була рівнозначна визнанню старої ціни на газ. Якщо борги сплатили, то торг за вартість був заздалегідь програшним для української сторони.
• Політично газові перетрактації були тісно пов’язані з кроками української влади. Поступки в ціні залежали від початку перемовин із терористами на Донбасі. Якщо є перемовини, то є і визнання їх як повноправної сторони. Твердість Києва виявилася неприємним сюрпризом для Кремля та «Газпрому». А водночас і позиція представників Євросоюзу. Не спрацював і шантаж Європи — припинити постачання газу. Звинувачувати в цьому Україну не будуть, за винятком усім відомих проросійських експертів.
А й справді. Чому Китаю «Газпром» поставлятиме газ по 350 доларів за 1 000 куб. метрів при набагато більшій протяжності плеча доставки і значних витратах на будівництво газопроводу, а від України вимагають набагато вищу ціну? Борис Нємцов підрахував, що з урахуванням ціни для Німеччини вартість газу для України має бути близько 300 доларів за 1 000 куб. метрів. Нехай 325, що вже є поступкою з нашого боку.
Літо — не найкращий час для газового шантажу. Якщо Росія реально припинить поставки газу до України і тим самим до Європи, то до осені є можливість домовитися про їх збільшення з регіону Персидської затоки, Північної Африки, Бразилії та інших країн, заповнити сховища і підготуватися до холодної пори року. Водночас почати стягувати з «Газпрому» неустойки за невиконання контракту. Звичайно, на певні фінансові витрати заради досягнення політичних цілей Москва готова, але так чи інакше її позиція перед європейцями вельми хитка. З усього видно, що в Москві більше сподіваються на складності в Україні, оскільки у нас джерел надходження газу значно менше.
• Вихід зі створеної Кремлем газової безвиході — в успіху АТО. Як тільки буде не на словах, а на ділі перекритий кордон, по терористах будуть завдані серйозні удари, і їхній військовий і мобілізаційний потенціал істотно зменшиться, контрольована ними територія зникне і позначиться реальний вихід зі створеної штучно безвиході у перемовинах із газового питання. До цього моменту взагалі немає про що розмовляти.
Побічно це визнають і в Москві. Як заявив у інтерв’ю телеканалу «Росія 24» голова комітету Державної думи з міжнародних справ Олексій Пушков, «Я вважаю, що Росія повинна переходити до санкцій проти України. На мій погляд, час припиняти будь-які перетрактації щодо газу. Які перемови? Ці перемовини треба закінчувати. І треба припиняти постачання газу в Україну». Формально така позиція пояснюється подіями в посольстві Росії в Україні. Насправді, Москва просто не знає, що їй робити.
• Подвійна і нерішуча позиція Європи ставить на порядок денний питання про нашу зовнішньополітичну орієнтацію. Звичайно, ми прагнемо до Євросоюзу, хочемо підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Проте, Берлін і Париж, не кажучи вже про Рим, дуже схильні до мюнхенського синдрому. Яке світло в кінці тунелю побачив німецький міністр закордонних справ Штайнмайер після перемовин у Санкт-Петербурзі? Адже невипадково відразу після їх завершення постачання російської військової техніки терористам у Донбасі істотно збільшилися, і сталася трагедія в Луганську. Чи не сприйняли у Москві його вислів як індульгенцію про посилення агресивного курсу. Німеччина і Франція так довго вагаються в посиленні санкцій проти Росії, що про них вже починають забувати. Якщо таку мету ставлять у деяких європейських столицях, то і в Києві пора робити відповідні висновки.
Кажуть, що будь-яка війна закінчується перетрактаціями. Не завжди. Друга світова завершилася актами про беззастережну капітуляцію Німеччини та Японії. Може з Росією і будуть перемови, але лише після беззастережної капітуляції терористів. Тому час для розмов із Москвою ще не настав.
