Черга зі 150 автомобілів, які нарахувала обабіч дороги до селища Вересневого, що й виросло разом із цукровим заводом, тягнеться мало не від самого Луцька. Вона вражає не кількістю машин, бо бувають дні, коли, кажуть, їх і більше, а... безлюдно. Тільки у ближчих «до краника» машинах, та ще де-не-де посеред цієї мовчазної і терплячої колони є водії чи селяни, які здали на завод буряки, а тепер, згідно з договором, хочуть отримати за них жом для худоби. Тут давно відпрацьовано механізм чекання, і немає потреби мерзнути у кабіні посеред поля. Люди вже знають, коли можна поїхати десь погрітися, залишивши свій транспорт на «смотрящих», або банально шукають можливостей обійти чергу.
Тому «для преси» вам не поскаржаться і не поплачуться. Бо «ви приїхали і поїхали, а нам треба жому взяти». Ось і жіночка у вестибюлі адміністративного корпусу заводу, яка спочатку просила, а потім почала скандалити, каже:
— Та я тиждень тут вже живу, і з талонами ж! Я також — фермер...
Але каже не мені, а заступнику голови правління ПАТ «Гнідавський цукровий завод» Ростиславу Новосаду.
— А кого я мав би заради вас виштовхати із черги? Усі ж цукрові буряки нам здавали! І в мене — 156 фермерів, яких ми так само маємо забезпечити жомом, — доводить він, пропонуючи господині брати жом із ями. Проте вона, як і всі інші у цій черзі, хоче тільки свіжого, з конвеєра... Хоч і в ямі ж він, так би мовити, не старий...
На Гнідавському цукровому заводі кілька років тому вже була подібна ситуація, коли попит на жом значно перевищував добові можливості підприємства. Повіривши державі, яка обіцяла добре за них платити, селяни охоче почали вирощувати цукровий буряк. Наразі і у волинському селі немає де особливо заробити, бо колишні колгоспні ферми здебільшого світять обідраними боками. І хоча не завжди отримують за цю каторжну працю те, на що сподівалися, продовжують гнути спини на своїх домашніх бурякових плантаціях. У моєму рідному селі Лаврів, що за кілька кілометрів від Гнідавського цукрового заводу, люди отримували на рік по кілька десятків мішків цукру, складали його роками, аж підлоги у коморах ламалися. Та у новий сезон і за цукром, і за жомом поспішають завжди. Такі вже ми запасливі...
Цьогорічну ситуацію з ажіотажем навколо жому лише запасливістю та поспіхом волинського селянина пояснити не можна. Ось що сказали для «Дня» керівники, безпосередньо причетні у регіоні до вирощування буряків чи їхньої переробки і, відповідно, розрахунків із людьми.
Віталій КАРПЮК, заступник голови Волинської облдержадміністрації:
— На Волині площі посівів цукрових буряків зберігаються, не зменшуються, і це дуже добре. Це робота людям, це їхній заробіток, це цінна сировина. В останні роки цією культурою ми засіваємо по 20 тисяч гектарів землі. Враховуючи тенденцію, яка складається з ціною на цукор, думаю, що наступного року площі під цукровий буряк на Волині зменшувати не треба. Цього року на Волині виростили 700 тисяч тонн свого цукрового буряка, вже вироблено 50 тисяч тонн цукру. Це 10 відсотків від того, що вироблено наразі загалом у державі. Всього буде вироблено у нас понад 60 тисяч тонн цукру. А потреба області — 38 тисяч тонн, отож цукром ми поділимося і з іншими регіонами.
Цього року саме Гнідавський цукровий завод на прохання обласної держадміністрації виділив майже 20 тисяч тонн жому для сімейних ферм безкоштовно. Це роблять для того, аби селяни були зацікавлені у розвитку тваринництва. Якби забирали жом вантажівками, мабуть, таких черг не було б. Усі хочуть саме свіжого жому. Два заводи, які працюють на території Волині, — це Гнідавський та Іваничівський, повністю переробляють сировину, яку їм завозять, навіть із Рівненської області.
Сергій БОНДАРУК, голова правління ПАТ «Гнідавський цукровий завод»:
— Ми робимо усе, аби залишитися на ринку України серед тієї невеликої кількості заводів, які працювали у цьому сезоні і ще працюють. А їх не так багато. Це 35 підприємств. У грудень увійдуть тільки 10 заводів, серед них і наш, бо решта уже завершать (або й завершили) сезон переробки. Ми ж будемо ще працювати. На жаль, для багатьох цукрових заводів України цьогорічний сезон був досить неефективний за кількістю переробленої сировини. Бо коли завод не працює у рік приблизно 100 днів, тоді його підготовка до сезону нерентабельна, вона себе не виправдовує економічно.
35 заводів, які працювали цього року в Україні, вироблять приблизно 1 мільйон 100 тисяч тонн цукру. При споживанні в Україні 1 мільйона 800 тисяч тонн цукру його на ринку України буде не вистачати. За останні три роки, коли цукор продають за нижчими цінами, ніж його рентабельність, заводи, які економічно були слабшими, просто не витримали такої ситуації і перестали працювати. Цукропереробна галузь України не така стабільна, як, скажімо, у країнах Європи. Проте якість цукру, який ми випускаємо, на рівні європейських стандартів. Це дає нам змогу мати постійних покупців серед таких серйозних компаній, як «АВК», «Нестле», «Крафт». Та й «Рошен» не цурається нашого цукру.
А черга за жомом... Як, на вашу думку, це добре чи погано? Для мене показником доброго чи недоброго у цій черзі є те, що тваринництво в нашому регіоні таки існує. Існує не у статистичній звітності, а в реальності. Бо жом беруть не для того, аби складати про запас. Іншого споживача, крім великої рогатої худоби, цей продукт не має. На фактор черг впливає безпосередньо те, що в окрузі, крім нашого, немає цукрових заводів, які б працювали. Бабинський не працює, Дубнівський не працює, Горохівський не працює, Іваничівський працював не так довго, як хотілося б... У свою чергу ми намагаємося працювати рентабельно, аби кількість жому була обґрунтованою, але більше, ніж можемо, ми його не зробимо! Жом і так надходить до споживача цілодобово.
Завдань регулювати порядок у цій колоні автомобілів ми не ставимо. Споживачі самі його підтримують, та й, зрештою, як нам його регулювати? Кого пускати у першу чергу, кого відсторонювати?.. По три доби тут не стоять, це перебільшення, але добу таки стоять, і за цей час можна завантажитися. Я по кілька разів у день проїжджаю повз цю чергу і бачу одні і ті ж автомобілі, що чекають на завантаження. З’явився новий бізнес: потім цей жом повезуть у поліські райони Волині, на сусідню Рівненщину, щось на цьому заробляючи. Чому беруть свіжий жом, а не з ями? Що свіжіший, то кращий. Цього року ми покращили технологію відтискання жому, і навіть порівняно з минулим роком він став якіснішим. Хочуть взяти свіжіший, бо буде довше зберігатися. Ми маємо на Волині господарства із сучасними технологіями зберігання жому. Тут певні вимоги до сировини: жом закладають у спеціальні поліетиленові рукави, тому підходить тільки свіжовичавлений жом, з конвеєра.
А з ями можна буде взяти і після завершення виробництва. Так не всі ж хочуть чекати...
