Інноваційна складова плану життя країни на майбутні вісім років шкутильгає на обидві ноги. Про це йдеться у висновках аналізу проекту Стратегії розвитку України на 2010—2020 роки. Зокрема там зазначено, що «існуюча система формування і особливо реалізації програм є вкрай неефективною». Необхідно вдосконалити програмно-цільовий механізм реалізації завдань в інноваційній сфері. Зокрема, йдеться про потребу повного забезпечення програм та проектів кадровими, фінансовими ресурсами, а також відпрацювання механізмів їх виконання.
Група українських вчених здійснила розробку на тему «Реалізація стратегії інноваційного розвитку на основі новітніх алгоритмів управління». Ця робота представлена Національним авіаційним університетом на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2012 року. Окрім співробітників НАУ, в розробці взяли участь науковці Національної академії наук України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка.
Про зміст і актуальність цієї наукової праці розповів в інтерв’ю «Дню» один із членів авторського колективу, член-кореспондент Національної академії наук України, заслужений економіст України, заступник директора Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України Анатолій ДАНИЛЕНКО.
— Ви є одним із розробників «Реалізації стратегії інноваційного розвитку на основі новітніх алгоритмів управління». Із самої назви випливає, що Стратегія уже існує, залишалося лише визначитись із механізмом її втілення...
— Справді, в Україні напрацьовано багато нормативних документів щодо стратегії інноваційного розвитку. Але в багатьох випадках остаточна редакція положень щодо цих механізмів була сформульована таким чином, щоб зберегти діючу застарілу систему управління, а деякі прогресивні норми, наприклад із Закону «Про інноваційну діяльність», так ніколи і не були запроваджені, тому суттєво змінити сформовані негативні тенденції в економіці поки не вдалося.
Причина криється саме у відсутності конкретних механізмів в цій сфері і, насамперед, залучення організаційного ресурсу як складової радикальних інновацій з відповідними алгоритмами прийняття та реалізації управлінських рішень, адекватних вимогам внутрішнього та зовнішнього середовища. Тому розробка й запровадження новітніх ефективних алгоритмів реалізації стратегій інноваційного розвитку залишається дуже актуальною.
Ми пропонуємо власний погляд на її реалізацію на базі суто наукового, системного і математичного підходів до управління інноваційними процесами.
— Як відбувається управління інноваціями зараз? У чому новизна ваших розробок?
— Ефективність реалізації затвердженої стратегії інноваційного розвитку в Україні, як ви самі зазначили, є вкрай низькою, в результаті ми все більше відстаємо від інших держав в різноманітних рейтингах конкурентоспроможності. Система державної підтримки інноваційних процесів залишається налаштованою на забезпечення потреб «командно-адміністративної» лінійної організації управління відомчого типу. Проте сьогодні найбільший ефект дає матрична система управління, яка стимулює процеси самоорганізації інноваційних фірм чи суб’єктів комплексних інноваційних проектів різного рівня. Вперше нами було виконано авторський аналіз технологічної укладності та структурної динаміки української промисловості, який показав, що державна інноваційна політика має стимулювати розвиток галузей 5-го та 6-го технологічних укладів. На підставі результатів цього аналізу ми запропонували новий математичний апарат, який дозволяє виробляти управлінські рішення, спрямовані на мінімізацію термінів реалізації інноваційних проектів в умовах обмеженості різних ресурсів, враховуючи поточний економічний стан країни.
— Що означають 5-й і 6-й технологічні уклади?
— Ключовими факторами, тобто базовими інноваціями всіх технологічних укладів, є: для першого укладу, який формувався в 1790—1850 рр., — механізація праці у ткацтві та технології виплавки чавуну; для другого (1841—1895 рр.) — вуглевидобуток та паровий двигун; для третього (1896—1945 рр.) — металургія, дизельний двигун, електроенергетика, машинобудування; для четвертого (1946—1980 рр.) — енергія (нафта разом із продуктами органічної хімії), аерокосмічні технології, атомна енергетика; для п’ятого (1981—2020 рр.) — мікроелектроніка, інформаційні та телекомунікаційні технології; для шостого (після 2020 р.) — нанотехнології, біотехнології, «зелені» технології. Треба врахувати факт, що зараз тривалість технологічних укладів скоротилась у часі і людство стоїть на порозі шостого технологічного укладу.
Шумпетеріанська теорія економічного розвитку — це теорія еволюційного розвитку економіки. І термін «еволюція» в даному разі означає не повільність і поступовість змін, як це інколи трактується, а докорінну зміну існуючого порядку речей, стрибок у нову якість (інновацію), яка переважно є непередбачуваною. Ілюстрацією тут може бути відомий алогізм Шумпетера: «Скільки треба удосконалювати виробництво карет, щоб з’явився автомобіль?» Ясно, що неможливо було спрогнозувати появу парового двигуна, постійно модернізуючи гужовий транспорт. Тому важливе зосередження уваги саме на вирішальній ролі фактору еволюційного стрибкоподібного або, так званого, квантового розвитку економіки на базі інновацій — тобто важлива динаміка економічного зростання не просто традиційних виробництв, а принципово нових галузей, що утворюються на базі технологічних інновацій.
Новизна наших розробок відображується у запропонованій моделі функціонування інноваційних систем із урахуванням національних особливостей економічного розвитку держави, концепції побудови фінансової політики країни, моделі оптимального планування інноваційних процесів, новітніх алгоритмів управління повним циклом проектно-інноваційної діяльності, удосконаленою технологією управління інноваційно-інвестиційними проектами тощо. Ми розробили квантову модель інноваційного розвитку та структурно-польову модель національної інноваційної системи. У ній враховано впливи глобалізаційних процесів на інноваційний розвиток суспільства. Є підстави стверджувати, що окремі наукові результати наших досліджень не мають аналогів у світі.
— В умовах майже повної зношеності основних виробничих фондів підприємств, інфраструктури, яка дісталася Україні у спадок після розпаду СРСР, на якому базисі можливе втілення інноваційних технологій, адже наше народне господарство нині перебуває у напівмертвому стані?
— Помилкою української економічної політики саме і є те, що ми розраховуємо отримати інноваційний результат із тих ресурсів та інституцій, які було створено багато років тому, і сьогодні вони переважно не ефективні.
Переваги нашої розробки саме в тому й полягають, що здобуті результати дозволяють мінімізувати терміни реалізації інноваційних проектів в умовах обмеженості матеріально-технічних, фінансових та інших ресурсів із урахуванням поточного стану економічного розвитку країни, заданої послідовності розв’язання завдань і виконання відповідних дій.
Аналіз сьогоднішньої ситуації в Україні показує, що серйозною проблемою розвитку аутсорсинга і технологічних інновацій залишається неповне використання наявних ресурсів і можливостей, а також незрілість ринкових процесів. Проблему може вирішити тільки активна позиція уряду України із розвитку цих стратегічних напрямків.
— Підозрюю, що наявних в Україні фінансових ресурсів забракне для ефективного запровадження інновацій. Яким коштом ви пропонуєте втілювати задумане?
— Особливістю інноваційного процесу є те, що він може сам забезпечувати себе ресурсами для розвитку. Стисло тут розповісти не вдастся, але зазначу, що головну роль у цьому механізмі відіграють інституції кредитування інноваційних проектів, венчурного фінансування та ефективність функціонування фондових ринків, де має генеруватись зростання вартості інноваційних фірм і відповідне залучення нових інвестицій. На жаль, всі ці три джерела сьогодні в Україні практично не впливають на інноваційні процеси через високі кредитні відсотки, високі ризики стратегічних проектів (невизначеність майбутнього бізнесового середовища), «ручне керування» на фондових ринках. Виправлення цих вад (а це можливо) відчутно додасть фінансового ресурсу інноваційній діяльності.
Ми пропонуємо простий та прийнятний шлях розвитку інноваційних процесів — в існуючих економічних умовах забезпечити ефективне використання наявних ресурсів у провадженні діяльності інноваційних систем різного рівня. Тобто, йдеться не так про збільшення фінансових ресурсів для запровадження інновацій, як про системне управління комплексом ресурсів — інтелектуальних, інформаційних, людських, матеріальних, фінансових тощо. Значний фінансовий потенціал інноваційного розвитку можна задіяти за рахунок зниження ставок оподаткування прибутку. Кроки у цьому напрямку уже здійснюються урядом.
— Замало одного лише розуміння потреби в інноваційних технологіях, потрібні знання, певні навички. Люди, на яких ви розраховуєте, повинні мати, насамперед, й інноваційне мислення. Чи вистачає інтелектуального ресурсу?
— Це серйозне питання. Але, гадаю, в Україні найбільша проблема у цьому ракурсі стосується ресурсу «інноваційне мислення». Наше суспільство сьогодні демонструє якийсь дивний «печерний» консерватизм у багатьох сферах життя. Проте в літературі можна знайти багато результатів досліджень, які свідчать: перехід до постіндустріального інноваційного суспільства є важким для більшості спільнот у світі, тому успішні країни запроваджували спеціальні національні програми розвитку інноваційного мислення (їх назви можуть бути різними), які охоплювали дуже широкий спектр різноманітних сфер: культурного життя, освіти (всіх рівнів), науки, політики, розваг тощо і, звичайно, власне інноваційної діяльності. Беручи до уваги статистику щодо ВВП, а також рівень освіченості в Україні (загальна кількість людей із середньою та вищою освітою), упевнено можемо заявити, що український кадровий ресурс за умови реалізації відповідних стратегічних заходів у системі інноваційного розвитку має величезний потенціал. Ця думка підтримується Світовим банком, Міжнародним валютним фондом тощо. Так, у доповіді Організації економічного співробітництва і розвитку на 2007 рік у розділі «Економічні перспективи України» йдеться: український кадровий потенціал надає найбільш перспективні можливості для зростання української економіки. Тенденції наукової складової вищої освіти України свідчать, про її стабільний розвиток, і одночасно ми маємо іншу тенденцію — низьку запитаність наукових розробок та інновацій у промисловості. А що ж до практичної реалізації розвитку інноваційного мислення, то майже десять років тому авторами цієї роботи було ініційовано відкриття групи специфічних спеціальностей, підготовка фахівців за якими здійснюється на базі вищої освіти та впровадження відповідних професій. За останні п’ять років відзначається стрімке зростання інтересу до цих спеціальностей.
— Скільки часу знадобилося для розробки засад реалізації «Стратегії інноваційного розвитку на основі новітніх алгоритмів управління»? Це була суто кабінетна теоретична робота, чи практикувалися й польові дослідження, експерименти?
— Представлена робота є результатом науково-технічної, освітньої, консультативної, експертної діяльності високого рівня, яка здійснювалась протягом тривалого часу — з перших років незалежності України. Практично всі наукові розробки пройшли практичну апробацію, а багато з них впроваджено у практику державного управління та управління інноваційною діяльністю на рівні галузей і підприємств, а також у систему вищої освіти. Подальше впровадження виконаних розробок триває. Апробацію розроблених методів та алгоритмів було здійснено також під час виконання фундаментальних та прикладних науково-дослідних проектів в рамках міжнародних та державних програм їх дослідження у сфері нанотехнологій.
— Що, на вашу думку необхідно зробити, щоб трудомістка робота вашого колективу не опинилася на «цвинтарі ідей»?
— Річ у тім, що наша робота не може опинитися на «цвинтарі ідей». Ми вже випустили «джина з пляшки». Сьогодні вирішальною у розвитку суспільства є тріада «людський потенціал — освіта — інновації». У перспективі Україна не має іншого вибору, ніж запровадження інноваційної моделі розвитку економіки, а це означає, що рано чи пізно наші розробки актуалізуються у практичній площині державної інноваційної політики. Прискорити цей об’єктивний процес може «політична воля» України, долучившись до реалізації стратегічної програми Європейського Союзу «Європа-2020», що повністю побудована на засадах інноваційної теорії економічного розвитку, і, таким чином, створити попит на результати нашої роботи.
