Програма розвитку виробництва дизельного біопалива, затверджена нещодавно урядом, за словами начальника відділу енергетики та альтернативних видів палива Мінагрополітики Юрія Хоменко, «перш за все передбачає використання державних коштів для проведення наукових досліджень, для затвердження стандартів та іншої нормативної документації, без якої юридично неможливо продавати і навіть виробляти дизельне біопаливо». Крім того, підкреслює він, ця програма повинна стимулювати створення сировинної бази. «Нею для біодизеля в Україні, як і в більшості країн Європи, є ріпак», — зазначає Хоменко.
Однак за врожайністю цієї культури наша країна поки що не досягла рівня європейських держав, де в середньому з кожного гектара отримують до 35 центнерів з гектара, тоді як в Україні удвоє менше —16 центнерів. Хоменко прогнозує: «Найближчими роками перевищимо 20 центнерів. Вже минулого року, порівняно з попереднім 2005-м, зібрали ріпаку у 2,2 разу більше». Цього року, за словами фахівця, посівних площ відведено в 1,8 разy більше, чого достатньо для виготовлення 200 тисяч тонн біопалива. «А наступного року повинно бути у 4 рази більше», — зазначає він.
Директор Науково-дослідного інституту екобіотехнологій та біотехніки при Національному аграрному університеті Валерій Дубровін додає, що площі земель зайняті під такі культури, як ріпак, кукурудза, соняшник дедалі зростатимуть. «Є такі оцінки, що 60% земель у Європі через 16 років будуть зайняті енергетичними культурами», — вказує Дубровін і додає, що з них вироблятимуть біодизель, біогаз, біоетанол та інші види біопалива.
В Україні основною енергетичною сільгоспкультурою може стати ріпак. Держава про це турбується: ще два роки тому ввела систему дотацій. Торік за гектар озимого ріпаку аграрії отримували 100 гривень, а за ярий ріпак — 65. Цьогорічні дотації поки невідомі — узгоджуються з Міністерством фінансів України. Але вже відомо, що загалом на цю програму, яка діятиме до 2010 року, виділяється 70 мільйонів гривень. За цей час в Україні повинно бути побудовано до 20 заводів з переробки ріпаку.
Ніхто не сумнівається в тому, що передумови для налагодження виробництва біопалива в країні є. Однак навіть за наявності сировинної бази і державної підтpимки перетворити напівкустарне сьогодні виробництво на промислову галузь досить складно. «У 12 областях України є малі підприємства або дослідні цехи, які виробляють біопаливо, але за умови відсутності розвинутого ринку і затвердженої нормативно-технічної документації воно використовується тільки для власних потреб», — зазначає Хоменко. А Дубровін поглиблюється у технологію: «Сьогодні в селянскьих господарствах почали з'являтися установки, переважно з Польщі та Чехії, які дають змогу отримати за добу 200—400 літрів біодизеля, але, на жаль, вони не мають систем очистки від води, метанолу, мил. Це робить біодизель отруйним, він не відповідає стандартам. Дубровін наголошує, що Науково-дослідний інститут екобіотехнологій та біотехніки розробив національний стандарт на біодизель, без якого в принципі неможлива реалізація біодизелю ні в межах країни, ні на експорт. Однак документ ще у «фінальній стадії» і побачить світ скоріше за все лише в середині року.
Виробництво альтернативних видів палива в Україні, як вважає Хоменко, ставатиме все актуальнішим. «Наше сільське господарство не може стабільно функціонувати без належного забезпечення паливними ресурсами, — пояснює він. — Українські селяни в середньому за рік споживають 1,3—1,5 мільйона тонн дизельного пального, а протягом останніх років ціна на нього постійно зростала. Тільки за перше півріччя минулого року — у 1,2 разу».
Та, за словами Дубровіна, дизельне біопаливо повинно бути конкурентоздатним на ринку нафтопродуктів, а інакше на практиці його використання буде зведено до нуля. Для цього, за його словами, вартість однієї тонни ріпаку не повинна перевищувати 1000 гривень. Але є ще одна гостра проблема — збут біодизеля. Українці поки не готові за власний кошт переводити свої автомобілі на цей вид палива. Тут нам варто активніше переймати іноземний досвід. За данними агентсва Oil World, у кінці 2005 року світові потужності з виробництва біодизеля становили близько 10 мільйонів тонн, і аналітики агенства прогнозують, що вже в кінці 2007 року вони зростуть на 50% — до 15 мільйонів тонн. Сьогодні собівартість біопалива вдвічі вища, ніж звичайного пального, тож країни ЄС стимулюють його виготовлення і споживання. У семи країнах ЄС скасовано податки на біопальне. В Німеччині воно не обкладається мінеральними і екологічними податками, існує спеціальна система дотацій на вирощування ріпаку. У Франції податкова знижка становить 0,35% євро/літр біодизельного палива, в Іспанії автомобілістам, які використовують таке пальне, дозволено безплатно паркуватися. Як наслідок, завдяки державній підтримці у Європі один літр біодизеля на 0,10 — 0,15 євро дешевший, ніж дизельне пальне. В Німеччині фермер за кожний засіяний ріпаком гектар отримує близько 350 євро.
КОМЕНТАР
Андрій КОНЕЧЕНКОВ, віце-президент Агентства з відновлюваної енергетики:
— У світі виробляється приблизно по чотири мільйона тонн біоетанолу і біодизеля. На виробництві біоетанолу переважно спеціалізується Бразилія та Америка, а біодизеля — в першу чергу Європа. Лідер у цій справі Німеччина, де на рік приблизно виробляється два мільйонни тонн. Це більше, ніж сьогодні Україна імпортує дизельного палива. 17 січня Єврокомісія видала нову директиву (до 2020 року) щодо виробництва біопалива. Його виробництво становитиме 10% від усього обсягу виготовленого в країні пального. Це досить велика цифра. До 2010 року вона дорівнюватиме 5,75%. У Європі приблизно 5% біодизеля спрямовується на використання у фермерських господарствах, 45% для вантажівок, решта — розбавляється і додається до дизельного пального.
