1 вересня 2007 року може стати знаменним тим, що українські школярі, можливо, отримають незвичайний перший урок. Його для них готує студія «Арт Відео», де вирішили відзняти анімаційний серіал про історію України. Його перша серія, як мріють автори фільму, буде показана в усіх школах країни, якщо на це, звичайно, буде воля керманичів нашої освіти і держави.
Анонсуючи цю знакову для українського мистецтва подію, не можна не пригадати одне пророцтво: «Української мультиплікації як індустрії не існує. Але з часом, гадаю, все встане на свої місця. Хоча ні мене, ні вас вже не буде...» Такий сумний прогноз дав незадовго перед тим, як піти з життя, справжній вітчизняний класик, творець українських мультиплікаційних «Козаків» Володимир Дахно. І дійсно, все потроху стає на свої місця. Хоча й поки що не у масовому порядку, та все ж в Україні починають спалахувати яскраві анімаційні маяки і раз по раз перемагати на міжнародних молодіжних фестивалях.
Та які труднощі доводиться для цього долати і на які жертви йти? За даними головного художника-аніматора «Арт Відео» Сергія Гармаша (він очолює відділ дизайну студії) одна секунда українського мультфільму коштує в сотні разів менше, ніж секунда західного ($50- 250 у нас проти десятків, якщо не сотень тисяч зелених там). Це для нас водночас і погано, і добре, бо, з одного боку, продукція виходить конкурентноздатною на західних ринках, а з іншого — таке співвідношення сильно манить художників та артистів не співвідносною зарплатнею. Тим більше, що значного попиту навіть при дуже незначній пропозиції в Україні на анімаційні фільми немає.
Виняток становить хіба що вдало реалізований «Арт Відео» мультісеріал «Пригоди кота Викрутаса», який вже має 365 трихвилинних фільмів. Право показувати їх виборов на конкурсі телеканал ТЕТ. Цей комерційний проект (симпатичний кіт потрапив на екран з торгової марки), як кажуть, щомісяця збирає понад п’ять тисяч листів. І одне це може свідчити про успіх та потенціал «Арт Відео», який став не лише мистецьким, а й успішним бізнесовим проектом. Попри це, студія усе ще потребує безкорисливих спонсорів. Більш ніж скромні бюджетні кошти, що виділяються на культуру, звичайно ж, не доходять до приватних студій, хоч би навіть вони виконували надважливі державницькі завдання. Рік тому офіційні очільники вітчизняної культури обіцяли митцям, серед іншого, концепцію розвитку анімаційного кіно та 15 мільйонів гривень. На ці кошти можна зробити не більше двох-трьох мультфільмів. На тому й край...
Але «Арт Відео», керівником якої є Андрій Лебедєв, на бюджетні гроші не претендує. Андрій стверджує, що не женеться за дотаціями. Влада, на його думку, повинна допомагати тим, хто цього потребує в першу чергу, хто опинився сьогодні наодинці зі своїми проблемами. Студія, якою він керує, це комерційна структура, і найкращою допомогою від влади, за словами Лебедєва, є для неї запровадження чесних правил гри. У тому числі, й у сфері оподаткування. В Європі існує система спеціальних податкових пільг для анімаційних студій, що стимулює розвиток цієї галузі. Наприклад, у Німеччині, розповідає Андрій, держава зобов’язує різні державні інститути, а також телебачення фінансувати кіновиробництво, зокрема, й анімаційне. Натомість, у нашій країні для розвитку творчості можуть створити лише мінімум умов. Лебедєв з сумом говорить: «У тій самій Росії вже кілька років створюються патріотичні мультфільми. Фахівці називають це проривом і відродженням російської мультиплікації, а державна підтримка була оцінена громадськістю, як один із найвдаліших прикладів інвестицій у національну культуру. Характерно, що над цим проектом у Росії працюють українці — відомі актори і художники, серед яких Степан Коваль, що став автором однієї з мультиплікаційних серій про історію України. Хіба це нормально, коли український потенціал використовується на користь іншої держави?»
Утім, Андрій не втрачає оптимізму. «Якщо наша та інші компанії зможуть заробляти більше, — переконаний він, — то держава теж із кожним роком ставатиме багатшою, і в бюджеті врешті-решт мають з’явитись гроші й на підтримку анімації. У Росії, наприклад, на це виділяється досить велика сума. Якщо тендери проводитимуться так, як вони мають проводитись, то ми вже сьогодні готові подати гідні перемоги проекти. І подивимось, хто запропонує кращі. Ми впевнені у своїх силах і професійному рівні».
Для такої заяви, безперечно, є всі підстави. За допомогою Гармаша, якого називають хрещеним батьком кота Викрутаса, практично лише за півтора року, студії вдалося запропонувати ринку справжній інноваційний продукт, народжений в ході бізнес-експерименту. Спочатку в успіх мало хто вірив. Робота йшла за жорстким графіком, бо потребувала постійної ритмічності: різниця у часі між виготовленням серії і виходом її в ефір мала становити місяць. Водночас доводилося турбуватися про розбудову компанії, яка була сформована у Львові, але по-справжньому могла розгорнути діяльність лише долучившись до столичного розмаху. Нині художники-аніматори працюють у львівському офісі, де для них створено 20 сучасно обладнаних робочих місць. Там також пишуться сценарії, а незабаром працюватиме також школа молодих аніматорів. А от офіс у Києві — то менеджерська штаб-квартира.
Однак компанія працює не тільки на український ринок. Вона не відмовляється й від аутсорсингу. Це світова практика, завдяки якій зараз швидко розвиваються анімаційні компанії в Південно-Східній Азії. Така методика, за словами Андрія, дозволяє підвищувати стандарти якості, убезпечившись від ризиків у випадку низькорентабельних проектів. «Грошовий обсяг цього ринку — майже два мільярди доларів, і не дивно, що ми прагнемо отримати частину цих грошей. Але зосереджуватись лише на аутсорсингу — це теж не вихід. Адже Україні також потрібна наша продукція, і, можливо, це трохи пафосно, але я вважаю, створюючи сьогодні українські мультфільми, ми працюємо задля кращого майбутнього нашої країни».
Андрій Лебедєв не без гордості говорить про наступний проект — «Український літопис в іменах». «Для нас важливо донести до глядачів, передусім, дітей та молоді, яскраві сторінки нашої історії, познайомити їх з постатями, які є справді знаковими, героїчними, — розповідає керівник нового проекту. — Звісно, це елемент патріотичного виховання, яке так чи інакше присутнє в кожній державі, тільки Україна чомусь про це не дбає». «Український літопис в іменах» зараз на стадії остаточного затвердження сценарію. Шукаємо спонсорів та партнерів, розглядаємо найкращі умови щодо його розміщення на загальноукраїнських телеканалах. Вірю, що знайдуться люди, зацікавлені в реалізації такого суспільно значимого проекту, — розповідає Лебедєв і не без гумору обіцяє. — Далі буде, слідкуйте за рекламою». І, справді, плани студії «Арт Відео» досить амбіційні. Її фахівці вже розробили концепцію дитячого анімаційного телевізійного каналу і подали її на розгляд до Нацради з радіомовлення і телебачення, а тепер сподіваються, що там оцінять унікальність цієї пропозиції — адже хтось нарешті має подбати і про інтереси дітей.
