Світові ціни на нафту перевищили $40 за барель у середині літа й відтоді підвищилися до $55. І все ж зараз ціни на нафту становлять лише дві третини від реального піку, якого вони досягли під час Іранської Революції 1979 р., і ринки очікують, що ціна на нафту знову впаде і встановиться, можливо, на $45 за барель. Але сьогоднішній високий рівень цін на нафту перекреслив надії провісників на економічне зростання.
«Високі ціни на нафту залишаться», — каже американський економічний провісник Аллен Сайнай. «Це має уповільнити економічне зростання і може призвести до зростання інфляції на основні продукти». Справді, за Сайнаєм, високі ціни на нафту — це «найбільший ризик... відтоді, як лопнув пузир фондової біржі у 2000—2001 рр.».
Сайнай не єдиний, хто так вважає. Якщо ціна на нафту залишиться на рівні $40 за барель, це майже ніяк не вплине на короткострокове світове зростання ВВП. Але якщо ціна на нафту залишиться $60 за барель або наблизиться до цієї цифри, то згідно з усіма прогнозами, зростання ВВП зменшуватиметься на 1% за рік.
Високі ціни на нафту також загрожують уповільнити довгострокове зростання продуктивності. За високих — і мінливих — цін на нафту фірми менше вкладатимуть свої інвестиції в підвищення продуктивності та більше у збереження гнучкого використання енергії. Якщо барель коштуватиме $40, то ціни на нафту в довгостроковій перспективі уповільнюватимуть темп зростання потенційно можливого обсягу світового виробництва на 0,1% за рік. Якщо барель коштуватиме $60, то «прогнозований» темп зростання потенційно можливого обсягу світового виробництва в довгостроковій перспективі уповільнюватиметься приблизно на 0,3% за рік.
Коли відбувається більшість таких шоків у світовій економіці, ми передбачаємо, що центральні банки зроблять кроки для того, щоб компенсувати їхній вплив. Коли ділові інвестиційні комітети стають обережнішими, ми очікуємо, що Федеральний Запас, Європейський Центральний Банк, Банк Англії та інші банки знизять відсоткові ставки, щоб зробити цифри привабливішими. Якщо споживачі пускаються в марнотратство, ми передбачаємо, що світові центральні банки підвищать відсоткові ставки, щоб зменшити витрати на будівництво та вивільнити кошти, необхідні для того, щоб запобігти інфляції, яка викликає дефіцит.
Але така економічна логіка не поширюється на зростання цін на нафту. Хоча високі ціни на нафту нагадують податок на ділову діяльність, котрий знижує сукупний попит, вони також підвищують інфляцію як прямо, так і опосередковано.
Центральні банки відповідають на пониження попиту зниженням відсоткових ставок, а на очікуване зростання інфляції підвищенням відсоткових ставок. Оскільки високі ціни на нафту одночасно знижують попит і підвищують інфляцію, центральні банки мало або взагалі ніяк на це не реагують. Таким чином, високі ціни на нафту мають прямий вплив на економіку, незалежно від того, що роблять світові центральні банки.
І все ж, якщо ми розглянемо це в дуже довгостроковій перспективі, тоді не зовсім ясно, що високі ціни на нафту — це погано для світу в цілому. Наприклад, якби ціни на нафту піднялися внаслідок зростання податків, які потім поверталися б споживачам нафти, це однозначно було б добре.
Звісно, більшість податків призводить до важкого «надмірного тягаря»: вартість значно більша, ніж цінність отриманого доходу через незліченні спроби потенційних платників податків ухилитися від сплати податків. Податок на нафту, однак, не призводить до надмірного тягаря. Навпаки, він має на увазі надлишковий прибуток. Використання менш енерговитратних видів транспорту розвантажує пробки. Спроби скоротити витрати, економлячи на використанні енергії, зменшують забруднення навколишнього середовища. Високі ціни на замінники нафти сприяють проведенню досліджень у сфері інших енергетичних технологій — досліджень, вкрай необхідних нині, якщо завтра ми маємо зайнятися розв’язанням проблем глобальної зміни клімату.
Добре розроблений податок на нафту також скоротив би попит, таким чином, зменшуючи можливість раптового прибутку для тих, хто управляє або володіє землею над нафтовими родовищами. Трохи більше десятиріччя тому Ллойд Бентсен, перший міністр фінансів за президента Білла Клінтона, спробував забезпечити саме це, пропонуючи використати «податок на БТЕ», щоб заповнити фінансовий дефіцит Америки.
Республіканська партія й Американський нафтовий iнститут утопили цю пропозицію. Десять років по тому ми маємо високі ціни на нафту, але вони зросли не внаслідок добре розробленого податку в Америці або в іншому місці. У результаті, високий рівень цін підвищує можливість випадкового прибутку для власників нафтових родовищ, а не поліпшує державний бюджет країн.
Д. Бредфорд ДЕЛОНГ — професор економіки в Каліфорнійському університеті в Берклі, був помічником міністра фінансів Сполучених Штатів за президента Клінтона.
