Національна асоціація сахаровиробників України «Укрцукор» ще в середині вересня прогнозує, що після завершення сезону переробки буряка, який зазвичай припадає на кінець року, внутрішні ціни на цукор значно зростуть. «Підвищення буде незначним, — заспокоює голова «Укрцукру» Микола ЯРЧУК, — у межах зростання собівартості — 10—15%». За його даними, собівартість виробництва тонни бурякового цукру цього року становить 6,5—7,5 тисячі гривень проти минулорічних 5,5—6,5 тисячі, що пояснюється зростанням вартості сировини та енергоносіїв. Для більшої переконливості Ярчук указує, що й нині ціна на цукор в Україні нижча за собівартість. Це пов’язано із сезонним перенасиченням ринку. І тут виникає запитання: невже ціла галузь може працювати собі на збиток? Адже коли було справді так, то відповідні підприємства закривались одне за одним... Наразі ж їх кількість, навпаки, зростає. У цьому сезоні, за словами Ярчука, працюватимуть 68—69 цукрових заводів.
У результаті, як прогнозує голова «Укрцукру», Україна виробить цього року 1,8 мільйона тонн бурякового цукру (ємність українського ринку — 1,8—1,9 млн тонн) проти 2,33 мільйона 2011 року. А ще у нас на початок вересня було 600 тисяч тонн перехідних запасів, що забезпечує експортний потенціал країни в 300—400 тисяч тонн. Схоже, його буде реалізовано, оскільки у світі, зокрема в Росії, спостерігається зниження виробництва цукру і зростання споживання.
Слово, як відомо, — далеко не горобець. У нинішньому інформаційному суспільстві з ним грають не лише політики. Воно стало перевіреним економічним інструментом і, нехай не смертельною, але доволі гострою зброєю. Лише одного слова достатньо, щоб злетіли ціни на гречку, хліб, олію і навіть на гривню (пардон, на неї вони найчастіше падають). Але чи завжди слід використовувати властивість слова перетворюватися на справу?
Напевно, цього на даному передвиборному етапі побоюється і прем’єр-міністр України Микола Азаров. Чи не тому він ще 20 липня, коли рівень урожайності цукрового буряка був під питанням, запевняв, що ціни на український цукор не зростатимуть. «Хочу вас заспокоїти, — писав прем’єр на своїй сторінці у Facebook, — купуйте цукру стільки, скільки хочете, якщо у вас є в цьому необхідність. І не бійтеся зростання цін. В Україні наразі дуже великі запаси цукру». Але за всього свого оптимізму Азаров усе-таки залишав маленьку і ретельно приховану щілинку для порушення свого слова після виборів: «Ми посіяли приблизно стільки ж цукрового буряка, скільки торік, і вже через невеликий час почнемо збирання цукрового буряка. Прогнози на урожай поки що хороші, і тому наше завдання — зробити все, щоб ціна на цукор була такою, яка б окупала витрати всіх виробників». Як бачите, в останньому реченні він уже захищає зовсім інші інтереси. Але в цьому його важко звинуватити: інакше бюджет не наповниш, та й виробництво підірвеш. Як вирішити цю суперечність?
На запитання «Дня» відповідає директор консалтингової компанії «Партія влади» Олена ДЯЧЕНКО:
— Підвищення цін на цукор очікуване. Адже урожай цього року нижчий, ніж торік. Але дивно, ніякої паніки на ринку немає, хоча осінь — час сезонного зростання попиту. Ціна не зростає. Взимку ж, коли попит істотно знижується, дбайливі господині пориваються запастися цукром на наступний рік. Але таких у нас із кожним роком дедалі менше. А міська молодь взагалі запасів робити не звикла. Тож до кінця сезону цукроваріння ціна, швидше за все, регулюватиметься не попитом, а адміністративно. Ось тут і виникають передумови для подорожчання цукру. Водночас його подорожчання не повинно перевищувати інфляційних очікувань. За різними оцінками, цього року вони перебувають на рівні 4—8%. І це буде природно. НЕ слід забувати, що цукор входить до переліку об’єктів державного цінового регулювання. Тому підвищувати ціни на нього в односторонньому порядку виробники просто не зможуть. Я думаю, у нас немає причин і для того, щоб підозрювати аграрне лобі у змові і в економічно не обѓрунтованому підвищенні цін з метою отримання надприбутку. Навряд чи вони стануть ризикувати втратою великих споживачів цукру, які можуть піти по цей товар на інші ринки.
Щоправда, не виключено, що представники провідної галузі харчової промисловості, говорячи про ймовірне підвищення цін на цукор, хочуть таким чином звернути на себе увагу і натякнути державі на необхідність підтримки, прийняття якихось змін до чинного закону про держрегулювання ринку цукру з метою захисту національного виробника. Напередодні чергової хвилі кризи така розмова справді може виявитись доволі доречною.
