Таку роботу, за його словами, в Україні частково вже проведено, але від цього програють і українська, й російська сторони.
«На перший погляд, — коментує Олександр Разумков, — справді, помітна велика різниця між світовою ціною й тою, котру платить Україна Росії за переробку відпрацьованого ядерного палива українських АЕС. Але, як об’єктивно зазначає Міністерство з атомної енергетики Російської Федерації, у Красноярському краї не здійснюється переробка відходів, а лише їх зберігання. Також нам не повертають матеріали, які можуть бути використані після переробки».
А ось що думає про енергетичну незалежність України в контексті її національної безпеки голова підкомітету з питань ядерної політики і ядерної безпеки парламентського Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу Олександр ГУДИМА:
— Минулого місяця, під час відвідання українською державною делегацією Республіки Корея, мені довелося тримати в руках свіже ядерне паливо. Ця держава, яка не має ані власного урану, ані цирконію, за три роки збудувала завод ядерного палива. Приблизна вартість цього заводу — $ 75 мільйонів. Ми бачили весь цикл виробництва, з моменту завантаження уранового порошку до моменту виготовлення касет, якими «харчуються» корейські реактори.
Партія Зелених, яка раптом з’явилася на політичному обрії України, останнім часом почала активно виступати за закриття, призупинення, або недоцільність добудови нових ядерних блоків в Україні. Чому «зелені» так роблять? Вони беруть приклад із виборчої кампанії «зелених» Німеччини, де їхні колеги прийшли до влади. Але одна річ — розвинута держава, яка може дозволити собі дбати про поступове згортання ядерного виробництва, а інша справа — Україна, яка сьогодні половину електроенергії виробляє на атомних станціях. А вугільна галузь, яка могла б бути альтернативною, — у повному занепаді. На мою власну думку, «зелені» роблять це винятково через популізм, бо сьогодні зупинка енергоблоку на Чорнобильській АЕС призведе до повного хаосу. Під час двадцятиградусних морозів уже траплялися падіння частоти нижче 49 герц, тобто межі, за якою ядерні блоки повинні негайно відключатися, бо під загрозою опиняється робота деяких систем, що відповідають за її безпеку. Головна проблема в питанні «розвиватися чи не розвиватися ядерній енергетиці в Україні» — психологічна. Хоча б тому, що жодна інша держава не має наслідків Чорнобиля.
Проблема Чорнобильської станції є не тільки проблемою України, а й усього світового співтовариства. На жаль, далі від обіцянок справа не зрушила, і реальної допомоги Великої сімки Україна не отримала. Тому тепер Верховна Рада постановила шукати кошти на добудову блоків самостійно...
Перші спроби створення в Україні власного паливного циклу робилися ще 1993 року — був виданий указ президента Кравчука. У 1995 році ВР прийняла «Національну енергетичну програму на період до 2010 року». Вона має свій підрозділ — «Атомна енергетика». Однак минуло п’ять років, а перші кроки, які могли б засвідчити, що найближчим часом Україна матиме свій завод із виробництва тепловидільних збірок або свіжого палива, ще не зроблені.
Зупинимося на економічних та політичних проблемах створення власного циклу. Нещодавно припинилися поставки в Україну з боку Росії компенсаційного палива. Не маючи два роки проблем, ми починаємо їх мати, бо тепер за пальне потрібно розраховуватись, а це сотні мільйонів доларів на рік. Друга проблема стосується національної безпеки, бо паливо ми одержуємо лише з Росії. Усі наші реактори — російського виробництва. Будь-яка держава, котра дбає про власну національну безпеку, не може дозволити собі бути залежною від поставок будь-якого енергоносія. Може статися, що Росія не зможе відправляти до України свіже ядерне паливо чи приймати на переробку відпрацьоване, про що вже заявляв губернатор Красноярського краю Олександр Лебедь.
До речі, Чехія, яка має єдину атомну електростанцію з російськими реакторами ВВЕР, ухвалила дуже цікаве рішення. Одна із західних фірм за погодженням із російським генеральним проектувальником реакторів вироблятиме свіже ядерне паливо для них. Тим самим ця держава позбулася залежності від «старшого ядерного брата». Але Україна, крім урану, має ще й цирконій, гафній і тяжку воду — все, що використовується в ядерному виробництві. Єдине, чого вона не має — волі створити свій власний паливний цикл.
Наступне питання, яке наобхідно було б розглянути — чи доцільне створення паливного циклу в Україні, враховуючи, що в недалекому майбутньому ядерні блоки, котрі працюють тепер, мають бути зупинені? Хочу назвати деякі цифри. Найстарішими є блоки на Рівненській АЕС, які мають виводитися на консервацію 2010, 2011 та 2012 роках. Блоки, наприклад, Запорізької АЕС є новішими. Але існують програми зміцнення корпусів реакторів ВВЕР 1000, після чого термін їх експлуатації продовжується ще на десять років. Якщо така програма буде реалізована, ми приступимо до закриття існуючих блоків тільки після 2020 року. За таких умов уже очевидно, що на Україні потрібно створювати власний паливний цикл хоча б для виробництва палива для реакторів ВВЕР 1000. Завод із виробництва паливних збірок можна було б побудувати за 3-4 роки, а сировину для нього — урановий порошок — зовсім необов’язково закуповувати в Росії.
