Продовження. Початок у №179-180 від 4-5 жовтня 2013 р.
• «1 МІЛЬЯРД 49 МІЛЬЙОНІВ 229 ТИСЯЧ 732 ГРИВНІ»
— Пригадую цитату в заголовку інтерв’ю у «Дні» півтора року тому, тоді Центр діяв менше шести місяців: «Ми повернули бюджету 6 мільйонів гривень». Яка сума сьогодні?
— Один мільярд 49 мільйонів 229 тисяч 732 гривні.
— На сайті Центру протидії корупції (http://antac.org.ua) є ще розділ «Не вдалося зупинити». Там рахують гроші, які вкрали?..
— Ні, ми цього не рахуємо. Ми — оптимісти. Не хочемо цього бачити. (Сміється).
— А взагалі, який відсоток успішності у справах?
— Приблизно 20—25%. Є дві проблеми. Перша — ми обмежені в ресурсах. У нас працюють «півтора» юриста. Нам би ще одного, і ми були б ефективнішими.
Друга проблема — влада. Ми вважаємо одним із найбільших наших здобутків — прийняття Кабміном порядку перевірки державних закупівель Державною фінансовою інспекцією. Ця історія тривала два роки. Було таке КРУ — Контрольно-ревізійне управління. Два роки тому його назвали Держфінінспекцією і приписали, що порядок здійснення перевірки держзакупівель затверджує Кабінет Міністрів. Проте два роки КМУ не затверджував цей порядок. Весь цей час Держфінінспекція не мала повноважень повноцінно перевіряти державні закупівлі. А що це означало на практиці? Ми пишемо в Держфінінспекцію: «В ось такий-то дитячий садочок купили картоплю по 25 гривень за кілограм, перевірте». Вони відповідають, що повідомили управління освіти, що перевірятимуть садок, на що у відповідь отримали: «Гуляйте хлопці, маєте за законом право на планові ревізії, через рік приходьте — ми вас чекаємо». Більше того, коли навіть з якогось дива їх впустив якийсь держорган на перевірку, то ДФІ могло лише рекомендувати (!) усунути порушення. Простіше кажучи, це звучало «Будь ласка, не крадіть». А їм у відповідь: «Дякуємо за рекомендацію».
Тобто на два роки просто кастрували ключовий орган протидії зловживанням на тендерах. А в прокуратури і міліції була «відмазка»: «ДФІ не перевірило, немає підстав для порушення провадження». Тепер Держфінінспекція отримала повноцінні повноваження щодо перевірки, тому ми дуже сподіваємось, що це в рази збільшить ефективність і нашої роботи. Якщо ДФІ чогось не знайшло, то ми можемо в прокуратурі оскаржити її бездіяльність.
У нас є величезні претензії до Антимонопольного комітету. Тому що відсутність реальної конкуренції в держзакупівелях — наслідок бездіяльності саме цього органу. Я розумію, що можна відписатись, що ці дві юрособи між собою не пов’язані, якщо вони зареєстровані на різні офшори. Але ви мене вибачте, якщо я можу реєстр відкрити і побачити, що ці дві різні належать одному «третьому», то чому цього зробити не можуть вони? Вони працюють за мої гроші. Не спроможні — до побачення.
— Пригадую з того ж інтерв’ю, ти казав: «Повернення грошей в бюджет — це добре, але хотілось би, щоб люди, які запустили руку в державну кишеню, не мали більше спокуси робити це». Є покарані?
— Є дисциплінарні покарання, але немає жодної кримінальної відповідальності. Триває кілька проваджень і кілька судових розглядів.
• «ЦІНА КРАДІЖКИ В МЕДИЦИНІ — СМЕРТЬ»
— Знову ж таки, посилаючись на нашу минулу розмову, коли ми говорили про сфери, в яких здійснюється найбільше зловживання в держзакупівлях, ти казав про енергетику. Висновки не змінилися? Енергоринок є найбільшою корупційною пухлиною для нашого бюджету?
— Я не знаю. Після того, як вивели 250 мільярдів гривень з під тендерних процедур, я не знаю, де крадуть.
Мені, в принципі, все одно, де крадуть. Головне — що. Адже крадуть мої гроші. Як на мене, найгірше — коли крадуть у галузі охорони здоров’я. Це — параноїдальні клептократоманьяки. Бо ціна корупції в медицині — смерть. Вкрав на дорозі, дорога швидше зносилася, люди перемонтували, обматюкали владу, але, дав Бог, ніхто не загинув. Вкрав на ліках — купили менше ліків — більше туберкульозних хворих їх не отримали. Як наслідок — вони померли і заразили інших. Люди, які крадуть на закупівлях ліків, фактично своїми руками вбивають громадян своєї країни.
Для мене найбільш «маніакальні» кейси, коли пенітенціарна служба закуповує ліки проти туберкульозу другої лінії (для особливо важкої форми хвороби) — на 4 мільйони, в той час, коли ідентичний препарат і в більшому обсязі Міністерство охорони здоров’я закупило за 3 мільйони. А це значить, що один мільйон на закупівлі в пенітенціарній службі хотіли відмити. 25% переплати, на 25% менше людей отримає ліки. А це не ті ліки, які людина може піти і купити собі просто в аптеці. Це — ліки для ув’язнених. Така «корупція» — це вбивство.
Мене вже важко здивувати, але я можу втратити самоконтроль, коли справа стосується крадіжок на закупівлі ліків. Широковідоме поняття антиретровірусна терапія ВІЛ (АРТ). Це — не лікує СНІД, але зупиняє його епідемію. Так в усьому світі зупиняли цю хворобу. Жінка, інфікована вірусом імунодефіциту, народжує здорову дитину, якщо вона вживає АРТ. Купити ці ліки десь в аптеці неможливо. Тільки держава їх купує або специфічні громадські об’єднання. Якщо з держбюджету переплачують на ці закупівлі, то купують менше ліків, відповідно, не покривають курсом лікування навіть усіх зареєстрованих інфікованих. Відповідно, епідемія і надалі поширюється.
Я розумію, що «їхні» діти навчаються в Лондоні, а батьки лікуються в Австрії. А вони, як тільки буде зміна влади, самі виїдуть жити в Монако, наприклад. Але невже вони не контактують з реальністю? Хочу нагадати історію, коли один із «небожителів» не доїхав до лікарні, бо у «швидкої» не було крові для переливання. Мені здається, що вона є дуже повчальною. Коли щось станеться, їх одразу на літаку в Австрію не повезуть. До них звичайна «швидка» приїде. У тих, хто геть зверху по ієрархії, звісно, є й свої «швидкі». Але, як правило, за тим,хто краде мільйони, а не мільярди, приїжджає звичайна. І його буде везти «швидка», на закупівлі якої вони крали, лікувати будуть лікарі, які отримують мізерні зарплати і повезуть їх по тому асфальту, на будівництві якого вони вкрали...
• СХОВАТИ НАГРАБОВАНЕ В ЕПОХУ ІТ — ІЛЮЗІЯ
— В умовах сьогоднішнього глобалізованого світу реально легалізувати накрадене і спокійно жити в тому ж таки Монако, чи все ж таки покарання буде?
— Те, що в сучасному світі можна сховати гроші, — це ілюзія. Якщо наші хлопці думають, що американський державний департамент не побачить операції, які вони проганяють через свої офшори в доларах, то вони дуже помиляються. І переконати ЄС в тому, що певний австрійський бізнес не має ніякого відношення до українських можновладців — це ілюзія. Бо якщо я можу відкрити австрійський реєстр, то що там казати про їхні служби фінансової розвідки.
— То чому вони зараз дозволяють це робити нашим чиновникам?
— Сучасна політична еліта рухається в Європу з розрахунком на те, що вона збирається там жити. Чогось Кучма не в Москві бігає, а в Ніцці. І діти його друзів навчаються не в Петербурзі, а в Лондоні, вони вчать британське торгове право, а не російське. Всі їхні активи в ЄС: нерухомість, авто, і навіть гроші зберігаються в європейських банках. І про все це європейці знають. При бажанні вони мають повне юридичне право, користуючись директивами Євросоюзу, а американці через своє законодавство, ці гроші заморозити, а потім конфіскувати.
Невже доля Лазаренкових 250 мільйонів доларів нікого нічого не навчила? Ці гроші заморожені й зараз. І Лазаренко їх не отримає. Тому я думаю так, що для української теперішньої еліти найкраща схема — це ввійти в Європу, швидко все модернізувати в Україні, передати владу іншим, паралельно легалізуючи свої активи, і працювати по загальним правилам, маючи хороший стартовий майданчик. Тоді вони мають шанс «накрадене» зберегти. Якщо вони ввійдуть в Європу і захочуть грати за своїми правилами, то це для них може обернутися плачевно. Європейці, повторюсь, мають номери рахунків і юридичний інструментарій, щоб ці рахунки заблокувати. Я думаю, що це чудово розуміє, якщо не вся влада, то принаймні ті, хто має команди, які оперують цими речами. Страх втратити награбоване — ключова євроінтеграційна мотивація.
— Тебе як представника громадського сектору такий варіант влаштовує? Чи все ж таки ви будете вимагати у європейців чи американців замороження і повернення вимитих з українського бюджету грошей?
— Я думаю, що ми точно будемо це робити, але я гарантовано розумію, що ефективність наших спроб на 100% залежить від політичної волі самих європейців та американців. Ми можемо подати сто звернень і не буде жодного результату, або одне — і все спрацює.
Хочу розказати ще одну цікаву історію про Туто Алєканте. Це — екваторіальний гвінеєць. Його батьківщина — це невеличка острівна країна з населенням в 500 тисяч. Країна є експортером енергоресурсів. А син президента цієї країни — міністр внутрішнього видобутку копалин. Там тоталітаризм, який Україні і не снився. Туто «втік» звідти в США, вивчився на юриста, зробив так, що активи і майно по всьому світі цього сина президента зараз заморожено, а частину навіть конфісковано. А сам син цього президента не може виїхати в жодну європейську країну чи США, тому що його відразу затримують по кримінальному провадженню.
Всіх, хто крадуть наші гроші, хочуть розпоряджатися ними не в Україні. І це — їхнє найслабше місце.
