Щороку Україна витрачає близько 900 мільйонів доларів на підготовку близько 15 000 програмістів, але біля 5000 із них виїжджає працювати за кордон. В той же час 10 000, які залишаються, примудряються заробити для української економіки мільярди доларів США. Зокрема, тільки в минулому році українські ІТ-шники продали світу «кодів» на два мільярди доларів США... Але можуть ще більше: якщо держава «не заважатиме», то вже 2020 року вони обіцяють збільшити експорт до 10 мільярдів доларів, а якщо ще й допоможе — то до 20 і більше... Про все це в інтерв’ю «Дню» розповів операційний директор Ciklum в Україні Роман ХМІЛЬ. Як відомо, саме цій компанії буквально за лічені дні вдалося налагодити тісну співпрацю з економічним блоком нового уряду, а саме з міністром економіки Павлом Шереметою, що вже принесло плоди у вигляді двох законопроектів і платформи з підготовки ІТ-фахівців — BrainBasket.
• За свої 37 років Роман устиг попрацювати програмістом у США, створити і продати за вісім мільйонів доларів IT-компанію SourceValley, очолити GlobalLogic Ukraine, а потім і його конкурента — Ciklum. Він з упевненістю говорить: «Перед тим як будувати в Україні Сінгапур, потрібно спочатку Індію побудувати» (мається на увазі рівень розвитку і держполітика у сфері ІТ-індустрії ), і називає нарікання продуктових компаній щодо того, що в Україні потрібно припинити стимулювати аутсорсинг, бо це шкідливо, «популізмом»...
«Військовий програміст», як він сам назвав себе, розповідаючи про свій досвід служби в українській армії, він упевнений, що при бажанні Україна зможе створити елітний батальйон із питань кібервоєн — підготовки в українських ІТ-шників цілком достатньо, та й бажання також ...
— Нещодавно українські ЗМІ активно тиражували звіт аналітичної компанії IDC, в якому йшлося про те, що український ринок інформаційних технологій за результатами 2014 року скоротить свої обсяги на 25%. Ви підтверджуєте падіння? Чим воно спровоковане?
— Падіння на 25% буде на внутрішньому ринку. Криза — економічна, політична — це є головною причино. Стало менше грошей в українських компаній, вони почали економити, відповідно роблять менше замовлень...
Але щодо експорту ми не прогнозуємо падіння. Справді, у нас є певне уповільнення, яке стало наслідком української політичної та економічної кризи: якщо ми прогнозували, що ростимемо з темпами 30 — 40% за рік, то сьогодні плануємо зростання на рівні 10 — 20%. Але якщо порівнювати показник 2013 року з показником 2014-го, то я думаю, що ІТ-ринок покаже зростання на 20%.
І до речі, важливо відзначити, що 80% ІТ-ринку України забезпечує саме експорт!
— Ви у своїх коментарях ЗМІ неодноразово заявляли, що до 2020 року українські експортери обіцяють продавати продукції на 10 мільярдів доларів. За рахунок чого таке зростання? І якого сприяння хочете від держави?
— Державі потрібно просто не заважати. Потрібні темпи зростання індустрія вже має. Але ці темпи базувалися на одній ключовій позиції. Яка називається «діюча податкова модель приватного підприємця». Нею масштабно користується українська ІТ-індустрія. Адже вона означає податкове навантаження на фонд заробітної плати на рівні 5%. Це дає можливість платити працівникам високі заробітні плати, а це у свою чергу дозволяє утримувати працівників. За рахунок того, що ми можемо забезпечувати людям гарні зарплати і вони не виїжджають за кордон, ми ростимо індустрію тут. Адже до 2000 року програмісти масштабно від’їжджали з України.
ІТ-індустрію не можна переключати на стандартну модель податкового навантаження на фонд заробітної плати в 55%, бо це її просто вб’є: компанії будуть перереєстровуватися на інші юрисдикції, а програмісти виїжджати в інші країни на більші зарплати.
• Що ми говоримо уряду? Ми розуміємо, що потрібно платити більше податків. Але наша індустрія може це робити не завдяки збільшенню податкової ставки, а завдяки зростанню обігу. До прикладу, розрахувати, що металургія, яка сьогодні дає 10 — 15 мільярдів доларів експорту і занепадає, дасть більше податків, нереально. А українська ІТ-індустрія при своїх «п’яти і п’яти» стабільно зростає.
Зараз ми даємо два мільярди, через шість років обіцяємо 10, тобто в п’ять разів більше податків автоматично.
При цьому, якщо уряд зробить декілька речей, які ми зараз пропонуємо, то ми можемо вирости ще у два рази. Ми подали у ВРУ два законопроекти. Якщо парламент їх проголосує, то українська ІТ-індустрія буде зростати на 60 — 80% щороку.
• П’ять років тому Білорусь створила спеціальний податковий режим для ІТ-компаній, зробила технопарк і має 100% зростання щороку. І це при тому, що Білорусь на західних ринках політично сприймається погано.
У нас же спеціальний податковий режим для ІТ-галузі, який прийняли рік тому, новий уряд уже намагався відмінити.
— Бо треба наповнювати бюджет...
— Так. При цьому, якщо розібратися, то скасування цього спеціального податкового режиму для ІТ-індустрії ніяких суттєвих надходжень бюджету не дає. Але це посилає на ринок негативний сигнал: уряд рік тому стимулював ІТ-індустрію, а тут раптом вирішив припинити це робити. Тобто інвестор трактує це як те, що бізнес-клімат тут погіршується. Ми донесли це урядові, й таки відбились.
— А що в тих двох законопроектах, які ви пропонуєте проголосувати?
— Ми пропонуємо встановити для ІТ-підприємців обов’язкову плату єдиного соціального внеску, який по Україні становить 37,7% від обігу ПП (приватного підприємця). Але рахувати його від двох мінімальних заробітних плат, а не від усього фонду заробітної плати.
— Що це дасть?
— Додаткові гроші до бюджету. Адже сьогодні ІТ-шники не платять його взагалі, тому що працюють по формі ФОП і платять свої законні 5% з обігу.
— А що виграє тоді бізнес?
— Фокус у тім, що модель ФОП не є прозорою і зрозумілою для західних інвесторів. Тому ми не бачимо на нашому ринку великих західних компаній типу ІВМ, GOOGLE, Apple. Вони дивляться на стандартну модель податкового навантаження на фонд оплати праці — 55% і кажуть: «Забудьте». А схема найму приватних підприємців і сплата 5% незрозуміла для них, для аудиторів. Саме тому в нас плодяться компанії— «прокладки» — такі, як ми, Luxoft, EPAM, які беруть на себе ризики роботи з такою схемою. Щоб ми перевели всіх людей із приватних підприємців, яких ми наймаємо, в статус своїх співробітників, потрібно зробити так, щоб це не вдаряло боляче по нас. Наприклад, щоб ми, зважившись на цей крок, платили не 55%, а 10%. Ми подумали й зрозуміли, як це зробити. Єдиний соціальний внесок від двох мінімальних ЗП — це приблизно й є ті 5% податку з доходу фізичної особи підприємця.
Податковий режим у Малайзії, Румунії, Білорусі — на рівні 5 — 10%. Вони граються не в те, щоб по максимуму підняти ставки, а в те, щоб індустрія виросла по максимуму.
— Ви були ініціатором створення платформи Brain Basket. Її суть, якщо я не помиляюся, в тому, щоб компанії допомагали державі з підготовкою у вишах ІТ-спеціалістів. Чи означає це, що в майбутньому Україна взагалі зможе відмовитися від держзамовлення на ІТ-шників, а ринок сам оплачуватиме підготовку спеціалістів для своїх потреб?
— Це не так. Ми дуже розраховуємо на державну підтримку. За моїми підрахунками, Україна сьогодні витрачає на підготовку ІТ-спеціаліста за п’ятий рік навчання близько 300 мільйонів, плюс ще 600 мільйонів на їхнє навчання на першому, другому, третьому та четвертому курсах. Проблема в тому, що частину цих фахівців ми готуємо для економік інших держав, тобто десятки, а то й сотні мільйонів доларів Україна «дарує» європейському, американському, чи ще чиємусь ІТ. Адже випускаємо науковців, яким просто немає тут роботи. Наша задача, з одного боку, — розвернути систему освіти так, щоб ті гроші, які держава витрачає на підготовку ІТ-спеціалістів, приносили більше користі нашій економіці, а з другого — паралельно побудувати систему комерційної освіти, яка створюватиме конкуренцію. Тому що змусити державу витрачати гроші на підготовку спеціалістів більш ефективно, в сьогоднішніх умовах майже нереально. У них практично нульова мотивація готувати якісні кадри із сучасним рівнем знань, тому й читають лекції зі «столітніх» конспектів; набирають студентів, які не ходять на пари, ставлять їм заліки просто так, але гроші ж за роботу отримують... Не скажу, що всі такі. Але половина — точно. І змусити їх жити по-новому важко. Тільки якщо паралельно з’явиться комерційний сегмент, який відтягуватиме найкращих абітурієнтів. Інвестиції тощо.
• У світі — шалений попит на програмістів. Європа на найближчі п’ять років планує створити мільйон додаткових робочих місць. США — три-чотири мільйони. Частину цих місць (приблизно 10%) вони заповнюють, заводячи людей прямо туди, а 90% йде на аутсорсинг в інші країни. І от рахуємо: на наступні п’ять років Європа повинна десь розмістити 900 тисяч програмістів. Де? Індія? Європейці знають про умовну якість цих програмістів. Тому нам важливо вийти з месиджем від України, що ми готові 30,50,100 тисяч програмістів згенерувати за п’ять років.
Ми порахували, що сто тисяч — наш реальний показник. Це приблизно те, що вже готує державна і приватна освіта в Україні, з корекцією на прогнозне зростання. Тому вийшли на європейський ринок і заявили про це. Ми впевнені, що ці сто тисяч фахівців, які ми підготуємо, без роботи точно не лишаться. Уже сьогодні програміст на ринку України залишається без роботи максимум на два тижні.
— У якому році Україна зможе вийти на той рівень, щоб продукувати не лише робочу силу, а й ІТ-бренди світового рівня?
— Poketbook уже є. 10% — світового ринку. Але цього точно мало для такої країни, як наша. Тому, на мою думку, потрібно не менш 10 — 15 років для того, що ви кажете. І це за умови того, що хтось нагнеться й працюватиме над цим. Це дуже складно. Перше — потрібно навчитися в Україні захищати інтелектуальну власність. Якщо ти вигадав ноу-хау, ти хочеш на ньому заробити великі гроші. У світі є багато юрисдикцій, які гарантують тобі таке право: Великобританія, США тощо. Україні ж потрібна здорова судова система, після того — патентне право... І все це ще повинно себе зарекомендувати. Але й це ще не кінець. Це — початок, сигнал інвесторові, почувши який, він почне вкладати гроші в якісь ідеї. І тут — другий етап — формування ринку венчурних інвесторів. Тому що це високоризиковані інвестиції. У принципі, це безпрограшна гра. Але треба мати мінімум 100 мільйонів доларів, які розкласти по мільйону в сто «старт-апів». Тоді, за статистикою, десять із них принесуть тобі мільярд, і ти покриєш свої витрати. На інших 90 — ти маєш підйом удесятеро, на горизонті п’ять — десять років. Така статистика. Але треба мати 100 мільйонів для одного фонду. Та й це ще не все. Потрібно мати цих 100 ідей, куди цей фонд вкладе по мільйону. І ці 100 ідей, сидячи в Україні, генерувати дуже складно.
— Що ви маєте на увазі?
— Ринок, на якому продаються ІТ-рішення, зараз у Європі й у США. Для того, щоб придумати продуктову ідею, потрібно сидіти на цьому ринку, відчувати його, бачити, куди він рухається, і вгадувати, де він буде через два роки. У те, на що сьогодні на ринку є потреба, хтось вклався два роки тому, і вже зробив. Сидячи в Україні, брати участь у цих перегонах практично неможливо. Ми тут «бачимо» тільки ті продукти, потребу на які можемо відчути й так. Тому українці багато пишуть продуктів для програмістів. Тому що програмістам у США потрібні такі самі продукти, як програмістам в Україні, й ми розуміємо цю потребу.
