«Високі технології дозволяють будь-якій людині, що володіє відповідними знаннями, реалізувати себе — створювати конкурентні продукти й виходити з ними на ринок, забезпечуючи таким чином собі та своїй родині матеріальну незалежність, а отже, й свободу», — впевнений президент групи компаній «Адамант» Іван Пєтухов. У цьому, на його думку, наш величезний потенціал, здатний вивести Україну в число передових країн, що володіють конкурентоспроможною продукцією. Але головна проблема зараз у тому, щоб реалізувати таку можливість, зауважує один із лідерів ринку IT. За його словами, ми багато говоримо про майбутнє, та все одно приходимо до сьогоднішнього, а то й до вчорашнього — й упираємося в нього...
— Цього року до українського парламенту може надійти нова версія законопроекту про створення фонду універсальних телекомунікаційних послуг. Як ви ставитеся до такої ініціативи?
— Вважаю, що в нашій країні дуже запізнилися з цією ідеєю. Нічого нового і прогресивного вона тепер не несе. Набагато простіше й ефективніше для країни було б визнати саме мобільний зв’язок універсальною послугою. І тоді проблеми доступу у важкодоступні місця, наприклад, у гірські райони, будуть вирішені. У нас є дані Держкомзв’язку ще за 2008 рік про те, що на 100% жителів України продано 119 стартових пакетів телефонного зв’язку. Це означає, що на кожного нашого громадянина, включаючи тих, хто не в змозі користуватися мобільним зв’язком (глухих, сліпих, німих, маленьких дітей, людей вельми похилого віку), припадає більш ніж один мобільний телефон. Отже, не слід особливо переживати за зв’язок із віддаленими районами, він і так там вже є. Та й ціни на нього зараз вже мало чим відрізняються від цін на зв’язок дротяний, стаціонарний, а в деяких операторів вони навіть нижче. Крім того, в країні є такий вид зв’язку, як СDMA, що дозволяє «достукатися» в найважкодоступніші райони. Тобто питання взагалі вирішується просто. Досить поставити відповідні базові станції. Крім того, якщо зробити ревізію так званих важкодоступних для зв’язку населених пунктів, то насправді їхня кількість може скласти далеко не 3200 (на цьому наполягають ідеологи універсальних послуг), а на кілька порядків менше. Отже, починати цю справу слід було б з уточнення деяких, неабияк застарілих даних. Та й опитування не завадило б провести серед жителів цих районів щодо телефонів. А чи потрібний їм стаціонарний зв’язок в еру мобільних телефонів та Інтернету? Якщо такі, що забажають, все ж знайдуться, то сума, яку потрібно буде витратити, буде вкрай незначною. І вирішити цю проблему, як радили досвідчені експерти зовсім недавно, можна було дуже легко, вписавши відповідні умови при продажі «Укртелекому».
— Тобто ваша позиція в цьому питанні діаметрально протилежна до намірів регулювальника зв’язку?
— Абсолютно правильно. Але щодо ряду інших позицій погляди в нас дуже близькі. Ми, як і він, виступаємо за наведення ладу, за застосування найперспективніших технологій. Є також розбіжності й щодо поширення Інтернету. Нацкомісія з регулювання зв’язку (НКРЗ) пропонує встановити як універсальну послугу мінімальний доступ до Інтернету зі швидкістю 128 кілобіт на секунду. Це, можна сказати, майже ніщо за сьогоднішніми мірками. Таку послугу на нашому ринку надає лише один традиційний оператор. У більшості великих міст і навіть райцентрів, а також в багатьох селах вже є нормальний широкополосний доступ до Інтернету. Крім того, не варто було б квапитися з оголошенням Інтернету універсальною послугою. Ось у Європі, як мені відомо, це збираються робити лише у тому випадку, якщо рівень його проникнення в домогосподарства перевищує 70, а то і 90 відсотків.
— Законопроект, який ми обговорюємо, пропонує встановити тривідсоткові відрахування з доходів операторів зв’язку до Фонду універсальних послуг. А цей захід ви підтримуєте?
— Це говорить лише про одне: на нас хочуть «накинути» новий податок. Звісно, громадські організації та професійні асоціації IT виступлять проти. Торік Мінтрансзв’язок вже намагався провести таке нововведення, але опір виявився дуже сильним. Якщо біля цієї «годівниці» опиняться нормальні управлінці, то, можливо, цей захід ще хоч якось працюватиме. Та найчастіше наші чиновники думають лише про свої інтереси. Більше того, Конституція України і Податковий кодекс дозволяють вводити нові податки виключно законами, отже, такий задум є незаконним. Знаючи це, ми маємо намір боротися.
— У світі зараз виявляються дві тенденції: з одного боку, схвалюють революцію, що викликана розвитком Інтернету, а з іншого — чинять спроби взяти Інтернет під контроль держав. Зокрема, про це з ініціативи президента Франції йшлося на засіданні G-8. Що в цьому плані робиться в Україні й на чиєму ви боці?
— Я, звісно ж, на боці вільного, безцензурного і не регульованого державою Інтернету, що має всі можливості для свого розвитку. А якщо, грубо кажучи, спробувати затиснути Інтернет, надіти на нього якісь політичні або інші шори, позбавити його можливості вільно розвиватися, то припиниться також і будь-яка професійна і особова реалізація та самореалізація в інтернет-просторі людей, які повірили в нього і побачили в ньому свій світ, де доступно все — і навіть те, чого вони не здатні зробити в їхньому реальному житті. Чому молодь і навіть діти все частіше «вирушають» у віртуальний світ? Там вони відчули комфорт, там вони можуть легко сходитися з іншими людьми, вільно висловлювати свою думку із різноманітних питань, отримувати необхідну інформацію і знання. Люди почали об’єднуватися в соціальних мережах перш за все для того, аби уникнути самотності й знайти собі подібних. Цей бум довів лише одне: людина в будь-яких умовах добивається реалізації своїх думок та ідей, а для цього шукає однодумців, з якими можна поділитися новинами, — і хорошими, і поганими, знайти щось спільне, побудувавши на цьому подальше спілкування. Інколи людину навіть сповна влаштовує, що вона не бачить співбесідника, хоча тепер завдяки сучасним можливостям можна й побачити.
— Інтернет — це завжди друг і порадник?
— Не секрет, у нього, як, втім, і в будь-якого іншого великого винаходу, є не лише позитивні сторони. Якщо людина нехтує елементарними правилами безпеки, то Інтернет може стати навіть ворогом. Це трапляється, коли у всесвітню мережу входять діти й переходять там під егіду лихословів і різних збоченців. Отже, в мережі уживаються плюси з мінусами. Однак те, що передбачає зробити G-8, слід вводити в життя дуже обережно. Я вважаю, що певний контроль держави над Інтернетом якщо і можливий, то лише на основі законності й за тісної співпраці з суспільством. Це необхідно для боротьби з такими явищами, як торгівля людьми, тероризм, сексуальні злочини, особливо з використанням дітей;незаконна торгівля зброєю; наркотрафік; фінансові шахрайства... У ряді країн вже ефективно діє закон про перехоплення телекомунікацій — добре збалансований, із врахуванням інтересів держави та суспільства. Такого документа в нас, на жаль, поки що немає. І до кінця незрозуміло, чи йшлося на G-8 лише про просування чогось подібного цьому апробованому закону, чи керівники провідних держав світу мають інші далекосяжні плани.
— А тенденції щодо того, аби затиснути Інтернет, підпорядкувати його волі держави та правлячих партій у нас виявляються? Наприклад, керівництво НКРЗ, з одного боку, начебто говорить правильні слова про те, що адміністративний механізм для виконання соціальних зобов’язань і гарантій держави у сфері зв’язку з приватизацією «Укртелекому» канув у Лету, а з іншого — практично мріє про його відтворення на новій, фінансовій основі.
— Негативні віяння були помітні ще з самого початку розвитку Інтернету в нашій країні. Щоправда, на початку 90-х чиновники від нього лише відмахувалися, оскільки ще не розуміли, що він незабаром стане новим «найважливішим із мистецтв». Спочатку ми, першопрохідці, відвідували «високі» кабінети й розповідали, що це таке і як це добре. Потім чиновники, як мовиться, прозріли й перестали відмахуватися від Інтернету. Навпаки, в них з’явилося побоювання: суспільство за допомогою Інтернету стало більш інформованим і його тепер важче обманювати... Я вважаю, варто зберегти баланс: не можна допустити, аби людину позбавили можливості вільно (а в деяких випадках — анонімно) передавати інформацію, виявляти свої погляди на ті або інші явища. Лише завдяки Інтернету наше суспільство може стати і вільнішим, і більш зрілим. Маємо розуміти, що чим вищі можливості Інтернету, тим більше влади в народу й тим більше інформації про реальне життя можновладців. Тому я за баланс інтересів; за те, аби Інтернет розвивався гармонійно й на основі законів. У цьому випадку в трикутнику з бізнесу, влади та суспільства буде дотримано балансу інтересів, а чиновники в центрі й на місцях розумітимуть: їхні вчинки та провина можуть стати надбанням всієї країни й навіть усього світу. Адже будь-яка людина зараз має можливість викласти інформацію, яка є в нього, в Інтернет, і вже завтра вона стане надбанням усього світу. Ось у чому найбільша суть Інтернету. І, напевно, саме це налякало чиновників, причому не лише в Україні, а й в інших країнах. Але слід розуміти, що Інтернет сам по собі ніщо — це всього лише засіб. І від нас залежить, куди він прямує та як використовуватиметься — на благо чи на шкоду.
— Київ, де базується очолювана вами група компаній «Адамант», нині переживає певні труднощі з наповненням бюджету. У зв’язку з цим вдаються до заходів, які, як я розумію, можуть серйозно відбитися не лише на таких компаніях, як ваша, а й на пересічних громадянах, для яких можуть істотно подорожчати послуги інтернет-провайдерів і кабельного телебачення. Це вас непокоїть?
— Мене це, звісно, непокоїть, але вже не стільки як керівника «Адаманту» (зараз я більше розглядаю себе як ідейного натхненника цієї компанії), скільки як громадського діяча, що представляє певною мірою інтереси всього IT-ринку. До того ж далеко не завжди мої погляди повністю збігаються з інтересами реальних керівників компанії, для яких, як ви розумієте, пріоритетні перш за все її бізнес-інтереси. Мене в даному випадку більше цікавить, як ті або інші дії влади можуть відбитися на всьому ринку телекомунікацій. Працюючи в громадських організаціях і професійних асоціаціях, я відстоюю, в першу чергу, вільну конкуренцію на ринку. Інколи мені говорять: навіщо тобі це треба? Набагато простіше об’єднатися двом-трьом компаніям і в результаті заробити більше грошей. Та я принципово відстоюю вільний ринок, вільний доступ на нього. Моя рушійна ідея — створювати умови для того, аби в країні було якомога більше заможних людей, і вони могли б самореалізуватися в цьому житті. Я за середній клас, і саме його інтереси я захищаю і як член правління інтернет-асоціації України (ІНАУ) з моменту її створення, і як віце-президент Союзу промисловців і підприємців з інформаційних технологій, і як член Ради ІКТ. Паралельно я зараз створюю комітет з впровадження IT в освіту при ІНАУ. Доводитися обговорювати багато суспільних соціальних проектів, направлених на те, аби забезпечити рівний доступ всім учасникам ринку до тих або інших його секторів. Із цього починається робота будь-якої інформаційної компанії. І радіодоступ, і дротяний доступ передбачають фізичні місця для розміщення. У всіх цивілізованих країнах ринки будуються за певними правилами і відповідно до них взаємодіють. У нас цього доки немає. Так, днями експерти ЄБРР проводили заняття із співробітниками НКРЗ і представниками
IT-асоціацій на тему регуляції телекомунікаційного ринку, і коли дізналися, що в нас немає так званого ринку останньої милі, вони щиро здивувалися і не могли зрозуміти, як ми працюємо без цього ринкового інструменту. Довелося пояснювати, що ми, немов убогі, ходимо по адміністраціях і приватних жеках і просимо, аби нас пустили в той або інший будинок... Це вкрай непродуктивна і нічим не виправдана діяльність, що не має нічого спільного з ринковою. Нагадаю, в нашій країні близько 12 тисяч органів місцевого самоврядування, 500 місцевих держадміністрацій і понад 1000 регіональних відділень органів виконавчої влади. Ось за ким, як мовиться, плаче адміністративно-територіальна реформа. А доки її немає, плачуть ІТ-шники, оскільки кожен з названих органів вважає себе регулювальником доступу до «останньої милі» (відстань між розподільним вузлом і квартирою)... Вакханалія! І це при тому, що в цивілізованих країнах все це перебуває в компетенції національного регулювальника. Ми ж щодуху останні кілька років б’ємося над тим, аби вирішити це питання й у нас.
— Що заважає?
— У Києві з приходом «молодої команди» мера, та і в інших містах-мільйонниках (у Харкові, Одесі), роки три тому вирішили упорядкувати доступ до телекомунікаційної інфраструктури в будинках. Упорядкували. А просто кажучи, вирішили поділити наші (інтернет-провайдерів, комунікаційних компаній) доходи. Ніхто не дослідив економіки, нікого не цікавили наші проблеми і завдання. Думали лише про те, як зняти гроші. І надумали: у вас висять якісь ящики на стінах будинків, то давайте їх порахуємо в квадратних метрах, адже до них же ще потрібен підхід для обслуговування. А крім того, вирішили знімати гроші ще й за «дах» — доступ до квартир мешканців, до яких ідуть наші дроти. Але як бути, якщо, наприклад, в будинку лише один мешканець користується цією послугою? Але ж коли-небудь і всі інші підключаться? Братимемо відразу за всіх... Та ще скільки! Спочатку по 15 копійок з кожної квартири, незалежно від підключення; потім — по гривні, по три, а тепер вже й по п’ять. Виходить, з будинку, де триста квартир, — 1500 гривень. Скільки ж після цього коштуватиме Інтернет, наприклад, для школяра? Він стає вже просто золотим. І як за допомогою такого Інтернету вирішувати завдання, поставлені Президентом у своїй передвиборній програмі? Чи зможе Україна увійти до двадцятки розвинених країн? Як реалізувати президентський указ про те, що нинішній рік — це рік освіти й інформаційного суспільства? І як самій державі впровадити єдине вікно звітності, якщо Інтернет коштуватиме таких грошей?
Здавалося, з приходом нової влади наш опір таким підходам приніс якісь плоди — активність щодо впровадження таких поборів стихла. Але «молода команда» «всенародно обраного» мера, який все ще діє, й зі столиці нікуди не поділася, а лише зачаїлася, на початку цього року виносить черговий проект рішення на сесію Київради. І якщо раніше гроші з нас збирав кожен район, і брали лише за оренду місця під розміщення телекомунікаційних ящиків, то тепер вирішили збирати в шість разів більше як за оренду, так ще й за доступ у самі будинки на рахунки в спеціальну структуру «Київжилспецексплуатація».
Зрозуміло, столиця всім подасть приклад. Якщо таке згубне рішення ухвалюється в Києві, то останні 13 тисяч так званих «регулювальників» тут же його поширять.
— А на що будуть спрямовані ці гроші?
— Все розписано. 50 % «специ» витрачатимуть на себе, ще 25 % — на свою статутну діяльність, а 25 % повернуть жекам на полагодження горищ або на інші їхні потреби.
— Боротися з цим реально?
— Дуже важко. Аби ми були поступливіші, хочуть з нами за одну ніч розірвати усі дотеперішні договори. І лише після того як ІТ-шники закидали всі державні органи листами з протестами щодо таких нововведень, нас запросили обговорити це питання на засіданні комітету транспорту і зв’язку Київради. Спасибі, звісно, й за це. Ми дістали можливість сказати, що ніде у світі так не робиться. Але все закінчилося протокольним рішенням. І нічого доки не змінилося. Натомість представники «Київжитлоспецексплуатації» заявили, що планують отримати цього року 60 мільйонів гривень замість 9 мільйонів, отриманих торік. Хто ж встоїть перед такою динамікою...
— І на скільки подорожчає в цьому випадку Інтернет?
— Із розрахунку на один комп’ютеризований будинок 60 мільйонів складають 12 тисяч гривень, а з врахуванням трьох-чотирьох провайдерів на кожну підключену сім’ю в середньому виходить 66 гривень. І це при тому, що згідно із законом саме власники квартир у будинках є власниками всіх комунікацій, підвалів, горищ і сходових переходів і мають отримувати компенсацію від усього орендованого й розміщеного в їхніх будинках устаткування! Але ці «власники», виявляється, тепер самі повинні ще й платити за нього «Київжилспецексплуатації».
До речі, щось подібне відбувається в столиці й з прибудинковими територіями. З одного боку, нас, киян, умовляють створювати об’єднання власників квартир, а з іншого — відбирають прибудинкові території на користь структури «Київпарксервісу», що облаштовує на них платні стоянки. І тепер, виходить, мешканець, власник квартири, не має права поставити машину у своєму дворі. Або повинен за це платити... А не заплатить, так того й гляди, машину можуть підпалити або шини проколоти...
І таке свавілля все більше поширюється. Наприклад, жек прислав мені типовий договір із безліччю нісенітниць. Але більш за все вразив пункт, відповідно до якого його працівники отримують право несанкціонованого доступу в квартиру, причому навіть без відома її господаря. Виходить, жек легко переписує Конституцію України, позбавляючи громадянина права на недоторканність житла. Це вже, так би мовити, збочений вимір доступу, цього разу по-жеківськи. Це суперечить не лише Конституції, а й здоровому глузду.
— Ви вважаєте, що ці факти якось пов’язані з політикою держави?
— Не хотілося б так думати. Я чітко знаю, який курс намічено Президентом нашої країни. Там нічого подібного й близько немає! Тому ми вимушені надіслати йому листа й викласти ці проблеми. Мені хочеться запитати в місцевих чиновників: то що ж ви робите й для чого? Якщо ми йдемо до Європи, то те, з чим ми зустрічаємося сьогодні в нашій країні, навіть не «азіатчина», це просто якийсь середньовічний вибір. З ним у нас точно позитиву не буде. Якщо «остання миля» обкладатиметься таким оброком, то просто звалиться зв’язок, а в Києві всім відрубають Інтернет. Я точно знаю, що Президентові це не потрібно. Але хтось до цього наполегливо веде... А Інтернет, як театр з вішалки, починається з доступу. Якщо його немає, то не буде й Інтернету. А без нього в нашої країни немає майбутнього.
— Ви завжди говорите про те, що ваша компанія працює стабільно і має непогані фінансові результати. Як ідуть справи цього року?
— Перспективи в компанії є. Ми розвиваємо нові високотехнологічні напрями. Скоро ринок і споживачі про це почують, тим паче, що частина нових ІТ-послуг вже вводиться. Це відеоконференції, створені на основі нашого власного програмного продукту, що дозволяє проводити ці заходи на дуже високому, якісному рівні. Поки що ми демонструємо цю послугу як соціальний продукт на різних, зокрема, й міжнародних відеоконференціях. Наприклад, ми організаційно беремо участь у круглих столах і телеконференціях із Литвою, є конкретні проекти й домовленості з іншими країнами.
— Що можете сказати про Податковий кодекс: він допомагає ІТ-шникам працювати?
— На це в мене відповідь стисла: він вимагає корінного, глибинного доопрацювання. Візьмемо проблему амортизації. Навіть у тому разі, якщо якийсь комунікаційний пристрій, що належить до основних засобів, вийшов з ладу або морально застарів і тому став непридатним, списати його вкрай важко і доводиться платити податок на додану вартість за його первинною ціною. Звісно, все це гальмуватиме розвиток IT-інфраструктури в нашій країні. У нас, наприклад, є антени супутникового зв’язку, які колись коштували великих грошей. Вони тепер уже нікому не потрібні, тому лежать й іржавіють. Але позбавитися їх економічно невигідно, простіше зберігати. Немає чітких і зрозумілих механізмів списання. Задіяно різні норми амортизації, дуже складний облік. Щоправда, є й прогрес — зближення податкової та бухгалтерської звітності. Але все одно працювати над цим кодексом ще потрібно. Особливо у напрямі IT-сектору. Тому що він для нашої країни — один із найважливіших індикаторів її розвитку, розвитку нашого суспільства. І тут дуже важливо не втратити орієнтирів і не відстати від цивілізації. Зі свого боку, ми не хочемо допустити цього й збираємося про всі випадки саботажу чиновників інформувати вище керівництво країни.
— Ваша компанія багато зробила для нашої столиці та її людей, зокрема, для розвитку системи освіти. На що спрямовані ваші соціальні зусилля тепер?
— Нові технології мають слугувати нашим людям і в першу чергу — нашим дітям. Ми прагнемо цього. Особливу увагу приділяємо дітям з обмеженими фізичними можливостями, яких комп’ютер багато в чому вирівнює з іншими однолітками, — це одна з наших головних соціальних програм. Ми забезпечуємо на соціальній основі швидкісним Інтернетом значну частину шкіл Дарницького району, а також деякі освітні заклади в інших районах столиці. Ми надаємо закладам освіти послуги зі збереження їхніх сайтів, для чого виділено спеціальні сервери; надаємо консультації щодо правил користування різними пристроями та програмами; допомагаємо в обміні досвідом, проведенні відкритих уроків, проведенні інтернет-семінарів, телеконференцій.
