Світова фінансова криза поступово, але впевнено здійснює свій негативний вплив на українську економіку. Будівельна, фінансова та металургійна галузі вже відчули її натиск. Але експерти говорять, що якщо урядовий пакет антикризових заходів стосуватиметься лише банківського, а не реального сектору економіки, то наступною жертвою може стати вугільна галузь.
За словами начальника відділу координації наукової діяльності Міністерства вугільної промисловості України В’ячеслава Красника, зараз вугільні підприємства працюють у нормальному режимі. Але чиновник не заперечує, що у разі перенесення кризових явищ на 2009 рік, негативу галузі не уникнути. «Мова може йти про зменшення ціни на енергетичне та коксівне вугілля. Тому вже зараз потрібно підрахувати, скільки наступного року вугілля потрібно буде металургам та енергетикам», — говорить «Дню» Красник.
Вираз «Немає диму без вогню» підтверджують слова чиновника. Він стверджує, що вже сьогодні металурги відмовляються від споживання задекларованих раніше обсягів вугілля. Саме через це Мінвуглепром вважає за доцільне провести інвентаризацію вугільних потреб для реальної економіки на наступний рік. Підраховувати, скільки ж вугілля потрібно у 2009 році, має Мінекономіки, яке повинно замовити відповідні дослідження науково-дослідним організаціям. За словами Красника, на такі підрахунки потрібно не менше півроку, але їх ще не починали. На уточнююче запитання «Дня», чи означає це, що до початку наступного року фактично встигнути зробити такі розрахунки не вдасться, він відповів ствердно.
Удару по вугільній галузі навряд чи вдасться уникнути, говорять опитані «Днем» експерти. Перша проблема — це брак оборотних коштів, які потрібні для закупівлі ресурсів, що допомагають видобувати вугілля. До кризи багато шахт спиралося на кредитні ресурси. А отримати їх тепер непросто і дорого. «Фінансова криза одразу ж позначилася на нашій галузі. Почалися неплатежі наших споживачів: шахт, — розповідає заступник директора ВАТ «Донецька філія «Укренерговугілля» Дмитро Іткін. — Через це ми змушені обмежувати їхнє енергоспоживання, в зв’язку з чим зменшується їхній видобуток вугілля, а отже і запаси палива на електростанціях, з яких далі виробляють електроенергію для всіх галузей промисловості».
З ним погоджується голова правління ВАТ «Рутченківський завод «Гірмаш» В’ячеслав Молчанов. «Якщо сьогодні приймаються рішення про фінансову підтримку лише банківської системи, то це не зовсім правильно. Реальний сектор економіки повинен отримувати достатньо фінансових ресурсів, щоб він міг рухатися та розвиватися» — говорить він. Якщо вугільні підприємства позбавлені змоги брати кредити, то як вони зможуть виробляти продукцію? Неврегульованість цих питань з боку держави, на думку експертів, фактично відкриває шлях до зупинки виробництва.
Ускладнює виробничу ситуацію й постійне зростання собівартості видобутої тонни вугілля. «Без державної підтримки цей процес ризикує перетворитися в ураган наростаючої сили. Враховуючи, що зараз розпочався осінньо-зимовий період, то мова йде про збільшення енергоспоживання. Тому за три-чотири місяці негативні наслідки відчують підприємства вугільної галузі», — говорить Іткін. Що робити? Зменшити частку електроенергії у собівартості виробництва вугілля можна, запроваджуючи давальницькі схеми. Але для їхньої появи шахта повинна бути частиною фінансового холдингу, а фінансовий холдинг створюється на основі комерційних підприємств. «Чим швидше відбудеться приватизація у галузі, тим швидше ми зможемо отримати дешевий кВт/год для шахт і для всієї промисловості», — пояснює Інкін. Проте держава не поспішає «розрулювати» це питання.
Як же розв’язати проблеми вугільної галузі за умов насування кризи? З одного боку тут повинно допомогти збільшення державного фінансування у вугільну галузь. Так, у проекті держбюджету на 2009 рік обіцяють записати на шахтарські потреби аж 14,8 мільярда гривень. «Але із них тільки 6,2 мільярда на розвиток галузі. Причому 5,2 направлені на державну підтримку собівартості вугілля. Це означає, що на реальний розвиток вугільної галузі майже не залишається грошей, бо потрібно направляти частину їх на утримання і закриття шахт, на охорону праці, на наукове та гірничорятувальне забезпечення та інше. А грошей на технічне переоснащення та будівництво шахт не вистачає», — говорить Красник.
Не зрозуміло, чи отримають шахтарі 3,1 мільярда гривень банківських кредитів під державні гарантії. За словами Красника, зараз тривають переговори з банками, які раніше пообіцяли таке фінансування. Але ж чи увінчаються вони успіхом, якщо зважити, що і самі банки зараз потребують підтримки?
Проблема залучення інвестицій у вугільну галузь стоїть дуже гостро. З одного боку, інвестори «й носа в Україну не пхнуть», бо якщо на «владному Олімпі» немає порядку, то що вже говорити про сприятливі умови ведення бізнесу. Простіше кажучи — потрібна стабільність, а нею в Україні й не пахне. З іншого боку, Молчанов вважає, що залучити гроші можна й іншими способами: наприклад, торгуючи квотами викидів парникових газів за Кіотським протоколом, або ж використовуючи фінансовий лізинг. Останній варіант, в умовах хронічної нестачі коштів, хоч частково допоможе вирішити проблему майже вщент зношеного вугільного обладнання.
На думку президента Центру антикризових досліджень Ярослава Жаліло, дивитися на вугільну галузь потрібно глобальніше. «Якщо на вугільну промисловість спрямувати антикризову політику уряду, то вона може стати локомотивом виходу із кризи загалом. Чому? Бо один із важливих інструментів антикризової політики — поліпшення стану платіжного балансу, зокрема, балансу зовнішньої торгівлі. Сьогодні він перебуває під значним тиском саме з боку енергетичного імпорту (газ, нафта). Якщо ми говоримо, що потрібно мінімізувати вплив негативного сальдо торговельного балансу, то якраз це можна зробити за рахунок активізації видобутку вугілля у середині країни», — розповідає він «Дню».
З таким доводом погоджується директор регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Донецьку Юрій Макогон. За його словами, у структурі енергетичного балансу країни складова імпорту енергоресурсів зростає. За рахунок власних енергоресурсів Україна забезпечує не більше 45% своїх енергетичних потреб. Не вирішуючи проблеми власного енергетичного сектору, країна фактично самостійно погоджується іти на енергетичному повідку в інших країн...
