Для абсолютної більшості економічних експертів 5% зростання економіки в першому півріччі 2006 р. виявилося несподіванкою. Проте, незважаючи на всю ірраціональність даних результатів, вони зіграли дуже важливу роль. Досить високі (як для сьогодення) макроекономічні показники на фоні внутрішньо- та зовнішньополітичної нестабільності дали надію діловій громадськості, яка не без підстав чекала цього року серйозного економічного катаклізму. Важко переоцінити психологічний ефект 8,5%-го та 9,3%-го зростання економіки, що було зафіксовано Держкомстатом у травні й червні поточного року (у відношеннi до аналогічного періоду 2005 г). Помірний оптимізм, що змінив мало не безнадійний песимізм щодо потенціалу української економіки, здатен сам по собі стати вагомим каталізатором подальшого економічного розвитку.
Однак, якщо відкинути соціально-психологічні аспекти функціонування економіки (у жодному разі не зменшуючи їхнього значення) й реально подивитися на поточні економічні процеси, то побачимо, що кількісні індикатори макроекономічного розвитку країни не підкріплено якісними тенденціями. Іншими словами, нинішнє прискорення темпу зростання ВВП не має міцного ресурсу й зумовлене, в основному, низкою другорядних змінних, які, внаслідок особливостей вітчизняної економіки, здійснюють на неї гіпервплив. Зокрема, до числа таких змінних можна віднести поліпшення кон’юнктури на зовнішніх сировинних ринках. До того ж прискорення зростання ВВП України нинішнього року супроводжується як загостренням хронічних проблем, так і активізацією нових негативних факторів. Все це дає серйозні підстави задуматися про «ціну» економічного зростання та його витрати.
Мабуть, головною проблемою, що частково девальвує позитивні результати зростання ВВП, є якісна сторона цього процесу. Якщо аналізувати структуру зростання ВВП згідно з даними Держкомстату, то побачимо, що лідерами першого півріччя стали: оптова й роздрібна торгівля (8,6%), транспорт (8,0%), будівництво (6,5%), виробництво та розподіл електроенергії, газу й води (5,7%), видобувна промисловість (5%). На жаль, за великим рахунком, жоден з цих показників не є індикатором довгострокових позитивних тенденцій у вітчизняній економіці.
Так, збільшення обсягів торгівлі (вклад у приріст ВВП 22,5%), що підозріло співвідноситься зі зростанням імпорту, супроводжується погіршенням платіжного балансу країни. Це непрямо свідчить, що зафіксоване зростання більшою мірою зумовлене розширенням пропозиції зарубіжних товарів на внутрішньому ринку. До речі, за підрахунками експертів, близько 60% товарів внутрішнього споживання в Україні завозиться з закордону. Така ситуація в середньостроковій перспективі сприяє ціновій стабільності в Україні, оскільки імпортні товари вилучають надлишок грошової маси, яку не здатна адсорбувати вітчизняна економіка. Однак зі стратегічного погляду зростання торгівлі, ключовим елементом якої є імпорт, не може бути позитивним сигналом.
Аналогічним чином, досить неоднозначно виглядає 8% зростання на транспорті (вклад у приріст ВВП 23,2%). З одного боку, розвиток транспортних комунікацій для країни, що володіє потужним транзитним потенціалом, є безумовним досягненням. Даний сегмент економіки має величезний ресурс і у разі проведення розумної політики може стати не просто лідером, а й локомотивом зростання. Розвиток транспорту здатний активізувати низку важливих суміжних галузей народного господарства. Одночасно ціна цього зростання є досить високою, оскільки збільшення даного сектора економіки тягне за собою збільшення попиту на енергоносії, що в свою чергу тисне на платіжний баланс країни. Особливо викликає побоювання той факт, що в розріз позитивним тенденціям на транспорті, катастрофічними темпами падає переробка нафти на вітчизняних НПЗ.
Не менш важливим для вітчизняної економіки залишається будівництво. Багато експертів вважають, що саме даний сегмент може забезпечити потужну основу для стабільного економічного розвитку України. Однак головною проблемою будівництва є досить маленький обсяг в загальній структурі ВВП країни (4,3% за підсумками 2005 р.), відповідно внесок у приріст ВВП є надто скромним і становить лише 5,3%. До того ж 6,5%-е зростання за перше півріччя поки що не покриває навіть торішнього падіння будівництва на 6,6% у порівнянні з 2004 р. Слід відзначити, що зростання в нинішньому півріччі, як і падіння в 2005 р., зумовлене одним і тим же фактором — державними інвестиціями в інфраструктуру. У 2005 році уряд значно скоротив обсяги асигнувань на інвестиції, переорієнтувавши фінансові потоки в соціальне русло. Однак негативні наслідки даної політики виявилися досить оперативно, тому цього року інвестиції було відновлено. Так, на початку року уряд залучив досить значні суми на реконструкцію доріг республіканського значення. Водночас, 6,5%-е зростання в будівництві — це швидше негативний результат при нинішній кон’юнктурі. Величезний попит, дефіцит пропозиції, низька конкуренція та високі ціни створюють умови для значніших темпів розвитку, однак бюрократична «зарегульованість» галузі заважає їй розкрити весь свій потенціал. Варто відзначити, що в 2004 р. щомісячне зростання в даному сегменті складало не менше 20% (відносно аналогічного періоду попереднього року).
Що стосується виробництва та розподілу електроенергії, газу й води (зростання 5,7%), а також видобувної промисловості (зростання 5%), то дані сегменти економіки відрізняються дуже низькою доданою вартістю. Високі темпи зростання свідчать лише про продовження розграбування національних багатств країни. Левова частка сировини йде на експорт. Про ціну такого зростання говорити можна однозначно.
У структурі промислового зростання також досить складна ситуація. Найбільші внески в реальний приріст промислового виробництва в першому півріччі 2006 року зробили харчова промисловість (29,3%), металургія та обробка металу (34,1%) й машинобудування (38,4%). Зростання в харчовій промисловості безумовно сприятиме зміцненню вітчизняної економіки, оскільки саме галузі, орієнтовані на внутрішнє споживання, мають важливе не лише економічне, але й соціальне значення. Вони більш «життєстійкі» у часи циклічних спадів, а також забезпечують зайнятість населення. Водночас розвиток харчової промисловості за рахунок звуження інвестиційної діяльності з економічного погляду недалекоглядне. Риторично звучить питання про доцільність екстенсивного розвитку металургії, понад 70% продукції якої йде на експорт. Недоліки переливів даної галузі надто негативно позначаються на економіці взагалі. Однак нинішні ціни на зовнішніх ринках дозволяють уряду закривати на це очі.
Позитивним результатом першого півріччя стало збільшення доданої вартості в машинобудуванні. Цьому сприяли наміри підприємств ГМК і хімічної промисловості мінімізувати підвищення цін на енергоносії, що стимулювало збільшення попиту на нове обладнання. Однак «зав’язка» машинобудування на невелику кількість галузей і географічних центрів все ще залишається надто серйозним джерелом ризику та бар’єром для подальшого розвитку.
Таким чином, якісний зріз 5%-го зростання ВВП робить менш оптимістичними кількісні індикатори. По суті, вітчизняна економіка продовжує розвиватися на «дореволюційній» платформі, тобто екстенсивним шляхом. Незважаючи на гучні заяви, жодних особливо відчутних зрушень у напрямі інноваційної моделі за останні роки зроблено не було. Більш за те, проблеми, якими, як снігова лавина, обростала українська економіка протягом останніх років, цього року дали синергетичний ефект, який в свою чергу вилився в негативний платіжний баланс і зростання боргових зобов’язань.
По-перше, за останні півтора року широка соціальна діяльність уряду вимила вільні кошти з корпоративного сектора економіки, звузивши тим самим інвестиційні витрати. Тим часом, саме цей сегмент є основною ВВПутворюючою частиною економіки. При цьому, з даною проблемою стикнулися як приватні, так і державні компанії. За оцінками експертів, частка національного валового доходу, що припадає на корпорації, скоротилася з 14,4% в 2004 році до 9% в поточному. До всього іншого, «завдяки» політичним розбіркам, Україна була відрізана від прямих іноземних інвестицій як одного з найважливіших джерел залучення фінансових ресурсів. Їхня частка в структурі валових інвестицій в основний капітал в першому кварталі 2006 року в порівнянні з аналогічним періодом 2005-го істотно знизилася — з 6,2% до 2,8%. Для покриття дефіциту фінансових ресурсів підприємства змушені залучати кошти на стороні, в основному на зарубіжних фінансових ринках. Лише за перші три місяці поточного року українська економіка (корпоративний сектор) обросла боргами на суму понад $1 мільярд. На фоні фінансових показників, що погіршуються, даний факт виглядає надто небезпечним. До цього варто додати мільярдні позики українського уряду, надані іноземними кредиторами під сумнівні (з погляду інвестиційної віддачі) проекти. До їх числа можна віднести позики «Нафтогазу», «Укрзалізниці», «Укравтодору» та інших держмонополій.
Друга найважливіша проблема, що супроводить нинішнє економічне зростання, полягає в збільшенні доларизації економіки. По суті, це хронічна хвороба України, що загострюється у часи політичної нестабільності. Недовіра до національної валюти, яку прищепили українцям своєю непослідовністю й безсистемністю уряд і НБУ, змушує населення мінімізувати ризики шляхом переведення заощаджень в більш стабільну американську валюту. Статистика підтверджує, що в першому півріччі навіть у найбільш холоднокровних представників народу здали нерви, й вони понесли гривню в обмінний пункт. Аналогічною логікою керувався й бізнес. На 1 травня цього року, за даними НБУ, близько 80% кредитів, виданих українськими банками, склали позики в доларах США. При цьому, притік американської валюти на депозити банків покрив лише 74% виданих кредитів. Не випадково, що в першому півріччі на міжбанку спостерігався величезний дефіцит доларів. Діру, що утворилася, покривав Нацбанк. Незважаючи на те, що проблемі доларизації приділяється на порядок менше уваги, ніж різним другорядним факторам, сьогодні вона є певним сплячим вулканом. З погляду окремого підприємства, конвертація національної валюти в іноземну — це диверсифікація ризиків, однак для економіки загалом це означатиме диверсифікацію джерел ризику. Насправді, американська валюта схильніша до коливань, тобто менш стабільна, ніж гривня. І, що найважливіше, уряд і НБУ позбавлені можливості чинити навіть мінімальний вплив на поведінку долара. Американська валюта стабільна лише в Україні, чого не можна сказати про неї в решті світу. Непрогнозована політика Федеральної резервної системи (ФРС), подвійний дефіцит у США, геополітичні фактори й навіть теракти в Нігерії здатні розгойдати курс долара так, що наслідки, навіть для економічно стабільних країн, можуть стати непередбачуваними. До речі, подібна ситуація частково виявилася під час світової фінансової кризи в 1998 році.
Третя проблема, з якою стикнулася українська економіка в першому півріччі — це негативний платіжний баланс. За даними Держкомстату, в першому кварталі 2006 року, він досяг $ 743 млн. Дана проблема зумовлена двома факторами — природним, (структурою економіки, що історично склалася ) та людським (результат урядової політики «відкритих дверей»). Щодо останнього фактора, то тут все досить ясно. Відкриття кордону для імпорту й ревальвація гривні сприяли тому, що обсяг імпорту цього року перевалив 50%у відношеннi до ВВП. Наприклад, у Швеції та Словаччині, що вважаються економічно незалежними, цей показник становить 41% і 32%, а в РФ і США лише 15,5% і 13,4% відповідно. Єдиним позитивним моментом є те, що зростання інвестиційної складової в структурі імпорту значно випереджає зростання споживчих товарів. Водночас не варто забувати про природні фактори. У спрощеному вигляді українська економіка — величезна фабрика, що споживає на вході певний обсяг енергоносіїв і видає на виході сировину й напівфабрикати гірничо-металургійного комплексу й хімії. Іншими словами, економіка країни критично залежить від двох ключових факторів — цін на енергоносії, що імпортуються, та цін на руду, що експортується, метал і добрива. Це своєрідні цінові ножиці. До речі, з геополітичного погляду вони є найнебезпечнішою загрозою для незалежності України. За останні півтора року середньовиважені ціни на нафту й газ для економіки збільшилися на 60%, а динаміка експортних цін на металопродукцію та хімію лише в травні цього року досягла рівня півторарічної давності. Результатом дії цінових ножиць та урядової політики стало негативне сальдо торгового балансу на рівні 6% ВВП (у 2004 р. позитивне сальдо становило 5%), що стало головним внеском у погіршення платіжного балансу країни.
Таким чином, ціна 5%-го зростання ВВП в першому півріччі виявилася досить високою. Крім старих проблем, до яких у уряду не доходять руки протягом останніх 15 років, сьогодні спостерігається активізація нових негативних тенденцій, які було закладено в 2005 році. Водночас істотних зрушень, що сформували б міцну основу для подальшого зростання економіки, сьогодні не спостерігається. У результаті з більшою часткою ймовірності можна прогнозувати, що у разі корекції світових сировинних ринків падіння темпів буде таким же стрімким, як і нинішнє зростання.
