13 січня на звалищі відходів ВАТ «Запоріжсталь» загинув 24-річний безробітний, який промишляв металобрухтом. Такі випадки періодично відбуваються в усіх областях. «Старателі» проникають буквально всюди, де тільки можна знайти вироби з металу. Беруть каналізаційні люки, надмогильні пам’ятники, дроти ліній електропередач і навіть пам’ятники архітектури — за вторинний метал непогано платять. Адже він потрібен промисловості для виплавки якісної сталі.
У мартенівській печі частка металобрухту повинна становити 50% від усієї сировини, завантаженої в її надра. А при використанні конвекторного методу — 20%, що також чимало. При цьому металурги завжди намагаються запастися брухтом — адже неможливо передбачити, як буде заповнений ринок — хто знає, скільки іржавого заліза принесуть на пункти збору працелюбні українські збирачі. Хоча досі вони працювали справно. У 2003 було поставлено понад 5,9 мільйона тонн, а вже в 2004 ця цифра зросла на 15,6%, досягши 6,9 мільйона тонн. Відповідно, наші заводи проблем із сировиною не мають. Хоча, як повідомив «День» заступник міністра промислової політики Анатолій Федяєв, улітку цього року криза все-таки була, але пов’язана не з тим, що забракло металобрухту, а з тим, що металургійні комбінати почали затримувати виплати за поставлену сировину і, природно, її поставки були припинені. Але криза була штучною, і про неї швидко забули. Зараз меткомбінати споживають у середньому 590 тисяч тонн на місяць, і на початок 2005 року навіть залишилося 273 тисячі тонн, заготованих минулого року. І такий запас залишається вже далеко не перший рік.
Але потенційна загроза «металобрухтового» голоду вітчизняної металургії все ж залишається. І ім’я їй — експорт. Вітчизняний вторинний метал користується популярністю — 70% йдуть за кордон. Є навіть теоретична ймовірність того, що постачальники металобрухту можуть просто відмовитися працювати з українськими металургами. Але вводити квоти на експорт металолому в Україні не вважають потрібним. Єдиним кроком, спрямованим на захист вітчизняного ринку, став закон, що встановив із 1 січня 2003 року фіксоване мито на експорт відходів і брухту чорних металів у розмірі 30 євро за тонну. І вже в 2003 році експорт металолому з України скоротився на 52,6%, або на два мільйони тонн порівняно з 2002 роком. Але наближення членства у Світовій організації торгівлі примусило Україну переглянути свою позицію в цьому питанні. Перегляд розміру експортного мита на металобрухт входив в умови, які необхідно було обговорити з 42 ма країнами, що входять доробочої групи з розгляду заявки України на вступ, у тому числі з Європейським союзом. Так, у лютому минулого року Україна та Туреччина створили для цього спільну робочу групу. На переговорах Україна погодилася знизити мито з 30 до 25 євро після того, як вступить до СОТ. Подальше зниження або скасування буде предметом подальших переговорів.
Неприйняття міжнародними партнерами українського загородження насамперед пов’язане з тим, що ринок металобрухту в Україні значно більший, ніж у країнах Європи. І це попри те, що терміни амортизації різного обладнання там набагато менші. Але зате Україні від радянських часів залишилося найбільше металомістке обладнання у світі, яке тепер потихеньку йде на переплавку. Причому «заготівники» часто не гидують ритися навіть у «радіоактивному» залізі. Експерти зазначають, що часто серед брухту трапляються речі, походження яких лічильник Гейгера визначає безпомилково — Чорнобиль. Природно, така сталь небезпечна і використовувати її не можна. Але це мало кого хвилює — залізо залишається залізом, а гроші грішми. Тому є ймовірність того, що якась частина радіоактивного брухту все ж потрапляє на вітчизняні меткомбінати...
Природно, великі компанії, які працюють на експорт, намагаються не зв’язуватися з постачальниками, в походженні «сировини» яких вони сумніваються, щоб потім не ризикувати репутацією, якщо раптом західний партнер виявить кілька надгробків або при перевірці на радіоактивність його лічильник просто зашкалюватиме. «Кожна машина, яка проходить через ворота нашої компанії, строго перевіряється на вміст радіоактивних металів, — заявив «Дню» начальник департаменту з заготівлі ЗАТ «Київвтормет» Сергій Гiренко. — Ми дорожимо своїм іменем і працюємо лише з фірмами, які мають ліцензію на збір і продаж металобрухту».
І все ж сьогодні для металургів радіоактивність брухту аж ніяк не головна проблема. Їх більше непокоїть перспектива скасування мита. Якщо його прибрати та платити за металобрухт стільки ж, скільки й зараз, тобто менше, ніж за нього платять в інших країнах, то вітчизняна металургія ризикує сісти на голодний пайок, який, до того ж, може складатися з надгробків і «привітів» із Чорнобиля. Утім, операторів ринку металолому це мало хвилює — стан ринку їх цілком влаштовує. «Ринок розвивається в хорошому темпі, — заявив «Дню» Сергій Гiренко. — Прогнозувати його подальший розвиток складно, поки політична ситуація не заспокоїться. А зараз ми працюємо як на експорт, так і на вітчизняний ринок».
Як повідомили «День» в Управлінні з зв’язків із громадськістю Міністерства економіки, ціну на ринку металобрухту встановлюють вільно і ніхто її не контролює. Єдине, за чим стежать, — за порядком реєстрації експортних контрактів. Держава не дозволяє штучно завищувати ціни.
